Невже Сполучене Королівство розпадається? Більшість іноземців називають країну просто Англією. Хоч Англія є найбільшою частиною, та все ж таки Сполучене Королівство складається з чотирьох регіонів: ще Шотландія, Вельс і Північна Ірландія, які мають свої історії, ідентичності й парламенти. Нині, вперше за понад 300 років, виникла справжня загроза, що північна частина Великої Британії — Шотландія — відокремиться від королівства й проголосить себе окремою державою. Такий крок похитне фундамент британської ідентичності, спричинить багаторічну політичну кризу й створить дилему для світу: визнавати чи ні нову європейську державу?
Шотландці вже багато років прагнуть більшої незалежності й контролю над своїми справами. Однак лише 1997 року лейбористський уряд Тоні Блера дозволив шотландцям провести референдум, на якому більшість виборців вирішила запровадити власний парламент й обирати свій уряд. Зміни набрали чинності 1999-го й дали Шотландії змогу підвищити численні власні податки й узяти під контроль місцеве управління, юридичні справи, освіту, мистецтво, спорт, транспорт, сільське господарство й багато інших сфер, що вже не регулювалися Вестмінстером. У столиці Шотландії Единбурзі було запроваджено уряд на чолі з першим міністром — лейбористом — і парламент.
Однак рух за повну незалежність не вщухнув, ба навіть посилився за рахунок делегування влади. Тисячу років Шотландія була окремою країною зі своїми королями й тривалою історією війн з Англією. Зазвичай це були криваві конфлікти, а в ХVI столітті королева Єлизавета I захопила й стратила Марію, королеву шотландську, через що шотландці тривалий час лютували. Коли 1605 року незаміжня Єлизавета померла, не лишивши спадкоємця, англійський парламент запросив шотландського короля Якова посісти водночас англійський престол, тож він перебрався в Лондон. Королівства об’єдналися, проте уряди лишалися окремими, і минуло ще 102 роки, перш ніж і вони злилися за Актом про унію 1707 року.
Читайте також: Розлучене Королівство – це вже не фантастика
У Шотландії довго жеврів спротив англійському домінуванню, особливо після нищівної поразки шотландського повстання 1745 року в спробі посадити на престол у Лондоні католика й шотландця Красунчика Принца Карла. 1934-го опір вилився у формування Шотландської національної партії (ШНП), що виступила за цілковиту незалежність. Партія не завойовувала суттєвих голосів упродовж багатьох років — аж до 1990-х, коли її очолив мудрий політик Алекс Салмонд. 2007-го його політсила перемогла на виборах у Шотландії, і він став першим міністром — тобто як прем’єр-міністр у Лондоні. Салмонд одразу ініціював проведення референдуму про повну незалежність, що відбувся 2014 року.
Якийсь час усе вказувало на те, що Шотландія проголосує за відокремлення. У Лондоні зчинилася паніка. Ніхто не пропонував застосувати силу, щоб втримати країну неподільною. Однак Лондон попередив шотландців: здобувши незалежність, вони втратять великі субсидії у свій бюджет за рахунок британських платників податків. Шотландців також попередили, що вони не зможуть використовувати фунти як свою валюту. Це переконало багатьох із них, тож рух за незалежність зазнав поразки, щоправда, лише за незначною більшістю голосів.
Салмонд подав у відставку, і наступним лідером ШНП стала Нікола Стерджен. Вона вправний і надзвичайно популярний політик у Шотландії. Їй сприяли дві тенденції: те, що Лейбористська партія різко втратила підтримку, і те, що прем’єр-міністр Великої Британії Боріс Джонсон страшенно непопулярний у Шотландії, де його вважають типовим англійським націоналістом, представником вищого класу, якому байдужі інтереси шотландців. Як наслідок, усі шотландські місця в парламенті у Вестмінстерському палаці майже повністю контролюються ШНП, і партія також домінує в місцевому уряді в себе вдома. Пані Стерджен пообіцяла провести другий референдум, і згідно з опитуваннями, цього разу вона може перемогти.
