Військові визнають, що у звільнених містах усе ще діють партизанські підпільні угруповання сепаратистів. За свідченнями місцевих жителів, бандити сидять у лісосмугах, а також по квартирах, сховавши зброю і військову форму до кращих часів. Настрої в суспільстві також панують не надто райдужні. Українських солдатів часто зустрічають лайкою та прокльонами, звинувачуючи їх у руйнуваннях і смертях в окупованих терористами містах. Кілька місяців населення Краматорська і Слов’янська діставало вкрай однобоку інформацію й цілковито перебувало в російському медіа-просторі з усіма відповідними наслідками. Зрозуміло, що українському уряду й українському суспільству ще доведеться вирішувати цю проблему. Попереду багато роботи, і виконувати її так чи інакше доведеться, бо іншого виходу наша країна просто не має.
У попередні роки українська гуманітарна політика на Донбасі, кажучи відверто, не проводилася. Цей регіон завжди був таким собі інформаційним гетто, де зусиллями місцевих князьків формувалася особлива, донецька ідентичність, яка протиставлялася українській. Проукраїнська громадянська позиція силами регіональних еліт була оголошена «деструктивною», «фашистською», а на її носіїв вішалися ганебні ярлики. Наслідки насадження таких традицій найповніше проявилися в останні місяці, коли накачане ворожою пропагандою населення охопив справжній психоз.
Очевидно, що тепер усі ці отруєні багаторічною брехнею люди потребують психологічної допомоги. І дуже важливо не тільки переконати їх у тому, що вони не програли, а й роз’яснити їм, що їм брехали. Часом здається, що зробити це нереально. Жителів Донбасу завжди вважали непробивними, твердолобими, зомбованими до крайнощів людьми з радянською ментальністю, яких неможливо змінити. Проте в історії людства є практика боротьби з ментальною спадщиною тоталітарних режимів. Один із найяскравіших прикладів – денацифікація нацистської Німеччини після її розгрому в Другій світовій війні.
Читайте також: Як переоблаштувати Донбас
Денацифікація була комплексом заходів, спрямованих на очищення німецького й австрійського суспільств від впливу нацистської ідеології. По суті, це брутальна люстрація, що стосувалася не тільки політики, а й економіки, культури, освіти та преси. Здавалося, очистити тоталітарну Німеччину від нацистів неможливо, адже зовсім недавно світ бачив кадри багатотисячних демонстрацій, учасники яких обожнювали Гітлера й фанатично вітали кожен його крок. Альтернативи нацизму там просто не було. Здавалося, якщо усунути від влади всіх гітлерівців, то працювати буде нікому. Знайома ситуація, чи не так?
Однак кропітка робота країн-переможців, які взялися викорінювати нацизм у розгромленому Третьому Рейху, дала свої плоди. Німеччина змінилася. Вона стала іншою. Тамтешнє суспільство ніби прокинулося після тяжкого сп’яніння, поступово усвідомивши весь первісний жах того, у що дозволило себе втягнути. Минули роки, і сьогодні вже важко повірити в те, що нинішня Німеччина, одна з найкультурніших, найуспішніших і найрозвиненіших держав світу, могла стати ареною таких сатанинських подій.
Донбас, що лежить у ментальних руїнах СРСР, перебуває зараз у схожому становищі. Довгі роки виснажливої економічної кризи, розвал системи освіти, тотальне панування корупції та криміналітету призвели до передбачуваного зростання шовіністичних, радикальних настроїв. Радянське суспільство було ідеалізоване пропагандистами, ніби якийсь утрачений рай, котрий необхідно повернути, подолавши темні сили. У ролі цих самих сил зображували прихильників єдиної України, на яких повсталі маси одурманених пропагандою люмпенів і накинулися в першу чергу. Репресії проти українських священиків, активістів українських громадських організацій, журналістів, що прокотилися на Донбасі в травні – липні, дуже нагадують гоніння на євреїв. Масштаби, звичайно, не ті, але й Донбас аж ніяк не Німеччина.
Читайте також: Донбас: реванш пролетаріїв
Націонал-радикали в цьому регіоні ще не розгромлені, проте роботу з очищення суспільної свідомості від деструктивних ідей російського націонал-соціалізму, сталінізму й імперіалізму необхідно починати вже зараз. Важливо розуміти, що вона не тільки не суперечить принципам демократії, а, навпаки, затверджує їх. Умова лише одна: наявність політичної волі. Момент для такої роботи вже назрів і навіть перезрів. Життя довело, що активність російських спецслужб та неофашистських угруповань в Україні – це не міф, як часто стверджували раніше. Тож боротьба з ними – то не полювання на відьом, а життєва необхідність.
Якщо влада України справді має намір покласти край розгулу сепаратизму та українофобії на Сході, її рішення мусять бути жорсткими. Ніхто з активних учасників сепаратистського руху не повинен уникнути відповідальності за скоєне. Політичні партії та організації, що підтримували сепаратистів, потрібно розпустити й ліквідувати. Їхні лідери мають бути позбавлені права працювати на держслужбі й обиратися до органів влади або бути засуджені. Друковані медіа, які співпрацювали з терористами, – ліквідовані судом і закриті. Виші та школи повинні бути очищені від викладачів-шовіністів. Перезавантаження повинне відбутися в усіх сферах.
Недемократично? А хіба демократично викрадати людей за їхні політичні переконання і застосовувати до них тортури? Чи, може, демократично громити й спалювати редакції газет? Коли йдеться про відвертий терор і насильство, навряд чи варто апелювати до демократичних методів. Зрештою, демократія теж повинна вміти захищати себе.
Денацифікація Донбасу – вимушений і необхідний захід, метою якого є забезпечення в майбутньому стабільності та миру в східних регіонах України. Після всього, що сталося, інших альтернатив просто немає. Якщо ж після закінчення АТО у вищих ешелонах влади знову набуде популярності ідея «зрозуміти і пробачити», історія, дуже ймовірно, повториться знову, як тільки недобиті терористи обростуть м’язами й наберуться сил для нового ривка. Зрозуміло, тоді маятник хитнеться ще сильніше.
Читайте також: Семен Семенченко: «Розвиток ситуації на Донбасі найбільше нагадує ланцюгову ядерну реакцію»