Вася з Левандівки

Політика
6 Серпня 2015, 11:46

Теоретично галицьке походження політика автоматично при­­писує його до націонал-пат­ріотичного чи як мінімум націо­нал-демократичного табору, але це не так. Ілюзію успішно руйнує багато панів зі свідоцтвом, виданим десь у Львові чи Тернополі, або тривалою в минулому західняцькою пропискою. Взяти хоча б Олега Царьова, адепта «русского міра», який свого часу закінчив тернопільську школу № 7, чи комуніста Сашка Голуба, уродженця Львова, зрадливого соратника Петра Симоненка. Асоціативний ряд західняк – нацдем – це звичайний міф. Західний регіон України за час совєцької окупації зазнав такої колосальної трансформації і переформатуван­­ня, як у демографічному та національному сенсі (на Галичину замість депортованих українців і поляків заселили чимало «визволителів»), так і в ідеологічному та культурному, що народитися там насправді міг вже хто завгодно. Не є винятком і наш герой, корін­­ня якого ховається десь у глибинах княжого Львова, а насправ­­ді невідомо взагалі куди тягнеться.

Багато киян, які, безумовно, добре знають Василя Горбаля, щонайменше з його рекламного ролика, де він ходив Хрещатиком із плакатом і пропонував усім себе обійняти, навряд чи глибоко цікавилися його біографією. Для більшості з них він звичайний успішний киянин, один із тих мажорів, яким ласкава доля просто взяла й усміхнулася, хоча коли саме, точ­­но не відомо. Він ще в парубоцько­­му віці став мільйонером-бан­­кіром і злетів на політичний Олі­мп, зумівши зробити дивовижну політичну кар’єру, ледь не впритул наблизившись до двох українських президентів, був лідером столичного осередку Партії регіонів, встиг побути депутатом і навіть очільником ОДА своєї малої батьківщини, претендував на посаду київського мера, але врешті якимось безглуздим чином опинився в лузерах, втративши якщо не все нажите непосильною працею, то багато чого з того… А що іноді таке трапляється з улюбленцями долі, особливо як­що дива свого кар’єрного зростання вони й самі не можуть пояснити й часто плутаються у свідченнях, розповідаючи про ті чи інші перипетії, то нічого страшного. Приймається.

Асоціативний ряд західняк – нацдем – це звичайний міф

Утім, не все так просто. Василь Горбаль із панаєхавших, як часто на зорі незалежності корін­­ні мешканці столиці таврували тих, хто приїхав у їхнє місто роби­­ти кар’єру. Згідно з його офіційною біографією, народився у звичайній львівській родині. Батько, Михайло Васильович, начальник поліграфцеху Львівфото, іконописець, нібито походить зі старої львівської родини, а мати, Римма Миколаївна, завідувач лабораторії у Львівському політехнічному інституті, начебто має більш схід­­не коріння. Тому, зважаючи на свідоцтво, видане в Львові, Горбаль стовідсотковий львів’янин, навіть не типовий, а радше зразковий уродженець Левандівки (віддалений мікрорайон Львова з гопницько-криміналь­­ною славою). Йому не пощастило стати львівським батяром, бо він трохи запізно народився, коли справжні батяри вже зникли в мороці історії, зате дивовижним чином вдалося втілити класичну мрію уродженців пізнього совка, ставши волею випадку столичним мешканцем, таким зразковим, що нині свою сторінку у Facebook веде російською. Це й не дивно, адже для початку він навіть пристрілювався до більш значущого, на його думку, міста – Москви, шукаючи щастя десь там у нетрях наймажорнішого на той час Московського державного інституту міжнародних відносин. Утім, як часто трапляється, столиця продинамила вихідця з провінції, і юний амбітний Василько з Левандівки, який із дитинства готувався до чогось важливого й ретельно вчив іноземні мови, що в совку були не вельми потрібні, змушений був таки задовольнитися навчанням у Київському державному університеті імені Тараса Шевченка на факультеті міжнародних відносин, на яке він, щоправда, не витрачав багато сил, бо більшу частину часу тоді пробув за кордоном у Німеччині, де опановував ази банківської справи. Саме там можна шукати корені його успіху, принаймні він дуже цього хотів би, розповідаючи, як заробив не лише перший досвід, а й перші грубі гроші. Тільки робити так навряд чи варто, бо істина, швидше за все, не зазначена в офіційній біографії.

Читайте також: Сірий лис

У Львові подейкують, що своїм успіхом Василь завдячує власній родині. Він і сам не раз розповідав, що його батьки вкла­­ли капітал в освіту своїх синів, його і брата Олега. А що ані про розміри капіталу, ані про його походження, звісно, у таких випадках зізнаватися не прийня­­то, то порожнє місце заповнюється здогадами й легендами, які розповідають, що іконописцем батько нібито став із подачі дружини Римми, котра, будучи жінкою розумною і не бажаючи жити лише на зарплату, вирішила розвинути художні таланти чоловіка й добряче на цьому заробити. Подейкують, «копії» творінь радянських авангардистів, а також чудові старовинні ікони у виконанні батька особливо цінували іноземці, які за них із превеликим задоволенням платили чималі гроші. А також за всілякі там копії чи оригінали стародруків, архівних документів та інші раритети, на які Львів завжди був небідним. А що ринок такого добра в совку був розвинений погано, антикваріат не особливо цінувався, але завжди були ті, хто на цьому розумівся і знав, як дорого все це коштує на Заході, то гріх було не скористатися.

