У часи глобальних геополітичних трансформацій спроможність адаптуватися є чи не вирішальним фактором позитивної еволюції. Уміння відчувати, прогнозувати й реагувати на зміни визначає ступінь політичної зрілості суспільства. Щодо України ці тези означають, що ключовий зовнішньополітичний пріоритет — інтеграцію в європейський і трансатлантичний простір — слід збалансовувати свідомо вибудованою політикою в Південно-Східній Азії, де нині сконцентровано найпотужніший у світі людський, виробничий і технологічний потенціал. Азійський вектор зовнішньої політики України — не примха й не штучна вигадка політичної еліти, а нагальна необхідність. В її основі — усвідомлення того, що найбільшою загрозою економічному розвитку нашої держави є зволікання з переходом до наступного технологічного укладу, основою якого стане штучний інтелект. Упродовж найближчих десяти років формуватиметься нова архітектура світоустрою XXI століття. І відбуватиметься це здебільшого в Азії.
ХІХ століття було європейським. ХХ століття можна з цілковитою відповідальністю називати американським. ХХІ буде століттям Азії. Такий прогноз ще нещодавно обговорювали майже лише в колі політологів і аналітиків-економістів. Нині він вийшов на рівень великої політики. Про розроблення власних «азійських» стратегій заявили США, Європейський Союз і його окремі держави та Росія; стали реальністю концепція Індо-Тихоокеанського простору й найбільша у світі зона вільної торгівлі за участі десяти країн АСЕАН, Китаю, Південної Кореї, Японії, Австралії та Нової Зеландії. У Південно-Східній Азії проживає половина населення людства, й до 2040 року в регіоні створюватимуть більш ніж половину світового ВВП. Тут споживають 40% товарів, які виготовляють у світі. Понад третину зовнішньої торгівлі ЄС проходить через Південно-Китайське море. Cаме в Індо-Тихоокеанському регіоні розташовані дві найбільші за населенням країни світу (Китай та Індія), держава з четвертим у світі й найчисельнішим ісламським населенням (Індонезія), друга, третя і п’ята економіки світу (Китай, Японія та Індія), єдиний член G7 (Японія), чотири з п’яти комуністичних країн світу (Китай, КНДР, В’єтнам і Лаос), три королівства (Камбоджа, Таїланд і Малайзія), п’ять членів G20 (Китай, Японія, Індія, Південна Корея, Індонезія), один постійний член РБ ООН (Китай), світові центри буддизму, даосизму й конфуціанства. Економічний динамізм «малих» (Корея, Сінгапур, Гонконг і Тайвань) і «великих драконів» (Китай і Японія), «азійських тигрів» (Індонезія, Малайзія, Таїланд) і навіть одного «слона» (Індія) вже впродовж чверті століття є предметом ретельного вивчення й аналізу по обидва боки великих океанів.
Читайте також: Ілля Пономарьов: "Уся історія Путіна при владі – це історія приблатненого самозванця, який свою владу здобув випадково"
Сучасна економіка базується на технологіях — і саме в Азії сконцентровано 80% світового виробництва чипів. За даними ОЕСР за 2020 рік, на Азію припадає близько 45% проданих у світі патентів.
Країни Південно-Східної та Східної Азії тісно пов’язані між собою та зовнішніми партнерами складною системою дво- й багатосторонніх договорів про вільну торгівлю. Ось приклади лише деяких з них: чинними є двосторонні угоди Китаю з Камбоджею, Австралією, Новою Зеландією, Південною Кореєю, Сінгапуром, Гонконгом, а також багатостороння з АСЕАН; двосторонні угоди Японії з Індією, Монголією, Південною Кореєю, Індонезією, Австралією, а з США, окрім Торговельної угоди, укладено окрему Угоду про цифрову торгівлю. Діють двосторонні угоди Австралія — Нова Зеландія, Гонконг, Південна Корея, США, Таїланд, Малайзія, Індонезія; Нова Зеландія — Південна Корея, Гонконг; АСЕАН — Південна Корея, Індія, Австралія та Нова Зеландія. До того ж Китай, Південна Корея і Японія ведуть переговори про створення зони вільної торгівлі між ними. З 2018 року в регіоні діє угода про Всеосяжне та прогресивне Транстихоокеанське партнерство (ВПТТП) за участі Канади, Австралії, Брунею, Чилі, Японії, Малайзії, Мексики, Нової Зеландії, Перу, Сінгапуру та В’єтнаму.
