Завгородня Інна редактор відділу "Соціум"

Вартові демократії

ut.net.ua
22 Січня 2010, 00:00

Normal
0

false
false
false

MicrosoftInternetExplorer4



/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:”Обычная таблица”;
mso-style-parent:””;
font-size:10.0pt;”Times New Roman”;}

Виборча дільниця № 26 територіального виборчого округу № 28 Дніпропетровська розташована у Міжшкільному комбінаті. У холі лунає музика, яку забезпечують члени місцевої ради ветеранів Афганістану, тож мешканці вулиць Робітничої, Уральської, Гродненської та Чичеріна сунуть на дільниці з неабиякою завзятістю. Багато хто голосує цілими родинами, ідуть також вагітні, з немовлятами, на милицях, а дехто й напідпитку.

«Трофименко Олександр, забули паспорт! Трофименко!!!» – лунає через усю дільницю, летить коридором і зникає у морозному повітрі вулиці. Але ніхто не відгукується. Члени виборчої комісії, переважно вчителі прилеглих шкіл, уже сидять за партами, склавши особисті речі у підставки для портфелів. Спостерігачі – на приставних стільцях попід стінами. Дехто куняє, хтось рахує виборців, інші ходять уздовж приміщення: прислухаються, приглядаються. Якщо члени комісії представляють якогось кандидата, їхню роботу оплачують штаби. Є й такі, що працюють лише за державні добові – 130 грн із вирахуванням податків. Двоє членів комісії від непопулярного кандидата дуже переживають, щоб хоч би хтось за їхнього патрона проголосував. Самі не хочуть. Але задля звітності вони везуть протоколи у штаб. Якщо голосів виявиться менш як два, отже, хтось із них не проголосував, буде неприємність. Взагалі ж робота у виборчій кампанії не вимагає наявності політичних переконань – для багатьох це лише заробіток. 

На варті вибору

«Я не вперше працюю на виборах, – розповідає член комісії Максим Караваєв, – але сьогодні чомусь цілу ніч не спав. Збиралися ми на сьому. О 7.15 провели засідання, відкрили сейф у присутності спостерігачів, перевірили всі наші печатки і підписи, дістали бюлетені. Далі перенесли скриньки, опломбували, підписали, вкинули контрольні листи у кожну. О восьмій розпочали голосування. Я приписаний до цієї дільниці, тому проголосував перший». Функція Максима – спостерігати за кабінками: «Переважно показую, де вихід, а також відповідаю на запитання. Найпоширеніше запитання – що ставити: плюсик чи галочку».

Уже після голосування виявляється, що легковажити у цьому питанні не варто, адже через зіпсовані бюлетені міг змінитися переможець, який на цій дільниці мав відрив від конкурентів лише у вісім голосів. «Наприклад, людина ставить усюди мінуси і лише в одному квадратику – навпроти кандидата, якого підтримує, – плюс. Такий бюлетень вважається зіпсованим, хоча волевиявлення виборця зрозуміле, – розводить   руками Максим. – Напевно, мало бути більше соціальної реклами, щоб людям пояснили, як робити позначку на бюлетені».

Чотири скриньки на дільниці заповнюються нерівномірно, перша найповніша, четверта майже порожня. Вагаючись, куди саме кидати бюлетені, бабці запитують, яка з урн за якого кандидата. Вкинувши бюлетень, дехто з них потайки хрестить скриньку. Одна жінка хоче зайти до кабінки зі своєю майже незрячою матір’ю, але спостерігачі не пускають. Мати-пенсіонерка з величезною лупою в руках нервує, погрожує піти геть, але допомогти їй може лише випадковий виборець.

«Вибори на дільниці – це війна членів виборчої комісії і спостерігачів, – вважає Караваєв. – Спостерігачі отримують вказівки від штабів запобігати будь-яким порушенням, тому починають прискіпуватися до дрібниць. Людина зайшла у кабінку, і в неї зламалася ручка. Покликала мене, каже: «Хлопці, гляньте, що з ручкою». Я заходжу в кабінку, дивлюся ручку, яка справді поламалася, і кажу, що принесу іншу. Одразу налетіли шуліки-спос­терігачі. Написали протокол: я зайшов до кабінки, напевно, для фальсифікації… Зранку від одного кандидата у нас зареєструвалися троє спостерігачів. За законом мало бути два. Одного ми відфутболили, але він через півгодини прийшов із мандатом від іншого кандидата».

У розпал голосування зі штабів надходять нові вказівки. «Щойно мені повідомили про те, що вносити виборців до додаткових списків без рішення суду не можна, – бідкається Караваєв. – А в територіальній комісії інформацію заперечили. Ми живемо у країні, у якій зміни в законодавстві з’являються щогодини».

У кабінках виборці поводяться по-різному: дехто відмовляється заходити, хтось ретельно засмикує шторку. Людина може перебувати на дільниці стільки, скільки їй потрібно для голосування. І дехто проводить наодинці з бюлетенем ледь не годину – вибирає. Через тих, хто довго вагається, перед кабінками утворюються черги.

Батько чекає сина біля кабінки: «Чому так довго?» – «Подумати треба було!» 

