Якщо переглянути рейтинги книжок-бестселерів найбільшої у світі інтернет-книгарні Amazon, то дві з трьох книжок — лідерів продажу цього тижня будуть про 45‑го американського президента Дональда Трампа. Одна з них — «Гнів» («Rage», 2020), уже друга книжка американського журналіста-розслідувача Боба Вудворда, присвячена особистості Дональда Трампа. А сам Трамп — шостий американський лідер, про якого пише Вудворд. Інша — «Зрадник» («Disloyal», 2020) авторства екс-адвоката Дональда Трампа Майкла Коена вже п’ять тижнів утримується на верхівці продажу.
Увага авторів до Дональда Трампа безпрецедентна в американській історії. Книжки про нього написали майже всі високопоставлені працівники його адміністрації чи уряду, які покинули свої посади, екс-працівники спецслужб і навіть родичі. «Усе тому, що ми живемо у глибоко поляризованій країні, а Дональд Трамп — глибоко поляризована особистість», — коментує посилений інтерес до 45‑го американського президента Карлос Лозада, літературний критик американського видання The Washington Post. Ведучі одного з провідних у США каналів CNN, в ефірі якого він так висловився, цікаво охарактеризували Лозаду: це людина, яка прочитала понад 150 книжок про Дональда Трампа із більш ніж 1200, що вийшли друком за час його президентства. Кількість присвячених Трампу книжок навіть полічити важко: якщо CNN у вересні 2020 року говорив про понад 1200 видань, то The Guardian у січні 2018 писав про більш ніж 4500, проте Тиждень за переліком книжок із ключовим словом «Дональд Трамп» на сайті Amazon нарахував лише понад 880 видань англійською мовою.
Читайте також: Президентські дебати у США: "Клоун" і "стиль бульдозера"
У 2018 році члени Американської асоціації політичних студій (APA) сформували рейтинг «політичної величі» американських президентів. Перше місце науковці віддали 16-му американському президентові Аврааму Лінкольну, а Дональд Трамп опинився на останньому місці (див. «Батьки нації»). На другому місці був Джорж Вашингтон, на третьому — Франклін Рузвельт. Серед сучасників Трампа найвища позиція сподівано була в Барака Обами — він на восьмому місці. Про Авраама Лінкольна за майже два століття написано книжок найбільше. За різними даними, понад 15 000. Цікаві для авторів та дослідників також Джордж Вашинґтон і Франклін Рузвельт. Іншим лідерам США, як і главам інших держав, попри політичну велич і визнання фахівців, така увага навіть не снилася.
Президент-динаміт
Уже згадана книжка Боба Вудворта «Гнів», яка вийшла друком 15 вересня, сподівано спровокувала велику хвилю обговорень і дискусій. Вудворд разом із своїм колегою із The Washington Post Карлом Бернштайном був автором журналістського розслідування, завдяки якому світ дізнався про Вотерґейтський скандал, а президент Річард Ніксон змушений був подати у відставку. Відтоді Вудворт писав книжки про президентство Джорджа Буша-старшого й Буша-молодшого, Біла Клінтона й Барака Обами. А його «Гнів» базується на особистих інтерв’ю з Трампом, де в одному з них він говорив про «динаміт за дверима»: несподівану й зовні спровоковану ситуацію, що може змінити хід його президентства. У цій книжці автор вийшов за власноруч окреслені межі: він уперше висловив власні міркування довкола американського президента, про якого писав. «Я дійшов висновку, що «динаміт за дверима» добре видно. Ним був сам Трамп», — написав він в епілозі до видання. Можна припустити, що такої реакції Вудворда не було би без свідчень інших урядовців-консерваторів, які працювали з Трампом: екс-міністра оборони Джеймса Меттіса, колишнього державного секретаря Рекса Тіллерсона й екс-директора національної розвідки Дена Коутса. «Недосконалі чоловіки, які відгукнулися на поклик держслужби», вважали, що президент США є «небезпекою для власної країни», наголосив Вудворд.
