Як можна передати відчуття голоду через посередництво бетону, каміння, металу або скла? І чи можливо взагалі висловити страждання мільйонів людей, умисно приречених на мученицьку смерть, мовою скульптури? Саме це завдання постало перед учасниками конкурсу на пам’ятник Голодомору у Вашингтоні. Додатковий виклик полягає в тому, що цю концепцію необхідно донести до глядача, для якого Україна з її історією – це щось далеке, загадкове і не зовсім зрозуміле. Для того, щоб її збагнути, він буде змушений вирушити у віртуальну мандрівку понад три чверті століття назад у просторі і часі.
Дискусія експертів
Проблеми дизайну пам’ятника Голодомору стали темою громадської дискусії, яка відбулася у приміщенні US-Ukraine Foundation у Вашингтоні під керівництвом президента Фундації Наді Макконелл. У дискусії брали участь Алла Роджерс – художниця, власниця і директор галереї Alla Rogers Gallery – та відомий вашингтонський архітектор та урбаніст професор Роджер Люїс. Професор Люїс – автор щотижневої рубрики про урбаністику у відомій газеті Вашингтон Пост, учасник і керівник численних конкурсів проектів памятників, а також член керівництва Меморіальної Фундації для Peace Corps. Згідно з договором між Сполученими Штатами та Україною, у 2008 році уряд США виділив під пам’ятник Голодомору ділянку землі у центрі міста. Одночасно було визначено дату закінчення терміну для спорудження пам’ятника – 2013 рік.
У 2009 році відбувся конкурс, оголошений Міністерством Культури та Туризму України на кращий проект пам’ятника, в результаті якого міжнародне жюрі відібрало п’ять фіналістів – чотирьох з України та одного з США. Однак, як зауважив учасник дискусії Морган Вільямс, уряд України досі не виділив потрібних коштів на спорудження пам’ятника. Більш того, остаточного переможця проекту ще досі не оголошено. У той же час, кінцева дата терміну угоди неухильно наближається.
Професор Люїс перерахував декілька аспектів основного концептуального питання. Чи пам’ятник мусить бути символічним? Чи визначальною рисою пам’ятника має бути його естетика? Чи повинен пам’ятник про щось оповідати? Бути універсально сприйнятним? На думку пані Роджерс найважливішим є те, щоби пам’ятник був зрозумілим не тільки для українців, а для всіх. Вона також наголосила на тому, що він не повинен лишень нести у собі жалісливе прохання про співчуття; радше, він має творити поважний, навіть дещо суворий і довготривалий ефект на споглядача – так, як наприклад, В’єтнамський Меморіал у Вашингтоні. Професор Люїс у свою чергу зауважив, що вищезгаданий монумент спровокував хвилю критики. Багато ветеранів та їхніх сімей, не змігши збагнути абстрактної суті пам’ятника, спробували прикрасити його певними реалістичними «доповненнями», на його думку, дуже невдалими. Водночас, важливою функцією пам’ятників є їхня інформативність. Так, для прикладу, ветеранська комісія у Вашингтоні, плануючи меморіал до Другої світової війни, подбала про те, щоб мапи та інформаційні тексти були вписані у головний дизайн. Тепер історія промовляє до нас із бруківки.
Без права на «німоту»
Коли йдеться про пам’ятник Голодомору, інформативність як засіб просвіти є ключовим фактором. Таку думку висловив учасник дискусії Юрій Добчанський, який вже більше двадцяти років щоденно минає місце майбутнього пам’ятника, ідучи на роботу. Він вважає, що і пам’ятник, споруджений на такому видному місці, і особливо незнайоме слово «Голодомор» зацікавлять перехожих та заохотять їх шукати подальшої інформації про цю трагедію. У зв’язку з тим, що дуже мало американців знайомі з історією Голодомору, пам’ятник не повинен бути «німим», доповнив професор Люїс. Історичні факти повинні бути викладені у формі певного синопсису, який можна буде додати до запропонованого дизайну.
Професор Люїс зауважив, що більшість проектів є радше символічного характеру. Один з них зображає пару простягнутих рук – на його думку, це надто зужите кліше. Інші йому здаються досить-таки енігматичними. Наприклад, проект у вигляді розбитої сфери надто абстрактний, і може символізувати що завгодно. Зовсім незрозумілим для професора Люїса виявився символізм українського ритуального рушника, у формі якого було представлено ще один проект. Тут необхідно додати ще одне пояснення. Тому що виділена під пам’ятник площа відноситься до державної юрисдикції, однією з умов конкурсу була відмова від використання у дизайні явної релігійної символіки, швидше всього з метою запобігання звинуваченням у порушенні Конституції.
У той час як учасникам дискусії демонстрували зображення фінальних проектів, Алла Роджерс описала ділянку, виділену під майбутній меморіал. Ця невелика площа трикутної форми знаходиться недалеко від Капітолію і головного Вокзалу, в центрі перетину трьох вулиць з інтенсивним автомобільним рухом. На жаль, не всі учасники конкурсу мали можливість ознайомитися з ситуацією на місці. Професор Люїс зазначив, що дизайнер повинен добре розуміти середовище. Зрештою, майбутній пам’ятник стане інтегральною частиною урбаністичного ландшафту. Тому його мусить бути створено саме для цього місця.
Дизайнер також має бути обізнаним з «програмою» – тобто, з призначенням комеморативного (пропам’ятного – Ред.) простору.
Наприклад, меморіал для Peace Corps сплановано так, щоб розмістити дві-три сотні учасників заходів. Як зауважив один з дискусантів, подібним використанням пам’ятника може стати щорічне ушанування жертв Голодомору. На жаль, переважна більшість учасників конкурсу трактує місце майбутнього меморіалу лише як вітрину для показу власного витвору мистецтва. На думку професора Люїса, тільки один проект пропонує емпіричну розв’язку прагматичного використання простору, де люди зможуть збиратися для пропам’ятних чи інших заходів, а саме робота архітектора Лариси Курилас під назвою «Поле пшениці». Це єдинийпроект, контекстуальний голістичний дизайн якого є повністю відповідним для специфічної площі.
Влучний дизайн
Адвокат Артур Белендюк поцікавився яким чином можна збалансувати різноманітні функції пам’ятника Голодомору, у тому числі і естетику. У відповідь професор Люїс процитував три принципи стародавнього римського архітектора Вітрувія (І ст. до н.е.): призначення (тобто, доцільність відносно заспокоєння людських потреб), стійкість, та насолода. Головне призначення меморіального пам’ятника не просто функціональність, але й здатність викликати емоції та забезпечувати естетичну насолоду. Він повинен запасти в душу глядачеві, зворушити його, та викликати бажання повертатися до нього знову і знову. На жаль, жодних формул, як і чітких рецептів, для досягнення цього не існує.
На моє особисте переконання, дизайн запропонований Ларисою Курилас задовольняє всі критерії. І не тільки тому, що він надається до практичного застосування та гармонійно вписується в урбаністичний контекст середовища. Вигляд проекту – бронзове рельєфне зображення поля пшениці, яке поступово переходить з випуклого до ввігнутого–тонко, але безпомилково передає концепцію масового голодування.
Голодомор був визначальним досвідом в історії України. Жоден уряд, що поважає свій народ, не насмілиться не підтримати увічнення трагедії подібного масштабу у формі пам’ятника, та ще й у такій столиці як Вашингтон. А щоб це зробити, уряд України повинен обрати дизайн, що спонукає глядача до осмислення жахливої суті Голодомору.