Неспокій, власне, безпредметний, але чи справді? Я вже якийсь час натрапляв на термін вебінар, але тільки тепер замислився щодо його глибокого значення. Для кращого розуміння набрав у Google слово webinar і прочитав таке пояснення: «Термін вебінар — складноскорочене слово, що складається зі слова «веб» (мережа) і частини слова «семінар» та означає презентацію, лекцію або урок майстерності, що їх передають через інтернет». Це слово критикували за неналежну будову, бо ж «інар» — не справжній корінь слова. 2008 року слово webinar долучили до списку заборонених слів Університету Lake Superior в Мічигані, але того самого року його також подали у тлумачному словнику англійської мови Merriam-Webster. Як бачимо, вебінари, дарма що саме слово, може, й неправильне з граматичного погляду, буяють у www принаймні від 2008 року.
Як і багато хто, я мав можливість брати участь у кількох передачах, які можна охарактеризувати як вебінар, але сам іще ніколи не робив чогось такого й мушу зізнатися, не відчуваю ентузіазму. Думаю, у цій сфері вже є видатні фахівці, ба навіть такі, які заробили на цьому не одну копійку. Мабуть, уже добре описано, а може, й кодифіковано способи організації таких віртуальних зустрічей. Упродовж останніх місяців карантинного життя онлайн вебінари стали мало не суперзіркою дистанційного навчання. До чого я веду? Що довше придивляюся до методів і технік навчання, то швидше повертаюся до думки, що немає нічого кращого за старий, мов світ, метод, який зводиться до відносин «майстер, метр — учень». Можна сперечатися, від якої миті слід запроваджувати його в життя, але й на це запитання є багато цікавих відповідей. Зрештою, це найдавніший відомий людству метод навчання, якщо не брати до уваги іншого всім відомого методу «спроб і помилок».
Читайте також: Спільність минулого
Мої відносини у форматі «майстер — учень» почалися в середній школі. Це була не звичайна школа, а мистецька, тож можна битися об заклад, що де, як не там, було місце для зустрічі з Учителем, Майстром, Метром. Як швидко з’ясувалося, моїми вчителями були не тільки викладачі, а також старші колеги, що їм із якихось причин я більше довіряв. Так само було й під час мого навчання в Академії образотворчих мистецтв у Варшаві, хоча там серед професорів я бачив багато видатних постатей, але більшість із них виявилися для мене своєрідними «спаринг-партнерами», а не метрами, уже не кажучи про Метра з великої літери. Насправді роки, які формували мене як митця або, в ширшому розумінні, як людину культури, минули в пошуках Учителя. Кілька разів я вже от-от підступав до мети, але мій темперамент і схильність бути полемістом, якщо не сказати антагоністом, не давали мені змоги дотримуватися певної форми підпорядкованості, необхідної у стосунках «учень — метр».
Тому я йду по життю трохи як Діоген із Синопа: у ненастанних пошуках Учителя, який покаже мені шлях. А водночас я мав кілька нагод самому стати майстром — звісно, з малої літери.
Ось одна з них. 36 років тому молодого працівника Академії образотворчих мистецтв (АОМ) делегували для опіки над пленером митців-аматорів в одному з воєводств на сході Польщі. Розпал літа, мальовнича місцевість серед післяльодовикових озер і пишних лісів. Умови були чудові: ми жили в невеликих котеджах, кожен мав простору кімнату, яка могла правити й за майстерню, якщо негода не давала змоги працювати просто неба. Організатори представили мене як молодого, здібного й перспективного викладача АОМ у Варшаві. Цього було досить для налагодження правильних стосунків між мною та учасниками пленеру.
Митці-аматори щовечора виставляли перед своїми «котеджами» тільки-но виготовлені твори, а я із найщирішою переконаністю виконував те, що в академії називали правкою. Намагавсь якнайкраще зрозуміти наміри митців і допомогти їм у ще кращій їх реалізації. Вибирався на вершини своїх знань, щоб ті мої правки спиралися на історію мистецтва зі зчитуванням усіх відомих мені контекстів. Так минуло кілька вечорів, аж тут під час чергової правки один митець-аматор звернувся до мене з такими словами: «Гаразд, усе, що ви розповідаєте, дуже цікаве, але скажіть, які кольори я маю змішати на палітрі, щоб намалювати таке небо, як тепер, перед бурею?». Як з’ясувалося, той митець-аматор був лише номінальним аматором (не мав офіційної освіти), бо насправді вважався своєрідним регіональним професіоналом, який успішно продавав свої пейзажі місцевій еліті.
Читайте також: Радник
Сповнена контекстів і таємниць історія мистецтва, секрети композиції, знання про методи праці й візуальні структури його не дуже цікавили. Він сподівався, що я дам йому легкі й випробувані рекомендації, які кольори треба змішувати для отримання бажаного ефекту. Як я мав пояснити йому, що для пізнання цього всього треба роками заглядати через плече Майстра, спостерігаючи, як змішує він. А ще раніше — приготувати йому підрамники, натягти на них полотно, належно їх проклеїти й заґрунтувати, розтерти барвники, а між іншим вискочити по хлібину і пляшку червоного бургундського вина. Нині ця наука була б набагато легшою, бо я міг би запропонувати йому перегляд одного з численних вебінарів, а там він мав би змогу все побачити «чорним по білому і в належному порядку». І саме тому, що все має бути «чорним по білому й у належному порядку», я не підхожий кандидат для проведення власного вебінару. Може, я старомодний, але й далі виглядатиму Майстра, Метра, Вчителя, бо ненастанно вірю, що у світі існують Учителі.