Для Петра Порошенка, як ні для кого іншого з-поміж українських президентів, перемога на виборах стала лише початком шляху. За чинної редакції Конституції та браку рішучості в бажанні «жити по-новому» саме у розумінні більшості українців, які підтримали його, він може дуже швидко втратити можливість впливати на ситуацію в країні як із нинішнім складом парламенту, так і з переобраним занадто пізно. Маловідома широкому загалу форма, у яку кожен вкладав власні, переважно завищені, очікування, стала наповнюватися змістом: реальними кроками та призначеннями. І кредит довіри може вичерпатися.
Хто навколо?
Порошенко справді не має спрацьованої команди, натомість за два десятиліття в бізнесі та півтора десятиліття в політиці у нього був час сформувати широкий пул людей, яких він може залучити зараз. Саме Порошенко під час перших для «Нашої України» парламентських виборів у 2002 році очолював її виборчий штаб, потім був заступником керівника штабу коаліції «Сила народу» на президентських перегонах 2004-го, у 2005-му намагався перетворити очолювану ним Раду національної безпеки і оборони на альтернативний уряд, потім попрацював у МЗС у Кабміні Тимошенко та Мінекономіки в уряді Азарова. Врешті й сама нещодавня виборча кампанія дала змогу Порошенкові відібрати коло людей, які виконували б потрібні йому функції. Поза тим його бізнесові інтереси змушували формувати свій пул чиновників місцевого масштабу, що особливо помітно на Вінниччині та в Києві: це й колишні та теперішні мери, голови РДА й ОДА, керівники управлінь міліції, інших відомств, депутати обласного та міського рівнів тощо. Як свідчить історія Віталія Яреми та Володимира Гройсмана, за відповідних умов вони можуть призначатися на високі, аж до найвищих, посади в системі державної влади.
Читайте також: Чи стане УДАР партією влади?
Показово, що нинішній президент, який постійно наголошував на необхідності «жити по-новому», під час виборчої кампанії особливо не акцентував увагу на потребі приходу нових людей (на відміну від, скажімо, його союзника Кличка). Що має об’єктивні підстави, адже сам Порошенко та його найближчі соратники уже давно перебувають в українській політиці. Добрі стосунки з ними зберігають такі скомпрометовані в минулому особи, як Давид Жванія та Микола Мартиненко, із якими вони тісно співпрацювали у різні часи в команді Ющенка. Вихідці з «Нашої України» та «Народної самооборони» Луценка – Жванії взагалі становлять значну частину нинішнього «досвідченого» кадрового резерву Порошенка.
Давнім другом Петра Олексійовича є Володимир Литвин. Андрій Деркач, сват Литвина, один із провідних лобістів російських інтересів в Україні. Під час президентських виборів його називали неформальним куратором виборчої кампанії Порошенка на Сумщині. У нинішнього президента традиційно були тісні стосунки з командою «космічного» мера Леоніда Черновецького, яку він мав можливість поповнювати і своїми людьми (наприклад, молодший бізнес-партнер Ігор Кононенко, якого називають імовірним секретарем Київради, новопризначений керівник ДУС Сергій Березенко).
Новообраний президент наразі бачиться цілком комфортним варіантом для збереження засад олігархічної системи в країні. Союз Порошенка та Кличка став результатом зустрічі у Відні за участю Дмитра Фірташа. Інавгурація продемонструвала, що, попри жорстке протистояння у 2005 році з групами Ахметова та Коломойського, Петро Олексійович наразі готовий до співпраці, а відтак і врахування їхніх інтересів у своїй політиці. Уже на четвертий день після виборів, 29 травня, він зустрівся з Ігорем Коломойським, у результаті чого було досягнуто домовленості про збереження контролю останнього над державними посадами у низці південних та східних регіонів: сам Коломойський залишився головою Дніпропетровської ОДА, його креатура Ігор Палиця – Одеської ОДА, водночас наразі активно шириться інформація про те, що й Харківську область замість ставленика Авакова уже найближчим часом очолить людина Коломойського Геннадій Кернес або хтось із його оточення.
