Бунт передмість Лондона та інших британських міст наглядно показує, що він є лише побічним продуктом абсурдної толерантності та політкоректності щодотих, хто не бажає інтегруватися в життя суспільства. Все більше стає зрозуміло, що капіталізм і ліберальна західна демократія зовсім не є базовими цінностями для тих, хто проживає у різного роду соціальних гетто. І ці люди (не дивлячись на те, що є британськими громадянами) знаходяться у зовсім інших соціальних і політичних вимірах з іншими громадянами країни.
У процесі інтернаціоналізації і глобалізації британське суспільство почало втрачати свою англосакську основу, і поступово стало перетворюватися на соціум різнорідних індивідуумів, для котрих Британські острови – це лише територія проживання, і в жодному разі не Батьківщина. Британські бунти показали світу людську природу в усій своїй «красі» і це перевертає усі поняття західної цивілізації, котра у сучасній свої формі починалася фактично саме із Англії.
Водночас, це зовсім не ті заворушення, котрі мали місце в 1981 році у Великобританії, і частково були результатом расизму. В даному випадку, мова скоріше може йти про бунт люмпенів, котрі опинилися у соціальному вакуумі, живуть на соціальну допомогу і не бачать для себе жодної перспективи на майбутнє. Безробіття і неможливість просуватися вгору на «соціальному ліфті» стали основними спонукальними чинниками «серпневого бунту».
Врешті-решт, британські заворушення – це не що інше, як складова системної глобальної кризи 2011 року. Адже ті, хто взяв на себе функції глобальних світових еліт, не лише не справляються зі своїми обов’язками, але й вже і не здатні утримувати в своїх руках кермо глобального управління. Однак найбільшим шоком для британців з одного і з іншого боків «соціальної барикади» стало те, що демократично обрані політичні лідери не можуть їх захистити.
Іронія всього того, що відбувається нині в Великій Британії і Європі у тому, що арабська весна 2011 року (котра вже здобула перемогу в кількох країнах Близького Сходу) показала попит на інструменти демократії. А на європейських теренах ці інструменти демократії виявились у стані корозії і досить сильно затупленими. Соціальні терористи намагалися спалити британські міста, але ті, кого суспільство висунуло для регулювання конфліктних ситуацій у соціумі, показали себе неготовими до захисту британського співтовариства від злочинних елементів.
Новітні вандали з таким диким завзяттям грабували магазини і підпалювали будівлі, неначе вони належали до армії, котра вторглася в окуповану ними країну і намагаються якнайшвидше привласнити собі плоди чужої праці.
З іншого боку, британські політики виявилися безсилими, оскільки вони відреклися від своєї відповідальності за стан економіки, не контролювали жадібність банкірів і фінансових спекулянтів. Соціальна нерівність спровокувала втрату зчеплення жителів околиць Лондона з інтересами інших прошарків суспільства. Але й так само не простежується зчеплення політиків з інтересами своїх виборців. Яких вони періодично розглядають лише у якості електорату, голоси котрого експлуатують для свого переобрання.
Насильство, яке вихлюпнулося на лондонські вулиці, показало, що ці бунтівники нездатні контролювати свої негативні емоції, як особистості невпорядковані, і не можуть виразити себе інакше, аніж через хаотичні спалахи інфантильної поведінки. І коли вони виходять з-під суспільного контролю, їхні дії набувають гіпертрофованих ознак агресії і жорстокості. Тоді ці люди не рахуються ні з ким і ні з чим.
Одним із спонукальних чинників, який запустив механізм цього неконтрольованого насилля, стало й те, що британські політики загалом мало звертали уваги на наявну нерівність доходів і можливостей у Великій Британії. І якби вони не були так зайняті тим, щоб догодити засобам масової інформації і подати там себе найкращим чином, то можливо й помітили, що велика частина британського суспільства незадоволена своїм економічним і соціальним статусом. Що, у свою чергу, викликає специфічне ставлення частини населення до будь-яких інтересів суспільства, його норм і законів. На жаль, ці політики не знайшли способів приділити свою увагу питанню більш справедливого перерозподілу багатств своєї країни.