У книжці чимало деталей про роботу всіх трьох посадовців, але найбільше вражають умови, за яких доводилося працювати Джеймсові Меттісу. Завдяки книжці з’явилося значно більше інформації про те, що у 2017-му світ був близьким до ядерної катастрофи: «на краю апокаліпсису», — так процитував Вудворд Меттіса. Тоді міністр оборони спав у тренувальному костюмі, а його будинок довелося обладнати спеціальними сиренами й сигналізацією, які спрацьовували, якщо Меттіс мав з’явитися на спеціальному засіданні з огляду на небезпеку ядерного удару з боку Північної Кореї. Разом із ним в ескорті їздила машина спецзв’язку, завдяки якій він міг відслідкувати рух міжконтинентальної балістичної ракети, випущеної в Північній Кореї, а також те, чи не загрожуватиме вона Японії, Південній Кореї або США. Якщо так, то одразу на місці Меттіс міг би віддати наказ про знищення загрози. Ще один важливий елемент пазла, який дає змогу зрозуміти, чому Боб Вудворд врешті вирішив вийти за межі журналістської парадигми невтручання, — це спалах коронавірусної хвороби. В інтерв’ю йому Трамп зізнається, що знав про небезпеку вірусу задовго до першого випадку у США, але публічно применшував його серйозність. «Я хотів применшити його вагу. Я досі полюбляю це робити, бо не люблю провокувати паніку», — заявив американський президент. Однак президент знехтував довірою своїх виборців, нівелюючи небезпеку вірусу. Укотре поведінка Трампа, підкреслена Вудвордом, демонструє характер нинішнього американського лідера. Рекс Тіллерсон колись іще під час першої розмови з президентом домовився, що між ними не буде недомовок, якщо Трамп вважатиме певні дії свого держсекретаря неправильними, проте про своє звільнення дізнався під час перебування з візитом у країнах Африки. До того ж не від самого президента. Водночас спершу була навіть загроза скасувати розпочате турне, і лише залізні аргументи держсекретаря, що давно підготовлені візити треба завершити, змусили президента на кілька днів відкласти відповідний твіт.
Читайте також: Бажання виборців
«Твіттер-дипломатія», або «твіттоманія» Трампа, — окрема тема для авторів книжок про нинішнього господаря Білого дому. Франклін Делано Рузвельт мав радіо, Джон Кеннеді — телебачення, а Трамп має твіттер — такий висновок можна прочитати на звороті однієї з книжок-твітозбірок Трампа. Директор національної розвідки Ден Коутс через постійний моніторинг твітів президента впродовж тривалого часу навіть страждав від безсоння. Непередбачуваність публікацій Трампа стала для нього одним із найбільших викликів, якщо вірити тому, що написав Вудворт. У переліку книжок на Amazon близько десятка видань присвячені твітам Трампа. Серед них є наукові дослідження, як-от «Твіттер-президентство. Дональд Трамп і політика білого гніву» («The Twitter Presidency. Donald J. Trump and the Politics of White Rage», 2019). Згідно з описом, автори книжки досліджують риторику 45-го американського президента й доходять висновку, що її естетика «вкорінена в авторитаризмі, нарцисизмі й демагогії». Також є зібрання твітів Трампа. Своєрідна колекція висловлювань великого лідера в особливій формі. Деякі з них укладено за бібліотечним принципом за роками або навіть ілюстровано.