Читайте також: Петровська доба. Про Порошенка без ілюзій
Спроби консолідувати довкола себе олігархів презентуються як необхідність з огляду на зовнішню загрозу, однак консервування олігархічної системи, до роботи в умовах якої цілком звик за попередні десятиліття сам Порошенко, матиме негативний вплив на середньо- та довгострокові перспективи країни. Адже вони під прикриттям демонстративних «патріотичних» заяв (як-от Ахметов) та навіть дій (як-от Коломойський) і далі відстоюють свій особистий інтерес за рахунок держави.
Чи буде нова «Сім’я»?
Маючи власних «любих друзів» та олігархів, із якими доводиться рахуватися, бодай на першому етапі президентства, а також лояльно ставлячись до збереження у своїх кріслах «професіоналів» попереднього режиму, Порошенко водночас прагне сконцентрувати якомога більше посад у руках особисто відданих та/або залежних від нього людей. Інтернетом уже тривалий час блукає інформація про показову в цьому контексті розмову між екс-лідером «Собору» Анатолієм Матвієнком та новообраним гарантом про перебіг подій на одному з мажоритарних округів Вінниччини, де і Матвієнко, і людина Порошенка висувалися на депутата. Так от у відповідь на запитання першого: «Навіщо ти виставив мені конкурента?» – Порошенко нібито прямолінійно відповів: «Ти мені друг, а він моя людина. Розумієш різницю?».
Порошенко не може не усвідомлювати, що для нього небезпечно оточувати себе політиками, котрі використовували б його як прикриття для старту власного політичного проекту. Як це, наприклад, зробив Арсеній Яценюк у Ющенка. Натомість йому потрібні виконавці, які були б здатні здійснювати покладені на них функції, однак при цьому не мали власної, принаймні близької, політичної перспективи. І саме за цією логікою можна очікувати нових призначень та вибору союзників у парламенті. З одного боку, такий підхід значною мірою виправданий, адже в президента є надійні виконавці, які проводили б саме його політику, а не лобіювали на посадах власні інтереси чи інтереси патронів. З другого – прагнення Порошенка до розстановки на ключових позиціях «своїх», мало відомих людей поступово викликатиме дедалі більший опір у союзних йому «впізнаваних» або «заслужених» політичних фігур, які сприйматимуть це як модифікацію піднесення «Сім’ї» за Януковича.
На відміну від останнього в новообраного президента бізнес-імперія була досить розгалужена вже на момент його обрання. Так, протягом десятиліття Петро Порошенко належить до десятка-двох найбагатших українців. Вартість його активів останнім часом оцінювалася в 15–20 млрд грн ($1,3–1,6 млрд). Це і харчова промисловість та сільське господарство (кондитерські фабрики, цукрові заводи, сільськогосподарські підприємства, що обробляють десятки тисяч гектарів землі, крохмале-патоковий комбінат, молокопереробні підприємства та їхні постачальники сировини), і машинобудування (корпорація «Богдан», суднобудівний завод «Ленінська кузня», підприємства, що випускають акумулятори та інші запчастини, займаються сервісним обслуговуванням), і телекомунікації, автоперевезення, і власний, хоча й невеличкий банк, страхова компанія, комерційна нерухомість, склоробний завод, оздоровчі центри, ЗМІ (не лише загальновідомий «5 канал», а й низка регіональних теле- та радіокомпаній у Львівській, Одеській областях).
Перед та відразу після виборів президент дав обіцянку укласти контракт з інвестиційною компанією для пошуку покупця на його активи. Утім, після інавгурації про результати відповідних пошуків так нічого і не відомо. Чи збирається її виконати реально, а не шляхом перепродажу активів якійсь офшорній компанії, яка в підсумку виявиться його ж таки власністю? Зрештою, формальний крок до відмежування від бізнесу він зробив і в 2012 році, коли група «Укрпромінвест» була ліквідована, а його активи сконцентровані в Закритому недиверсифікованому корпоративному інвестиційному фонді (ЗНКІФ) «Прайм Ессетс Кепітал», керівником якого став батько Олексій Іванович Порошенко. Наприклад, його попередні заяви про продаж своєї частки в корпорації «Богдан» були поставлені під сумнів у журналістських розслідуваннях, які доводили збереження опосередкованого володіння Порошенка цим активом.
