Окремі люди вже встигли охрестити головного фігуранта справи «реальним прикладом для суспільства». Вони вважають його «справжнім запорожцем» та ледь не народним героєм. Випадок справді унікальний – громада публічно висловила свою підтримку вбивці. Певно, якщо б в Україні існував суд присяжних, Запорожцю призначили б якесь м’яке покарання. Але Віталію Запорожцю загрожує довічне ув’язнення за вбивство міліціонера «при виконанні». Жителі Семиполків, щоправда, не згодні з таким твердженням. Кажуть, що загиблий міліціонер Микола Симоненко був з друзями на підпитку, а до Віталія чіплявся через особисту неприязнь.
Засідання почалося з несподіванки – суддя, який визначив захисту обмежені строки для ознайомлення з матеріалами справи, вирішив подати на самовідвід. Проти такої ініціативи не заперечували ані служителі Феміди, ані потерпілі, ані підсудний. Відтак, «високий та поважний» видалився для наради в окрему кімнату.
У залі почали вирувати пристрасті. Знайомі Запорожця, чи то «не байдужі», як вони себе назвали, почали скаржитися на злодіяння, які чинив убитий міліціонер.
– Він заходив до моєї хати, мов господар – зі сльозами на очах розповідає жителька Семиполків Оксана, – у мене двоє дочок. І він, Симоненко, неповнолітніх «лапав». Кому нам після цього вірити?
– Це все не правда. Це брехня. Брехня. Брехня, – монотонно повторює дружина вбитого.
– Я не хочу, аби з мене тут героя робили – каже Віталій Запорожець – Я вбив людину. Це трагедія! Я прошу вибачення в дружини покійного, мені справді дуже шкода за те, що сталося. І зараз я хочу лише одного – об’єктивного суду.
Саме на чесність та об’єктивність останнього звертають увагу адвокати підсудного: «З опису матеріалів слідства зникло 63 (!) сторінки справи. У старому переліку 277 сторінок, у новому – 214. Там містилися характеристики на Симоненка, були його догани. Куди все це могло зникнути? Відповідь одна – матеріали підтасовують».
Тут же, в залі, присутні активісти «руху звільнення політв’язнів». Юлія Смірнова, одна з учасниць, принесла Віталію букет квітів – поздоровити з Різдвом та Новим роком. Запорожець, щоправда ,від подарунку відмовився. Для преси ж дівчина пояснює: «Ми не вважаємо Віталія за політв’язня. Він, швидше, жертва системи. Відтак, він може розраховувати на нашу підтримку. Ми це просто так не залишимо!»
Спілкування переривають раптово – до зали входять судді й оголошують своє рішення: самовідвід прийняти. Відтак – потрібна чергова перерва на формування нового складу суду.
Після трьох годин очікувань пісенька про солом’яного бичка починається спочатку: перевірка анкетних даних, зачитування прав сторін, подання клопотання від потерпілої на відшкодування моральних збитків, зачитування обвинувачення. Останнє попросили озвучити повністю і прокурор починає нещадно та монотонно бубоніти.
Це вганяє в транс навіть суддів. Видно, як вони почергово закривають очі. Час від часу присутніх вибивають з нірвани окремі фрази на кшталт «Запорожець розпив з приятелями три пляшки горілки». З того, що вдалося розібрати, можна зробити висновок: підсудний є людиною конфліктною, хоче усім подобатись та ще й зловживає алкоголем. Однак, «на момент скоєння злочину підсудний не був у стані афекту, отже, пом’якшувальних обставин не має й убивство було зумисним». Образ покійного міліціонера постає перед нами світлим і чистим: він був на завданні, виявляв у розважальних закладах осіб, які здатні на скоєння злочинів. Покійний зробив Запорожцю зауваження, за що, власне, і був застрелений.
Цей же образ намагається підтримувати дружина міліціонера – Ірина Симоненко. Вона стверджує, що чоловік завжди ночував удома, спиртного багато не вживав і взагалі, був порядним сім’янином. Із залу чути протилежні думки: «Та він же з нею не жив. І у «відрядження» їздив постійно. Вона що, взагалі життям чоловіка не цікавилася?» За такі репліки одну з «невдоволених» просять залишити приміщення. Допит продовжується. Суддя, час від часу, знімає окремі запитання. Такі рішення мотивує тим, що це є приватним життям. Відтак – не має жодного відношення до справи.
Врешті, засідання закінчується черговим перенесенням. На 26 січня наступного року. Захист Запорожця не здивований: «Як можна довіряти такому судочинству, коли суддя допомагає людині уникати важливих питань? – каже захисник Іван Макар – Підсудна говорила неправду, під присягою. Ми запитали, що робив її чоловік минулого Нового року, в ніч з 31-го грудня на 1-е січня. Вона сказала, що той був удома, з дев’ятої вечора. Однак, я вам можу з упевненістю сказати, що у Симоненка в цей час був конфлікт з нашим клієнтом. Ми про це ще будемо говорити на наступних засіданнях».
Новорічного дива не відбулося: підсудний досі під вартою, суд перенесено, захист скаржиться на фальшування та підтасовку матеріалів справи.