Одним з основних торговельно-економічних партнерів країн Південно-Східної Азії є Європейський Союз. Так, у 2018 році було укладено двосторонню Угоду про торговельне партнерство між Японією і ЄС, яка покриває майже третину глобального ВВП. 2020-го окрему Угоду про вільну торгівлю було укладено між Японією і Великою Британією. Також у вересні 2019 року в Брюсселі підписали документ про партнерство ЄС і Японії для сталого зв’язку та якісної інфраструктури. У 2007 році — започатковано переговори про торговельно-інвестиційну угоду між ЄС і АСЕАН, проте у 2009-му їх було призупинено. Натомість Брюссель та окремі країни АСЕАН перейшли до двосторонніх перемовин — у 2010 році з Сінгапуром і Малайзією, у 2012-му — з В’єтнамом, у 2013-му — з Таїландом, у 2015-му — з Філіппінами й у 2016-му — з Індонезією. І хоча перемовини з Таїландом, Малайзією та Філіппінами призупинено, у Брюсселі постійно наголошують, що кінцевою метою всіх цих зусиль є не тільки активізація двосторонньої співпраці, а й створення зони вільної торгівлі між ЄС та АСЕАН.
Основна проблема в цьому контексті полягає в тому, що країни регіону сильно відрізняються за рівнем економічного розвитку. Насправді можна виокремити чотири «Азії». Перша — це Китай, економічна наддержава, що відіграє роль беззаперечного регіонального лідера. Друга — група розвинених країн, які є інноваційними й інвестиційними драйверами: Японія, Південна Корея, Сінгапур. Третя група — міцні середнячки та Індія, серед них важливо відзначити В’єтнам, Індонезію, Малайзію, Таїланд. Четверта група — країни, що розвиваються, і виробничий потенціал яких ще перебуває на стадії формування. Варто уважніше придивитися до кожної з цих груп.
Піднебесна імперія
Масштаби Китаю справді важко усвідомити. За номінальним ВВП (близько $15 трлн) це сьогодні друга економіка світу, а за паритетом купівельної спроможності (понад $24 трлн) — перша. У 2020 році економіка КНР зросла на 2,3% — для Китаю це найгірший показник з 1976 року. Досі впродовж трьох років середні показники зростання перевищували 6% навіть в умовах торговельної війни з США. За останні 10 років ВВП КНР за паритетом купівельної спроможності на душу населення збільшився вдвічі, до майже $18 тис. ВВП Китаю в десять разів більший за ВВП Росії. За обсягами промислового виробництва Китай є світовим лідером, він перевищує загальний обсяг промислового виробництва всіх інших країн регіону, разом узятих. Японія виробляє лише чверть китайських обсягів, а Індія й Республіка Корея — по одній десятій кожна. Обсяг виробництва промислової продукції В’єтнаму, який подає великі надії, становить лише незначну частку від китайського. Валютні резерви КНР — найбільші у світі й перевищують $3,2 трлн.
За 40 років політики реформ і відкритості Ден Сяопіна Китай досяг приголомшливих результатів. З 1952-го до 2018 року ВВП Китаю зріс у 174 рази (в постійних цінах) при середньому темпі зростання 8,1% на рік. Водночас прямі іноземні інвестиції в КНР зросли в 146 разів. У 2010 році за номінальним ВВП Піднебесної перевищив Японію, яка раніше була другою економікою світу. У 2009 році Китай став найбільшим у світі експортером і другим у світі імпортером. Це найбільший у світі виробник товарів. Найбільшим «постачальником» туристів за кордон також є КНР — тільки у 2018 році кількість китайських туристів перевищила 150 млн осіб. З моменту вступу до СОТ у 2001‑го імпорт товарів до Китаю зріс із $244 млрд до $2,1 трлн — на понад 13,6% на рік. У 2018 році експорт товарів з КНР досяг $2,5 трлн послуг — $267 млрд інвестицій за кордон — $146 млрд. Тільки в країни Африки у 2014–2018 роках Китай інвестував $72,23 млрд — більше, ніж США та Франція разом узяті. Сучасний Китай споживає 51% вугілля, що видобувають у світі, 52% сталі й понад 56% цементу. У Піднебесній сконцентровано 70% світового виробництва літієвих акумуляторів і до 96% рідкоземельних металів. Китай — найбільший у світі виробник продовольства. За час реформ Пекін вивів з межі бідності 800 млн осіб.
Читайте також: Джеррі Скіннер: “Російська душа — неначе бездонна яма, утворена нескінченною низкою деспотичної російської й радянської влади”
Одним з ключових елементів сучасних тенденцій розвитку Китаю є інвестиції в дослідження й розробки. У 2018 році на це було виділено 2,18% ВВП, і цей показник постійно зростає. Сьогодні країна лідирує у світі за такими напрямами, як квантові обчислення, суперкомп’ютери, аерокосмічні дослідження, штучний інтелект, зв’язок 5G, мобільні платежі, електромобілі, швидкісні залізниці. Половина громадян КНР нині здобуває вищу освіту. Китай виробляє 65% світових смартфонів, 60% комп’ютерів і офісного обладнання. У КНР виготовляють понад третину світового обсягу автомобілів. Світовий лідер комунікаційного обладнання Huawei отримує половину прибутку від проєктів за кордоном, підтримуючи понад 1500 мереж зв’язку у 170 країнах і регіонах, де проживає близько 3 млрд осіб.