Розгалуженість бізнес-імперії Порошенка вже зараз дає йому широкі можливості для переливання чималих державних коштів (як видатків бюджетів різних рівнів і державних та комунальних підприємств під час тендерів та різних програм сприяння, так і пільг у податках та зборах, пріоритетному поверненню ПДВ тощо). Чи скористається він цим? Хочеться сподіватися, що ні, інакше масштаб дерибану може виявитися не меншим, аніж у «Сім’ї» Януковича.
Читайте також: Вектори без Віктора: геополітичні концепції кандидатів у президенти
Особливу небезпеку можуть становити спроби Петра Олексійовича монополізувати інформаційний простір. Власник «5 каналу», навіть заявляючи про намір продати свої активи в інших галузях, категорично відкинув можливість аналогічного кроку зі своїм інформаційним рупором. З одного боку, в українських реаліях відсутність власного потужного медіа-холдингу для всіх політиків означає залежність від олігархів, які контролюють левову частку інформпростору, особливо в телевізійному сегменті. Це важливо в умовах, коли Москва веде проти України інформаційну війну. Також непрогнозованою є поведінка олігархічних медіа.
З другого – призначення Бориса Ложкіна, який має багатий досвід монополізації ринку друкованих ЗМІ, главою АП насторожує саме з погляду можливої націленості новообраного президента на встановлення тотального контролю над українськими медіа, перехід до моделювання за їх допомогою громадської думки відповідно до визначених Адміністрацією президента орієнтирів. Адже віртуальна реальність може пригальмувати темп і значно зменшити масштаби розчарування новообраним главою держави серед громадян, однак вона ж здатна спотворити реальність та загальмувати процеси формування громадянського суспільства і впливу громадської думки на політику влади.
Словом і ділом
Більшість пунктів програми Порошенка вельми розмита, що дає змогу уникнути прямої відповідальності за її невиконання (див. Тиждень, № 21/2014). Водночас уже в самій програмі Петро Олексійович наголосив, що соціально-економічна політика належить до повноважень Кабміну, а перебирати на себе ті функції він не збирається. Тож і вся відповідальність за ситуацію в цій сфері лежить на уряді та коаліції.
Навряд чи такий підхід задовольнить українців, які голосували за президента як чітко персоніфікованого носія відповідальності за очікувані зміни в країні (і їх абсолютно не цікавитимуть його дійсні повноваження). Водночас більшість обіцяних гарантом змін безпосередньо залежать від ухвалення відповідних законів. Тим часом парламент наразі умовно підконтрольний главі держави. Як і за Віктора Ющенка, у перші кілька місяців він може переважно підтримувати ініціативи президента (хоча не виключений і саботаж, адже окрім 55% підтримки громадян у першому турі в гаранта немає тих повноважень, які в перший рік президентства були в Ющенка). Однак що більше падатиме рейтинг Петра Олексійовича, тим менш лояльним до нього буде депутатський корпус, а за чинної нині редакції Конституції змінити відповідний стан справ президентові буде важко.
Читайте також: Світ про інавгурацію Порошенка: великі амбіції, серйозні виклики та історичний символізм
Каденція Петра Порошенка має припасти на досить складний економічний період. ВВП у I кварталі зменшився на 1,1%. За результатами року прогнозують його падіння на 3–5%. Спад промисловості в січні – квітні 2014 року становив 5,3%, при цьому він і далі пришвидшується. У сільському господарстві після торішнього рекордного урожаю, що втримав ВВП від обвалу, також слід очікувати негативні тенденції. Наразі такі галузі, як харчопром, усе ще були фактором поліпшення загальної статистики. Наприклад, за ті самі січень – квітень 2014 року падіння в ньому становило лише 0,2%. Приблизно на рівні 2013-го перебувала й деревообробна та паперова промисловість. Однак у майбутньому зі стрімким зменшенням купівельної спроможності українців в умовах заморожених заробітних плат, але дедалі вищих цін можна очікувати подальшого стискання внутрішнього ринку з негативними наслідками для галузей, які працюють на нього.