Український слід
Дональд Трамп — американський президент, який мимоволі мав найбільше стосунку до України. Процедуру імпічменту щодо 45-го американського президента розпочали через його тиск на тоді новообраного українського президента Володимира Зеленського. Боб Вудворд мав можливість обговорити з Дональдом Трампом його імпічмент в одному з інтерв’ю. Цій темі у книжці присвячено цілий розділ. Власне, значну частину розділу займає перепитування, чи «не є поганою політикою змушувати іноземного лідера розслідувати когось»? Дональд Трамп усіма можливими способами намагався уникнути відповіді й твердив те саме: «Коли ми даємо країні великі гроші, то гадаю, маємо сказати, що вона корумпована». Одна патетична фраза, утім, таки привертає увагу: «Бо Україна — як масивна стіна. Подумайте про неї як про стіну між Росією та Європою, добре?» Але відповіді на поставлене журналістом запитання все одно не висловив.
«Кімната, у якій це сталося» («The Room Where It Happened», 2020) колишнього радника президента США з національної безпеки Джона Болтона з’явилася в американських книгарнях улітку цього року. Завдяки їй вимальовується, як легко американський президент може повірити у фейкові теорії, якщо вони зачіпають його его. «Україна намагалася мене усунути. Я не зацікавлений їм допомагати», — саме так реагував Трамп на заклики своїх радників допомогти Києву після інциденту в Керченській протоці. Тоді він вірив (а може, вірить і досі, хоча лицемірно говорить Вудворду про «стіну» між Європою та Росією) у фейкову теорію (яка, як зазначає Болтон, з’явилася у США) про сервери Демократичної партії, частина з яких нібито перебуває в Україні, та підтримку його суперниці Гілларі Клінтон з огляду на позицію сина Байдена Хантера в українській енергетичній компанії.
Читайте також: Альтернативи майбутнього
Окрім власне портрету Трампа ці мемуари, як і спогади колишнього директора ФБР Джеймса Комі, що вийшли друком два роки тому, чи торішня книжка Джеймса Меттіса «Позивний «Хаос»» (Call Sign Chaos. Learning to Lead), важливі ще й наявністю деталей переговорів з іноземними лідерами. Зокрема, Болтон описує обговорення ситуації в Україні із Владіміром Путіним, у якому той наполягав, що продаж Америкою Україні зброї незаконний, а говорити про Крим навіть не вважав за потрібне, назвавши анексію «частиною історії». За його описом можна побачити оцінку українського параду до Дня Незалежності американськими очима чи прочитати, як Юлія Тимошенко намагалася привернути до себе увагу знанням змісту попередніх книжок Болтона, а Петро Порошенко просив про підтримку США на виборах, але це прохання Болтон відкинув.
«Великий Я»
Книжку племінниці президента Мері Трамп «Забагато й ніколи не достатньо. Як моя сім’я створила найнебезпечнішого чоловіка у світі» («Too Much And Never Enough. How My Family Created The World’s Most Dangerous Man», 2020) чимало американських критиків вважають однією з найкращих серед критичної трампіани. Це видання дає змогу зсередини побачити життя американського сімейного клану. Авторка, клінічна психологиня за фахом, у книжці не оминає власних «медичних висновків» щодо психічних розладів Трампа, але саме ці характеристики видаються найменш цікавими. Загалом у списках Amazon можна знайти книжки на схожу тематику, як-от «Небезпечний випадок Дональда Трампа. 37 психіатрів та експертів із ментального здоров’я оцінюють президента» («The Dangerous Case of Donald Trump: 37 Psychiatrists and Mental Health Experts Assess a President», 2017). Вона стала бестселером за версією The New York Times і була перевидана після публікації.
Книжка Мері Трамп, як і мемуари Болтона, не обійшлася без скандалів і спроб заборонити видання. Зокрема, це намагався зробити молодший брат Дональда Трампа Роберт, однак безуспішно. Чимало про книжку і взаємини в сім’ї Трампів можна зрозуміти вже з прологу. Там ідеться про зустріч великої родини після його обрання президентом. Увесь клан зібрався в готелі і спеціальними мікроавтобусами попрямував до Білого дому на урочистий обід із нагоди дня народження сестер Трампа.