Нині політична напруженість значно вища. Джонсон зауважив, що не може дозволити референдум, а Стерджен заявила, що однаково його проведе. Може скластися ситуація, подібна до неправомірного референдуму в Каталонії про незалежність від Іспанії. Дещо ускладнив і Brexit. Більшість шотландських виборців воліли лишитися в Європейському Союзі. Проте Шотландія, разом із рештою Сполученого Королівства, вийшла з ЄС у січні, коли набув чинності Brexit. Стерджен заявила, що Шотландія подасть заявку на повернення в ЄС уже як незалежна країна. Це спричинить великі проблеми в Брюсселі. По-перше, Іспанія швидше за все накладе вето, адже не захоче створювати прецедент для Каталонії, щоб та й собі не вступила у ЄС як незалежна держава. По-друге, Шотландії доведеться перейти на євро. По-третє, вона муситиме запровадити суворий контроль на кордоні з Англією, позаяк всі зовнішні рубежі ЄС мають ретельно охоронятися, щоб зупинити нелегальну міграцію й посилити митний контроль.
Суходільний кордон з Англією буде катастрофою для Шотландії. Кожен потяг й автомобіль зупинятимуть для митної перевірки. Це зашкодить місцевій торгівлі. Прикордонні спільноти розколються. Численні шотландці, що мешкають в Англії, й англійці, що мешкають у Шотландії, можуть утратити громадянство й змушені будуть повернутися на батьківщину.
Читайте також: Слабкий союз
Шотландці, які виступають проти відокремлення від Сполученого Королівства, сподіваються, що економічні реалії знову зведуть нанівець кампанію за незалежність. Уже зараз стрімко скорочується раніше високий прибуток, що його Шотландія отримувала з нафти Північного моря, оскільки родовища в акваторіях навколо регіону вичерпуються. Втративши британські субсидії в бюджет, Шотландії нелегко буде підтримувати охорону здоров’я й освіту без суттєвого режиму економії. Единбургу також доведеться забезпечувати власний бюджет на оборону й міжнародні відносини, що вимагає великих витрат.
Наразі пандемія коронавірусу пригальмувала націоналістичну хвилю. Пані Стерджен заявила, що нині пріоритет — здолати COVID-19. Дієве розгортання вакцинаційної програми в Сполученому Королівстві пом’якшило антагоністичні настрої щодо Лондона. Шотландії, так само як Вельсу й Північній Ірландії, дозволили ухвалювати власні рішення про карантин чи послаблення карантинних обмежень проти поширення вірусу. Таким чином, вони відчувають за собою контроль над своїми справами.
У ШНП виникли проблеми на власній території. Діяльність партії в уряді гостро критикується, особливо з огляду на погіршення стандартів в охороні здоров’я й освіті. У партії також трапився глибокий розкол через конфлікт між Стерджен і її попередником Салмондом у зв’язку зі звинуваченнями проти останнього в сексуальних домаганнях до жінок, які на нього працювали. Його притягли до відповідальності, однак виправдали, а тоді він звинуватив Стерджен у спробі засудити його. Салмонд зрештою вийшов із ШНП і створив конкурентну партію «Альба», яка теж виступає за незалежність. На останніх місцевих виборах вона отримала мало голосів, адже більшість шотландців вважає Салмонда сексуальним збоченцем.
Читайте також: Шляхи різні, незалежність одна
Небезпека для прем’єра Джонсона полягає в тому, що будь-який рух за незалежність у Шотландії потягне за собою відповідні рухи у Вельсі й Північній Ірландії. Особливо напруженість зростає в Ірландії через Brexit і суперечку довкола митних перевірок Євросоюзом товарів з Англії. Згідно з мирним договором 1998 року, Північна Ірландія може полишити Сполучене Королівство і вступити в Республіку Ірландія, якщо більшість проголосує за відповідне рішення. А нині рух за возз’єднання зростає.
Якби Шотландія чи Північна Ірландія полишили Сполучене Королівство, Великій Британії загрожувала б криза ідентичності. Її могутність і впливовість суттєво похитнулися б. В Англії спалахнула б економічна криза. І народ звинувачував би будь-який уряд у Лондоні й усунув би його від влади. Наразі це найголовніший виклик для Джонсона, і поки що не схоже, що він знає, як дати цьому раду.