Українська економіка змушена буде трансформуватися з огляду на дедалі гострішу конфронтацію з Росією й необхідність переорієнтації на європейський та інші ринки світу. Водночас у соціальній сфері вже відбуваються пертурбації, пов’язані з підвищенням цін і тарифів за одночасного фактичного заморожування рівня доходів. Разом із тим готується масштабне заміщення загального субсидування на адресні дотації, зокрема у ЖКГ. Анексія Криму та бойові дії на Донбасі певний час можуть слугувати для частини українців поясненням необхідності тісніше затягнути паски. Однак якщо той процес буде надто тривалим, а падіння рівня життя не вдасться бодай зупинити (не кажучи вже про те, що після повалення режиму Януковича більшість очікує його динамічного зростання), це виллється в потужне невдоволення, зокрема й самим Порошенком.
Мир без капітуляції
Утім, найбільшу загрозу для новообраного президента становитиме невиконання ним (цілком або невчасне чи невідповідне очікуванням більшості тих, хто за нього проголосував) його передвиборчих обіцянок: ліквідація терористів на Донбасі й перехід до нових, незалежних та рівноправних відносин із Росією, підписання й імплементація Угоди про асоціацію з ЄС, досягнення домовленостей про гарантії безпеки України з боку інших держав.
Адже широкий загал сприймав Порошенка, зокрема, як людину, що здатна тримати удар Путіна навіть в умовах, коли це шкодило його бізнесовим інтересам. Компанії Петра Олексійовича стали першими жертвами торговельної війни, яку Москва розпочала в липні минулого року проти України, щоб примусити відмовитися від підписання Угоди про асоціацію та ЗВТ і натомість схилити до інтеграції в Митний союз Росії, Білорусі та Казахстану. Уже 29 липня 2013-го Росспоживнагляд заборонив імпорт до РФ продукції Roshen, що об’єднує кондитерські підприємства Порошенка. А в березні компанія змушена була припинити функціонування на території північного сусіда після того, як Тверський районний суд Москви порушив проти неї кримінальну справу, заарештувавши еквівалент 1 млрд грн на її рахунках у російських фінустановах. Уже після президентських перегонів стало відомо про підготовку до «націоналізації» його Севастопольського морського заводу.
Водночас Петро Олексійович після обрання на посаду та кількох розмов із Путіним наразі так і не виявив очікуваних суспільством жорсткості та рішучості в проведенні АТО, виході з російськоцентричних структур на кшталт СНД, уведенні візового режиму чи повному закритті кордону з РФ як основним джерелом нестабільності для України тощо. Поки що немає бодай якихось його ініціатив і в питанні Криму, які погіршили б становище там окупантів та місцевих колаборантів, роблячи дедалі нестерпнішим існування півострова без України.
Тим часом на чолі АП Порошенко поставив Бориса Ложкіна, людину, з якою пов’язують активну русифікацію українських друкованих ЗМІ і яка отримувала за це винагороду з рук Валєнтіни Матвієнко, спікера Ради Федерації РФ та однієї з найближчих соратниць Владіміра Путіна.
Так, після інавгурації Порошенка українські силовики розпочали наступ з метою відновлення контролю над ділянкою кордону між захопленою терористами частиною Донбасу та Росією. Водночас низка його кроків видавалися запізнілими або й недостатньо адекватними реальній ситуації. Зокрема, провівши засідання РНБО лише на третій день після того, як терористи збили український літак із 49 військовими, президент заявив про намір запропонувати терористам час для роздумів, щоб здати зброю та покинути територію України, а по факту для відпочинку та перегрупування сил. Тож чи не єдиним конкретним результатом засідання стала вимога цілковито припинити всі види співпраці українських підприємств із Росією у військовій сфері (раніше відповідне обмеження діяло не на всю продукцію, зокрема не поширювалося на продукцію подвійного призначення).
Справді, після інавгурації президента минуло трохи більше ніж тиждень. І можна припустити, що цей час використовувався для підготовки до масштабніших ініціатив, спрямованих проти російських диверсантів на Донбасі та окупаційної адміністрації в Криму, зміни формату відносин із Росією та контрольованими нею структурами на кшталт СНД. Однак новообраному главі держави не слід забувати, що від нього очікували не просто миру і нормалізації ситуації з РФ, а досягнення всього цього без явної чи прихованої капітуляції перед Кремлем.