Правда це чи ні, але, схоже, саме завдяки родинним і бізнесовим зв’язкам юний Василь Горбаль доволі впевнено й навіть блискавично, сходинка за сходинкою, будував свою чудесну кар’єру. Вступив до КІМВ, потім потрапив на стажування до Німеччини, де отримував казкові навіть як для працівників тамтешніх банків гроші (нібито аж 7 тис. марок), а повернувшись до України, відразу опинився в Мін­економіки. Там талановитий хлопчина не затримався і за три роки зробив карколомну кар’єру в банківському секторі, міняючи банки як рукавички й пересуваючись кар’єрною драбиною, мов за помахом чарівної палички. Хто чи що рухав усіма цими процесами, можна лише здогадуватися. Можливо, його геніальність, можливо, якісь впливові люди, поміж яких був і Дмитро Табачник, що, подейкують, ходив у друзях і бізнес-партнерах родини. Він також кохався в старовинних реліквіях і добре знав їм ціну, за що й погорів згодом, коли підсунув прем’єр-міністру Вікторові Януковичу вкрадені з львівського архіву листи Грушевського для подарунка Державному музею історії України. Але це буде згодом. А в 1996 році Василь Горбаль опиниться в керівництві Бакаєвого (впливового на той час бізнесмена Ігоря Бакая) Інтергазбанку, що згодом стане Укргазбанком, і врешті доросте до його голови правління. Далі буде кількаразове депутатство, спроба завоювати Київ, численні бізнеси, входжен­­ня в топ-100 найвпливовіших людей України й опала. Незважаючи на вірну службу Януковичу, у Горбаля відбирають Укргазбанк, він потрапляє в немилість, його бізнес половинять або віджимають і все закінчується не так плачевно, як могло б, але не так весело, як хотілося б.

Читайте також: Війна і гуцули

Чому так негарно вийшло й чому так паскудно повелися з вірним регіоналом – це вже інше питання. Почалося все нібито з конфлікту за супербудинок на Грушевського, 9а, коло Аскольдової могили, що прославився найдорожчими квартирами в Києві. Партнери Василь Горбаль і Вагіф Алієв, людина Фірташа, дещо не порозумілися, почався великий шухер, потім у гру вступили олігархи найвищого рівня, а з приходом до влади Януковича епопея закінчилася «засланням» Горба­­ля очільником до Львівської області та його тихим зливом із порадою не рипатися. Усе це можна було б пояснити традиційним і звичним стилем життя «регіонального» товариства, хоча, можливо, причину варто було б пошукати і в недонецькому походженні занадто амбітного та успішного Горбаля. Хто їх знає, тих соратників…

Чи мав шанс Василь Горбаль стати українським націонал-демократом або навіть націоналістом і ходити у вишиванці, вболіваючи, принаймні на публіку, за рідну мову? Навряд чи. Уродженець Левандівки виріс звичайним совєцьким фруктом у середовищі, де, напевно, не надто переймалися такими речами. А потрапивши до Києва ще до розвалу совка й повністю віддавшись кар’єрному будівництву, він і поготів не мав таких шансів. Усе, що його пов’язує з рідним містом, далеке від ідеології: батьківська хата, батьки, брат, дитячі спогади. Ну ще, можливо, якийсь бізнес. Решту він здобув, отримав чи назбирав якимось чином у столиці в тих колах і з тими друзями чи партнерами, де завжди були свої звичаї, своя мораль і свої правила. З ким поведешся, від того й наберешся, так би мовити.

Читайте також: Львів. Поміркований патріотизм

У будь-якому разі вірним ре­гіо­­­налом він був до кінця, незважаючи ні на що. Напевне, і далі ним лишається. Є він і не менш ревним вірянином УПЦ МП, яку щедро спонсорує і якій навіть пропонував свого часу законом подарувати Почаївську та Києво-Пе­­­черську лаври вкупі з Богоявленським жіночим монастирем у Кременці на Тернопільщині.

Нині Василь Горбаль займається своїми скромними справами й не лізе у велику політику, обравши позицію вичікування, як і його численні колеги, котрі опинилися поза грою. Поки що. Бо навряд чи за нинішніх розкладів у країні такі специ можуть бути довго незатребуваними. На жаль, здається, що все помалу, але впевнено повертається на круги своя і система ще обов’язково потребуватиме їхніх послуг. Якщо, звісно, не буде зруйнована.