Перший чинник – небажання бути «білою вороною», незнання мови та її не престижність. Другий – «психоідеологічна впертість» – ідейні вподобання, небажання поступатися «тискові», страх перед зміною власної особистості. Третій чинник – зневажливе ставлення, «непривабливість» української мови. І четвертий – ставлення до спілкування українською мовою як до другорядного, відсутність україномовного середовища, потреби спілкуватися українською («всі розуміють російську»).
Така ієрархія факторів уникання вжитку української мови простежується переважно в Центральному регіоні. У студентів Півдня, Сходу та Заходу на першому місці перебуває «психоідеологічна впертість». Російськомовні студенти, особливо регіонів, де їхня мова переважає, виявилися більш безкомпромісними в питанні переходу на українську, коли нею до них звертаються, аніж україномовна молодь, 90,6% котрої готові за нагоди відповідати російською.
«За декларованого толерантного ставлення до української мови російськомовні готові агресивніше захищати своє право розмовляти власною, тоді як толерантність україномовних громадян (особливо у Центральному регіоні) супроводжується згодою поступатися своїми позиціями у виборі мови спілкування насамперед із міркувань «непрестижності», «непривабливості» української та «відсутності потреби» говорити нею», – йдеться у статті.
Більше про це читайте у матеріалі «Через білінгвізм до русифікації» у №15 Тижня.