З 5 до 11 грудня в київському кінотеатрі «Жовтень» триватимуть «Вечори французького кіно». Відвідувачі події першими в Україні побачать головні фільми року виробництва Франції — шість масштабних робіт різних жанрів, чотири з яких — учасники цьогорічного Каннського кінофестивалю.
Найочікуваніша стрічка в програмі — «З приходом осені» — новий фільм Франсуа Озона, і одного цього вже має бути досить, щоб піти й подивитися. Якщо ж цього мало, то раджу поглянути на чудовий оригінальний постер з різноманітними грибами, які відіграють у стрічці важливу роль. Крім того, це в стрічці «З приходом осені» залучені дуже популярні актори й акторки, яких ви, можливо, і не знаєте на ім’я, але точно бачили в багатьох сучасних фільмах: Елен Венсан, Жозіан Баласко, Людівін Саньє і П’єр Лоттен. Це щемка історія про дружбу, для якої смерть не перепона, і старі гріхи, які ніяк не хочуть лишатися в минулому. В основі сюжету — стосунки жінок (доньки й матері, а також двох подруг), які проходять низку випробувань. Ключова фігура — син однієї з подруг, який виходить із в’язниці й про якого говорять, ніби про сучасного Мефістофеля: «Він завжди хоче робити добре, але робить погане». Стрічка Озона, зрештою, говорить про потребу примирення й прийняття життя в усій його трагічності. Меланхолійне кіно, після якого почнеш ще більше цінувати своїх близьких і давати їм другий шанс.
Ще один фільм фестивалю «Вечори французького кіно» — «Мсьє Азнавур» — музичний байопік про французького співака Шарля Азнавура, якого неймовірно відтворив на екрані Тахар Рахім. Для Франції Азнавур — це більше ніж шансоньє, тож і зіграти його — велика честь. Рахім, безсумнівно, упорався із цим випробуванням. Особливо складні ті епізоди, коли треба грати й співати, і Тахар Рахім, попри відмінні фізіологічні параметри, майстерно перевтілюється у свого героя, як слушно пишуть критики, «ніколи не впадаючи в імітацію чи карикатуру». Від бідного дитинства до матеріально забезпеченого зрілого віку — фільм уважно стежить за ключовими подіями життя Азнавура, не приховуючи певних провокативних моментів. Постійний конфлікт між особистим і творчим, а ще нав’язлива самотність, коли він стоїть на вершині слави, — основа цього байопіку. Його сестра лишається єдиною близькою людиною, а діти й дружини відходять на другий план. «Мсьє Азнавур» — портрет ізольованої людини, яка постійно має йти на компроміси, зважуючи, що для неї важливіше. Особливо пронизливий момент: він вирішує вийти на сцену в «Олімпії» у вечір поховання свого сина. І хоч співак не раз жертвує близькими заради кар’єри, наприкінці фільму розумієш, що всупереч усій славі головною жертвою був саме він — Шарль Азнавур. Крім того, ця стрічка — це данина французькому шансону, адже долі багатьох його визначних представників і представниць по-своєму переплелися з долею головного героя.
Потенційно одним з найцікавіших фільмів у програмі «Вечорів французького кіно» мав би бути «Мій Марчелло» режисера Крістофа Оноре. Це історія про К’яру, доньку Марчелло Мастроянні і Катрін Денев, яку грає К’яра Мастроянні. Та трюк фільму в тому, що головна героїня вирішує вдавати із себе свого батька й усі довкола їй у цьому підіграють, хоч спочатку й жартома. Утім, оскільки заявлений жанр — це комедія, то спостерігати за цією метаморфозою переважно весело. Хоча, як на мене, для комедії вона надто серйозна, а для серйозного кіно — надто комедійна. Єдина, до кого під час перегляду не виникає жодних запитань, — це Денев, яка, зрозуміло, грає саму себе. У К’ярі за сюжетом усі бачать матір. Їй це набридає, а ще починає всюди ввижатися батько, зрештою стати ним стає єдиним варіантом позбутися цього нав’язливого неврозу. Синефіли побачать в стрічці «Мій Марчелло» дуже багато відсилок до фільмів, у яких зіграв Мастроянні, однак для пересічного глядача це може бути дещо втомленим видовищем, жартом, який розтягнувся на дві години.
«Балконетки» — комедійний горор режисерки й акторки Ноемі Мерлан, відомої за фільмами «Портрет дівчини у вогні» й «Тар». У стрічці своєрідно поєднали різні жанри, хоча сама зав’язка звучить як феміністична версія гічкоківського «Вікна у двір»: улітку в Марселі три жінки спостерігають з балкона за життям гарячого хлопця у квартирі навпроти — відомого фотографа, вечірка у якого перетворюється на криваве жахіття. Утім, навіть трупи в «Балконетках» не можуть визначитися, у який фільм вони потрапили, а тому не знають: їм треба лякати чи смішити. Тож і глядачі лишаться насамкінець спантеличеними, бо, попри велику кількість прекрасних сцен, кіно не справляє враження цілісного проєкту. Критики порівнюють фільм з раннім Педром Альмадоваром, однак Мерлан додає до його мелодраматизму нотки абсурду й ексцентрики, тож очікуйте багато несподіваних сюжетних поворотів.
Також у програмі є «Фанфари» — третій фільм режисера Еммануеля Курколя, який зняв найкращу європейську комедію 2020 року «Тріумф». У стрічці йдеться про двох братів, але більше — про музику, яка здатна об’єднувати людей, хай якими різними вони здавалися б. Брати Тібо й Джиммі — дуже несхожі, однак проблеми зі здоров’ям змушують їх шукати спільності. Прекрасна історія, подібна на старе добре французьке кіно, у якому, якщо і є сльози, то тільки крізь сміх.
Фестиваль «Вечори французького кіно» триватиме в київському кінотеатрі «Жовтень» з 5 до 11 грудня. Усі покази відбудуться мовою оригіналу з українськими субтитрами.
