Коли п’ять років тому в розпал глобальної фінансової кризи уряд США вирішив рятувати низку великих банків, страхових та іпотечних компаній і виробників автомобілів, світ споглядав дії американців щонайменше з подивом. Компанії, які згодом назвуть too big to fail («занадто великі, щоб прогоріти»), перебували в приватній власності, тож їх порятунок державою ніяк не вписувався в ліберальну модель економіки, притаманну Штатам. Натомість у Росії великий бізнес без держави не може прожити і дня. Вона переймається ним, мов малим дитям, просуває його на світових ринках, «дружить» із власниками, залучає до відстоювання своїх геополітичних інтересів… І водночас робить йому ведмежу послугу, консервуючи його архаїчність та стримуючи розвиток.
Російський бізнес сировинний. За даними Росстату, частка сировинних товарів у загальному експорті з РФ торік становила 80–84%. Вивіз сирої нафти сягнув 33%, природного газу – 13%, решта припадала на вугілля, бензин, метали, добрива, зерно тощо. Проблема Росії навіть не в цих показниках, а в тому, що спеціалізація на сировині закріплювалася за тамтешнім бізнесом протягом десятиліть. І робилося це цілеспрямовано за участю Кремля, що підтверджують обсяги виробництва базових товарів (див. «Вибірковий розвиток»).
Якщо порівнювати торішні показники з 1990-м, то виявиться, що самостійно РФ вдалося відновити виробництво лише в сировинних галузях (нафта, газ, хімія, нафтохімія), та й то не в усіх (рослинництво, тваринництво, чорну металургію, нафтопереробку не повністю). Натомість у відновленні потенціалу виробників кінцевої продукції чи товарів із вищою доданою вартістю росіяни досягли набагато менших успіхів, хоча вклали чимало ресурсів. Їм вдалося власноруч замкнути виробничі цикли й повністю задовольнити власні потреби у випуску сталевих труб, вантажних і пасажирських вагонів та деяких інших видів продукції.
Читайте також: Константін Боровой: Сучасна Росія залишається великим уламком СРСР
Особливо показовим є розвиток ВПК. Солідна виробнича база, отримана у спадок від СРСР, та специфіка ментальності керівників Кремля дали змогу швидко відновити статус РФ як великого виробника зброї (хоча й тут є незаповнені прогалини). Росія посідає друге місце серед світових експортерів останньої. Однак її вивіз у 2012 році (близько $8 млрд) – лише 1,5% загального товарного експорту, мізер, який показує відношення сировинного та несировинного бізнесів.
В інших галузях шлях розвитку був тернистішим. Яскравий приклад – виробництво легкових автомобілів. Хоча воно на 72% перевищує показники 1990 року, однак понад половину становлять іномарки (Chevrolet, Toyota, Hyundai, Opel, KIA, BMW, Ford, Nissan тощо), складені на спеціально створених для цього потужностях. Росія дуже довго намагалася розвинути власних автовиробників, забезпечуючи їм тепличні умови за допомогою протекціонізму та щедрого фінансування розвитку. Однак не гроші, а кадри стали перешкодою. Коли виявилося, що якість автомобілів залишається низькою, через що їх купують лише з патріотичних міркувань або через ностальгію за СРСР, Кремль вирішив піти на кооперацію зі світовими виробниками. Так, «Група ГАЗ» утворила спільне підприємство з американською General Motors, а французька Renault увійшла в капітал і взялася розвивати «АвтоВАЗ». Згодом виявилося, що й таким чином нічого зробити не вдається, тож керівництву РФ довелося дозволити стратегічний вхід (відкриття виробництва) іноземних автовиробників у Росію. У результаті той самий «АвтоВАЗ» торік виробив 535 тис. легковиків за потужності 900 тис., причому значну частину випущено на базі моделей Renault, а суто російських комплектуючих в автівках, які сходять із конвеєра, стає дедалі менше.
Кооперація з іноземними компаніями через продаж їм часток у капіталі або виробничих майданчиків – причина рекордних обсягів виробництва холодильників та морозильників (у Росії складають марки Indesit, Ariston, Bosch, Siemens, Beko, Electrolux тощо), а також електровозів (Alstom та ТМХ) та, ймовірно, пасажирських вагонів. Тобто фактично більшість товарів кінцевого споживання виробляє не російський бізнес, а іноземці на території РФ для задоволення величезного попиту, сформованого експортом сировини. Що стосується інших галузей, то переважна частина власне російських виробництв перебувають у глибокому занепаді, часто випускаючи менш як десяту частину радянських обсягів. На них чекає або цілковите згортання, або створення іноземцями потужностей, які важко буде назвати російським бізнесом. Статистика інвестицій підтверджує це, адже за винятком кількох років перед кризою 2008–2009-го вкладення в основний капітал добувної промисловості РФ перевищували інвестиції в капітал переробної.
