Знакова обмовка Віктора Януковича в запрошенні в Україну англійською мовою (замість «to Ukraine» – «in Ukraine», вочевидь, калькуючи російське «добро пожаловать в Украину») є своєрідним символом. Символом упертості нашої влади у створенні в країні системи, недружньої до людини. Для багатьох мешканців України совкова за своєю суттю реальність стала звичною від щоденного зіткнення. Іноземці ж, потрапивши «ін Юкрейн», одразу складають про неї відповідне враження, яке потім несуть із собою далі, у свої кола спілкування.
Читайте також: Ukraine-бренд: виконання під фанеру
Наступного року у зв’язку з Євро-2012 іноземців у країні буде чи найбільше за всю її історію. Тож й інформація про країну пошириться безпрецедентно, причому у вигляді життєвих розповідей конкретних людей, які потім передаються соціальними мережами, від людини до людини й залюбки публікуються ЗМІ. Але вже тепер виникають побоювання, що такі історії не будуть особливо позитивними. Влада нині гарячково намагається цьому зарадити. Запущено серію позитивних промо-роликів, міліцію демонстративно навчають англійської (принаймні про це повідомляють у ЗМІ браві прес-офіцери від МВС), де-не-де з’явилися навіть написи англійською.
Звісно, названого мало. Інші держави докладають незрівнянно більших і системніших зусиль для поширення позитивної інформації про себе. По-перше, на цьому фронті багато може зробити МЗС. Окрім промо-роликів має бути щоденна копітка робота, зокрема зі ЗМІ, громадськістю, авторитетами думки. Посольства повинні бути осередками позитивної агітації про країну. Не кажучи вже про те, що держави, які прагнуть системно просувати свої інтереси у світі, створюють спеціальні мережі інформації про себе та власну культуру або й допомоги громадянському суспільству (як мінімум тим, хто зацікавлений у співпраці з ними). Практично при кожному їхньому посольстві діють відповідні програми допомоги, культурні центри, інформаційні осередки… Україна пасе в цьому задніх; якщо такі об’єкти і з’являються, їхня діяльність формальна і часто не спрямована на зацікавлення аудиторії. Звісно, велика проблема – брак коштів. Те, як фінансується вітчизняна дипломатія, не дає підстав сподіватися на якісь дива.
Читайте також: І промовчали, і сказали
Однак питання навіть не в цьому: зрештою, гроші можна знайти, залучити приватних інвесторів абощо. Гірше, що проти іміджу країни грає власне атмосфера щоденного життя.
Традиційним контрастом до відсутності реформ в Україні називають Грузію. І не тільки через об’єктивні показники, зокрема в тих рейтингах, де наша держава посідає останні місця. В успіхах грузинів легко пересвідчиться будь-хто, відвідавши їхню країну. Приїхавши, іноземці матимуть справу з увічливими службовцями та правоохоронцями, які не беруть хабарів. Заохочення для малого бізнесу, які були суттєвою складовою економічних реформ, є передумовою для появи нових підприємств і чесної конкуренції, зокрема у сферах, спрямованих на обслуговування туристів. А конкуренція, як відомо, сприяє якості. Люди в самій країні побачили, для чого проводяться реформи, як вони можуть від них виграти, і транслюють це розуміння гостям країни. В Україні ж ситуація підштовхує громадян виявляти зовсім інші емоції.
Якщо власник магазину думатиме, як його бізнес переживе чергову перевірку і які нині норми відкатів, йому буде не до стеження за тим, чи грубіянять його працівники покупцям. А якби він не витрачав коштів на хабарі, зміг би платити більше тим самим продавцям, поліпшуючи таким чином їхнє ставлення до життя і роботи. Ефективною для бізнесу і створення нових робочих місць буде лише така податкова та регуляторна реформа, яка зніме зазначені проблеми. Поки що ж реформаторські потуги влади лише загострюють їх.
Якщо для міліціонера робота буде лише шансом втекти від соціальної безвиході, при цьому на харчування він зароблятиме за рахунок поборів із громадян (ще й із начальством ділитися), іноземці залишатимуться для нього тільки подразником («говорять не по-нашому»), якщо не джерелом для стягнення хабарів. У таких умовах важко сподіватися, що правоохоронці зможуть знайти цивілізований баланс між твердістю і ввічливістю у ставленні до футбольних уболівальників; що зможуть захистити від шахраїв і грабіжників; що справді будуть здатні допомогти і гостям країни, і українцям. Своєю чергою, якщо таксист платить тій самій міліції відкат за відсутність ліцензії, то він обов’язково скористається шансом компенсувати ці витрати за рахунок клієнта-іноземця, взявши з нього, приміром, за поїздку з Борисполя до Києва не стандартні 150–200 грн, як для цього маршруту, а $150–200 – початкова такса столичних бомбил в аеропорту для іноземця.
І список цих «якщо» можна продовжувати – в Україні вони всім відомі. Як їм зарадити, всі знають також. Шкода лише, що так і не зарадять. Відтак Євро-2012 може мати для нашої держави зворотний ефект: сприйняття України як країни поза Європою лише посилиться.
Читайте також: Якою бачать Україну іноземці