Ще у 2017 році Китай став основним торговельним партнером для 144 країн світу. Упродовж 2017—2020 років КНР був головним торговельним партнером Німеччини (понад $200 млрд). Торгівля з ЄС становить понад 17% зовнішньої торгівлі КНР. Водночас Європейський Союз і Китай є конкурентами й у торговельних, і в технологічних перегонах. Брюссель повністю усвідомлює роль сучасного Китаю у світі й намагається налагодити взаємно корисні відносини, але водночас не поступатися принципами. ЄС має чітку політику щодо Китаю, оформлену як стратегічні документи, які оновлюють що три роки. Останній огляд політики було надано до Європарламенту та Європейської ради 12 березня 2019 року. Документ розділяє кілька рівнів співпраці між ЄС і Китаєм. КНР визначено як «стратегічного партнера» в торгівлі (другого для ЄС після США), «переговорного партнера» в тих сферах, у яких ЄС прагне налагодити прагматичні взаємовигідні відносини, «економічного конкурента» в технологічному розвитку та «системного суперника» щодо моделі соціальної структури. Дуже важливо, що ЄС більше не вважає Китай країною, яка розвивається, і визнає його величезний вплив на світові процеси, зокрема економіку, геополітику й безпеку. З 2019 року Китай — головний торговельний партнер України. За підсумками 2020 року обсяг двосторонньої торгівлі перевищив $15 млрд.
Країна сонця, що сходить
Японія є глобальною м’якою силою, якій в Азії довіряють найбільше. Країна перебуває в центрі світової мережі зон вільної торгівлі, яка покриває майже 80% глобального ринку. Здійснює найбільші внески у фінансові ресурси МВФ, посідає другу позицію після США в структурах Світового банку, є одним із найбільших донорів ЄБРР (представник Японії входить до Ради директорів ЄБРР). Японія є четвертою серед країн ОЕСР за обсягами допомоги розвитку, наданої іншим країнам (понад $15,5 млрд після США, Німеччини та Великої Британії). ВВП держави становить $5,103 трлн (третє місце у світі), міжнародні валютні резерви — $1,39 трлн (друге місце у світі), експорт товарів — $684 млрд, а імпорт — $678 млрд (п’яте місце у світі). Японія імпортує майже 100% сировини для металургійної промисловості й до 70% необхідного продовольства, є технологічним лідером у робототехніці, електроніці та машинобудуванні. Саме ці галузі визначають найцікавіші напрями двосторонньої співпраці України з Японією. У 2020 році обсяг двосторонньої торгівлі досяг $1,3 млрд. Перевага Японії полягає також у специфічній структурі присутності на світових ринках — через торговельні доми — глобальні корпорації, що займаються й торгівлею, й інвестиціями. Усі вони представлені в Україні й активно експортують вироблену в нашій державі продукцію в десятки країн світу.
Фактично, по кожній країні регіону можна визначити пріоритетні напрями розвитку взаємовідносин: від постачання українських продуктів харчування до військово-технічного співробітництва. На особливу увагу заслуговують, безумовно, Індія — величезний ринок і потужний виробник (металургія, ліки, програмне забезпечення), В’єтнам, до якого останнім часом спрямовано багатомільярдні інвестиції тих країн регіону, які мають намір диверсифікувати виробничу базу коштом зменшення залежності від Китаю, та Південна Корея, що має надзвичайно високий рівень організації сучасних галузей промисловості й потенціал для інвестицій як чи не основного елементу зростання. Сінгапур є основним драйвером АСЕАН і потужним фінансовим центром. Останнім часом саме ця країна стала лідером у розробленні надсучасних технологій «вирощування» продуктів харчування. Метою є не тільки позбутися власної залежності від імпорту (Сінгапур імпортує продукти харчування з 170 країн), а й допомогти країнам регіону вирішити проблему забезпечення продовольством — більшість із них перебувають далеко в нижній частині рейтингу глобальної продовольчої безпеки.
Читайте також: Про нас та їхні «братерські обійми»
Україна цілком спроможна запропонувати країнам регіону модель стратегічної співпраці у сфері виробництва аграрної продукції та продуктів харчування через створення спільних підприємств, коли з українського боку надаватимуть землю, а з боку інвесторів — технології й обладнання. Перспективним є перенесення на територію нашої держави виробництв автомобілів, запчастин, електронної техніки й програмних продуктів, які спрямовуватимуть на ринки ЄС і Великої Британії. Співробітництво з країнами південно-Східної Азії ніяк не суперечить європейському курсу нашої держави, а навпаки, зміцнить економіку України, сприятиме її диверсифікації та переходу до нового технологічного укладу.