Читайте також: Проект бюджету Пентагону: що планують купити американські військові
Мері Трамп не приховує своєї критики дядька й симпатій до його суперниці на виборах 2016 року Гілларі Клінтон, що провокує на роздуми про певну заангажованість авторки. Однак після публікації книжки вона також опублікувала записи деяких розмов зі своєю тіткою та старшою сестрою президента Меріен Трамп Баррі, що все ж свідчать про правдивість історій. «Він клоун, — сказала тітка Меріен у розмові з племінницею ще до обрання свого брата. — Він ніколи не стане президентом». Колишня федеральна суддя Меріен Трамп Баррі на плівках і в розмовах із племінницею, опублікованих у книжці, надзвичайно критична щодо свого брата. «Та він не читає», — відповідає вона на запитання племінниці про те, які книжки обирає нинішній президент США. Віддана католичка Меріен Баррі також негативно відгукується про вірян своєї церкви, які підтримували Трампа: «Що з ними сталося?… Єдиний раз Дональд пішов до церкви, коли там були камери». Підтримка Трампа різними американськими релігійними спільнотами добре відчутна за пошуком книжок: «Щоб урятувати Америку, бог вибрав Трампа» («To save America God Chose Trump», 2020), «Прохристиянські досягнення Дональда Трампа» («President Trump’s Pro-Christian Accomplishments», 2020), «Христовий виборець: християнський путівник для вибору кандидатів» («The Christlike Voter: A Christian’s Guide for Choosing Candidates», 2020) та ще з десяток назв. В описі до останньої книжки автор одразу пояснює, чому «справжні учні Біблії голосуватимуть на виборах 2020 року за Трампа».
Мері Трамп уже у пролозі до книжки говорить, що її дядько нарцис. Він, за її словами, відповідає всім дев’яти критеріям довідника ментальних розладів. Авторка також зазначає, що Дональд був «недолюбленою» дитиною і завжди прагнув визнання свого батька. На її думку, «глибоко травматичними» були втрата Трампом зв’язків із мамою під час його підліткового становлення й бажання отримати схвалення батька, якого діти зовсім не цікавили. Мері Трамп наполягає, що в нинішнього американського президента немає порядку денного чи стратегії. Є лише його его. У родині вже в доволі ранньому віці йому дали прізвисько «Великий Я» (the Big I-Am). Загалом, якщо прочитати хоча б кілька книжок колишніх підлеглих американського президента в Білому домі, то важко не погодитися з таким висновком.
Однак «Великий я» з ненавистю, кепкуванням чи захватом привертає до себе увагу мільйонів людей у всьому світі й зокрема у США. Окрім цих критичних книжок, які Трамп робить популярними завдяки своїй же критиці та образам у твіттері, також є пародії на дитячі книжки: «Добраніч, Трампе!» («Good Night, Trump», 2018) як пародія на одну з найпопулярніших дитячих американських книжок «Добраніч, Місяцю!» («Good Night, Moon», 1947), колекції трампізмів, малюнків тварин із чубом Трампа й навіть розмальовки-антистрес, щоб відпочити від його президентства.
В одному з інтерв’ю, які брав Боб Вудворд, коли готував «Гнів», зять Трампа Джаред Кушнер порадив автору почитати «Алісу в Країні Див», щоб краще розуміти президентство свого тестя. Та порада була у списку разом з іще кількома книжковими рекомендаціями і як видавалося зі сказаного Кушнером, була швидше похвалою, ніж критикою. Проте якщо перечитати чи пригадати сюжет «Аліси в Країні Див», то така порада може видатися страшним попередженням, а не рекомендацією. Єдине, що справді дає змогу зрозуміти ця книжка, — це те, що нічого не зрозуміло. Саме тому, вочевидь, кожен, хто мав справу з Дональдом Трампом як президентом, якнайшвидше намагається задокументувати ці взаємини у вигляді мемуарів, а ми можемо лише читати й відчувати весь спектр можливих емоцій до цієї людини.