Акція відбувалася в одному з торговельних центрів столиці, а тому всі учасники могли розраховувати на призи.
Втім, бігати на підборах, щоб принагідно зламати собі ногу, ризикнуло небагато представників сильної статі. Воно й не дивно. Заради чого такі жертви…
Самі ж організатори акції, які професійно борються за права жінок та дітей в Україні, кажуть, що логіка в таких забігах є. Вони аргументують це тим, що лише в такий спосіб можна змусити людей замислитись над проблемами насильства стосовно слабшої статі. Людині, мовляв, не зрозуміти іншої людини, доки вона не пройде версту в її взутті.
За твердженням організаторів, щороку в Україні від домашнього насильства гине близько 1000 жінок. Жінки від домашнього насилля потерпають більше, ніж від пограбувань, зґвалтування незнайомими їм особами та автомобільних катастроф разом узятих. Втім, борючись із насиллям, організатори не зациклюються лише на жорстоких його проявах, а й мають на увазі банальну дискримінацію жінок. Вони, мовляв, отримують на 30% меншу зарплату, ніж чоловіки, і масово піддаються домаганням на робочих місцях.
«Чи справді можна зрозуміти проблеми жінки, пройшовшись лише п’ять метрів у її взутті? – запитують організатори і відразу ж відповідають. Слід пам’ятати, що досвід одного пройденого метра в жіночому взутті в жодному разі не прирівнюється до отримання повного уявлення про життя жінок. Втім, це може слугувати коротким проблиском для чоловіків хоча б на один із аспектів життя жінок».
Здається, що все зрозуміло? «Короткі проблиски» у свідомості чоловіків – це все, на що може сподіватися прекрасна половина людства. Ну ще хіба на кілька хвилин задоволення від споглядання коханого, коли він, як ідіот, бігає на підборах, щоб виграти приз. Хоча якщо приз куплено не за копійки з сімейного бюджету, а на гроші ситої Європи, яку лихоманить від фінансової кризи, але яка вперто не припиняє годувати грантами «дуже потрібні» проекти в Україні, то хай там.
Проблема насильства, як в Україні, так і в усьому світі, існує і, мабуть, існуватиме. Її корені зовсім не в поділі роду людського за статями, а в зіпсутості окремих його одиниць. Хто в цьому винний – запитання риторичне. Якщо хтось вважає, що чоловіки, то нехай. Але, що тоді казати підкаблучникам, задавленим кілограмовим авторитетом власних жінок. Невже у своїх «бідах» вони ще й винні самі?
Одна з учасниць акції, яку запитали, чи страждає вона від насильства над собою і хто є його джерелом, чесно зізналась: «так, я страждаю від психологічного насилля, я сама із себе знущаюся через дурну голову».