Демократія означає й ще і причетність до життя суспільства та поінформованість про його нагальні проблеми. Часто таблоїди своєю гламурною інформацією відволікали британців від нагальних проблем соціуму, тому занадто багато виборців проігнорували зростання цін на житло, не думаючи про те, що це є першою ластівкою погіршення загальної економічної ситуації в країні. Пасивне сприйняття негативного порядку денного призвело до безпорадності населення перед тими, хто прагне влади, але ігнорує відповідальність за свої дії.
Бунтівники продемонстрували британцям, що вони знаходяться на пороховій бочці. Адже, як і у випадку з «арабською весною», стимули до заворушень були фактично ті ж самі. Вимоги забезпечення економічного процвітання для більшої кількості громадян країни.
Можна зробити припущення, що за серпневі заворушення частково несуть відповідальність і лівацькі ЗМІ, котрі протягом останніх декількох місяців наполегливо просували на своїх шпальтах заклики «вийти на вулиці», протидіяти «ганебним скороченням». При цьому нахваляючи протести, котрі організували профспілки і студентські організації. Лівацька преса підштовхнула протестувальників, вочевидь не очікуючи, що протести можуть перерости в бунти.
Проте бунтівники не лише порушили стабільність у Великій Британії. Вони повернули на вулиці страх, якого вже давно там не було. Тепер британці вже мають задуматись над тим, як нейтралізувати армію соціопатів (котра може розвернути свої ряди буквально за лічені години), і які засоби мають бути застосовані для захисту від неї.
Можливо, для того, щоб захиститися британці мають позбутися міфу про те, що це хтось має зробити за них. Єдиним захистом здатне стати саморегулювання та спільне використання загальних цілей – маркерів сильного суспільства. Замість цього, британці поступилися своє міццю, довіривши свою долю політикам.
Напади і мародерство у британських містах можуть стати лише першою реакцією на соціальну нерівність, яка може повторитися у будь-якій іншій країні. У періоди економічного спаду кризові бунти здатні спалахнути у будь-якому куточку світу. І, як це було доведено в останні дні у Великій Британії, жодна держава сьогодні не застрахована від подібного хаосу, анархії і кричущої неповаги до законів. Якщо спробувати провести паралелі із тими трагічними подіями, котрі відбулися у Великій Британії три десятиліття тому (заворушення в 1981 році у Брікстоні (Лондон) і Токстеті (Ліверпуль), то сьогоднішні проблеми є набагато серйознішими. На фоні високого рівня безробіття, значного скорочення рівня державних витрат і гучного королівського весілля.
Варто звернути увагу на те, що в цей же час не менш серйозна криза відбувається на світових фінансових ринках. Адже недаремно глава Європейського Центробанку Жан-Клод Тріше назвав те, що відбувається зараз на цих ринках гіршою кризою з часів Другої світової війни. В останні дні багато хто, з похмурим передчуттям, пророкують рецесію, значно більшу, ніж вона була в 2008 році.
Читайте також: Чекаємо подвійної рецесії?
Жорсткі заходи економії, накладені на населення в ім’я врятування керованого жадібністю банківського сектора, перекладені в Великобританії фактично на плечі найбільш уразливих членів суспільства. А руйнування робочих місць лише додає і без того соціальні проблеми для економіки, якій важко втримувати свою стабільність.
Серпневі бунти показали, що британці поза своєю волею опинилися у зоні військових дій на своїх власних вулицях. За умови, коли система стабільності безпеки порушена, а інтернет і мобільні телефони дають можливість оперативно об’єднати свою колективну енергію в одне ціле, стає зрозуміло, що старі засоби протидії британського уряду безладу на вулицях виявилися занадто повільними і неефективними. Проте, в той час, коли одні завдяки новітнім комунікаційним технологіям можуть об’єднуватись, що координувати грабежі і насилля, небайдужі громадяни таким же чином цілком здатні також об’єднатися, аби захистити свою власність і своє право на безпечне життя.
Соціальна нерівність і нерівномірне розподілення фінансових можливостей британців, дуже спотворили суспільство споживацтва. Цього разу на вулиці вийшли люмпени і маргінали, котрі прагнули мародерства. Але існують і інші приклади. Коли в арабському світі соціальна нерівність стала кричущою, молоді араби вийшли під кулі, щоб змінити систему.