Читайте також: Деймон Вілсон: «Українське лобі органічніше, ніж російське, хоча поки що дуже слабке»
Бізнес РФ великий. Сумарна капіталізація 50 найбільших російських компаній, акції яких торгуються на біржі (входять до індексу Micex), на кінець червня становила 29% ВВП країни 2013 року. Це вищий показник, ніж у китайських (23%), і це при тому, що на сьогодні російські папери дуже дешеві, адже відношення капіталізації до прибутків (P/E) для Micex дорівнює 5,4, а для китайського Shanghai Composite – 9,8. Можна апелювати до того, що капіталізація півсотні найбільших фірм США, Японії та Німеччини становить відповідно 50%, 35% та 44% ВВП цих країн, однак коефіцієнт Р/Е для відповідних індексів – 20, 27 та 23. Отже, значення 50 згаданих компаній (якщо оцінювати за прибутками) для економіки Росії удвічі-вчетверо більше, ніж у КНР, США, Японії та ФРН. І це без урахування значної кількості російських державних корпорацій, акції яких поки що не торгуються на ринку, таких як Оборонпром, РЖД, Трансмашхолдинг тощо. Зайве говорити, що масштаб не має нічого спільного з інноваціями: усі світові новаторські підприємства, як-от Google та Apple, починалися з малого. Тож масштабність російського бізнесу та державний акцент на ній консервують його відсталість.
У переліку 50 найбільших публічних компаній частка сировинного бізнесу за капіталізацією в РФ становить 68%, а КНР – лише 18%. Навіть ті новітні компанії, які посіли перші місця протягом останніх років («Дикси», ЛСР, «Магнит», ПІК, «М.Видео» тощо), працюють переважно не в переробній промисловості, а в торгівлі та будівництві, які задовольняють попит, оснований на виручці від експорту сировини. Якби цього попиту не було, вони не з’явилися б.
Читайте також: Майкл Андерсен:«Україна має найдивовижніше громадянське суспільство на пострадянських теренах. Але йому бракує політичного впливу»
Російський бізнес державний або перебуває під протекторатом держави. Незважаючи на те що 86% тамтешніх підприємств та організацій мають приватну форму власності, РФ – типова країна державного капіталізму. Держава надає бізнесу дешеве фінансування та кредитує купівлю іноземцями російської продукції, використовуючи систему держбанків; ініціює галузеві програми, виділяючи під них величезні гроші з бюджету; виступає посередником в усіх великих угодах злиттів та поглинань з іноземним бізнесом, фактично дозволяючи або забороняючи їх проводити. Прикметно, що бізнес Піднебесної також переважно державний, але значно успішніший, ніж російський. Чому так? Бо китайці, залишаючи власність за державою, ставлять на керівні посади західних менеджерів, яким лише забороняють красти та обмежують інвестиції за кордон. Кремль не тільки не забороняє красти (схоже, така радянська звичка збереглася на всіх рівнях російського суспільства), а й заохочує це (візьміть хоча б список мешканців елітних кварталів Лондона) та дозволяє виводити капітал із Росії. Крім того, Путін і компанія використовують гроші, які заробляє бізнес, не для розвитку, а для забезпечення геополітичного впливу, керованого особистими комплексами, сформованими за радянських часів. Жодна інша країна такого калібру не намагається посісти в політичному плані вище місце, ніж передбачає економічний потенціал. РФ іде наперекір своєму вчителю Марксу, який казав, що політика – це лише концентроване вираження економіки. Вона витрачає величезні ресурси на будівництво політичних повітряних замків, відмовляючись від належного розвитку бізнесу. Як зазначав Лешек Бальцерович, мільйон приватних осіб із сильними стимулами може винайти значно більше, ніж сотня чиновників на верхівці влади. Росія цю істину ігнорує, прирікаючи свій бізнес на деградацію.
Сировинна спрямованість, масштабність і залежність від держави російського бізнесу роблять його подібним до неповороткого ведмедя, який намагається грати в шахи з рештою світу. Схоже, єдиний спосіб не програти – зробити «китайську нічию».