Нічна зміна

Рівно о восьмій вечора вхід до 26-ї дільниці закрили – останній виборець з’явився за одну хвилину до восьмої – і встиг. Загалом із 2647 виборців проголосували тільки 1613 – явка доволі низька. Підрахунок відбувався без ексцесів, впоралися порівняно швид­­ко – до півночі.

Щоб здати бюлетені до окружної комісії, потрібно вистояти у двох довжелезних чергах: здати мішок із документами і потрапити безпосередньо на комісію. «Конверти з бюлетенями треба було запакувати у великий мішок, а його здати в комісію. Але виявилося, що кожен третій не знає, як цей мішок оформлювати. Я знав процедуру, віз мішок, майже весь синій від печаток, тому ми здали з першого разу. Печатку возити з собою не можна, тому тим, хто оформив неправильно, доводилося повертатися на дільницю». На засіданні окружної комісії зачитуються результати, обговорюються скарги і приймається рішення, визнати вибори на дільниці дійсними чи ні.

Після того як вибори визнаються дійсними, виборчу місію можна вважати виконаною. Але якщо до окружної комісії слуг демократії доставляє службова машина, то додому посеред ночі вони мусять добиратися самотужки. Втомлені, але задоволені?..[1721][1722]

 

 
Голосування вдома контролювати неможливо
Ярослав Пономаренко
спостерігач від міжпарламентської групи польського Сейму «Україна – Польща» та Міжнародного інституту демократій

Група з восьми польських представників розділилася на три частини, перша з яких вирушила з Києва рейсовим «бусом» навпростець до Сум. Дві інші частини розділилися вже в Конотопі. Мешканці іншого маленького містечка Глухів, які бажали бути провідниками основної частини спостерігачів на чолі з професором Яном Поморським (Університет Марії Склодовської-Кюрі у Любліні), справляли враження патріотично налаштованих громадян. Для них проголосувати «за Україну» означало показати, що гетьманська столиця не здасться «васалам Москви з ПР».

Normal
0

false
false
false

MicrosoftInternetExplorer4



/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:”Обычная таблица”;
mso-style-parent:””;
font-size:10.0pt;”Times New Roman”;}

Спостерігачі не зафіксували порушень, які могли б істотно вплинути на виборчий процес. Виглядає дещо підозрілою лише правова супе­речка довкола голосування вдома, особливо очевидною є неможливість контролю над ним. Кількість людей похилого віку коливається від 3% (Глухів) до 10–13% (Недригайлів, рідний район Ющенка) загальної кількості виборців на дільниці. Дивним було й те, що штаб Партії регіонів у Глухові розташовувався в будинку управління юстиції, при якому містилося видавництво локальної газети. Видавництво чомусь охороняли. Штаб БЮТ розмістився в будинку культури, причому без охорони.

Один зі спостерігачів помітив регулярну присутність сірого авто марки «Мазда» на дільницях, де з’являлися спостерігачі. Коли ж до іноземних спостерігачів дійшла інформація про спробу підкупу члена комісії від БЮТ, вони негайно вирушили на місце потенційного зловживання. Зафіксувати порушення не вдалось, оскільки відповідна особа зникла. Натомість з’явився місцевий «господар» Глухова, народний депутат від Партії регіонів Андрій Деркач разом із командою репортерів та кремезних хлопців. Спершу прибулі з Деркачем журналісти обережно постукали у вікно машини спостерігачів, які від’їжджали, і попросили в них інтерв’ю. Поміж запитань було й таке: «Чи правда, що з вами їздять представники БЮТ?» Відповідь була, звісно, заперечна. До речі, відвідуючи штаб ПР, я поцікавився в одного з його представників прогнозом результатів першого туру. За його словами, Янукович і Тимошенко мали набрати однакову кількість голосів. Як засвідчили результати обрахунку, загалом Юлія Тимошенко домінує в Сумах та області: за неї проголосувало 36,68%. Однак в 161-му окрузі, де й побувала група спостерігачів, переможцем виборів є Віктор Янукович (31,99%).

 
Вибори без емоційного піднесення
Мішель Бійу
французький сенатор, спостерігач на виборах в Україні

До сектору моєї відповідальності належали дільниці, розташовані у північно-східній, урбаністичній частині Києва. Упродовж дня я відвідав 25 дільниць, до того ж мав нагоду поспілкуватися з довготривалими спостерігачами з ЄС, які приїхали в Україну за два тижні до виборів.

Normal
0

false
false
false

MicrosoftInternetExplorer4



/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:”Обычная таблица”;
mso-style-parent:””;
font-size:10.0pt;”Times New Roman”;}

Основні враження такі: в Україні пройшли демократичні, цілком європейські вибори. Ми відзначили також відсутність грубих порушень чи якихось випадків, які могли б поставити під сумнів результати голосування.

Що стосується зафіксованої явки на рівні 67%, то вона дещо перевищує ту, що була на останніх виборах президента Франції. Тож моя країна з погляду виборчої активності громадян не є взірцем, на який треба рівнятися. Водночас французи мають можливість голосувати за чіткіші політичні позиції та напрями, ніж українці.

Мені здається, що той великий спад в економічно-промисловій сфері, якого зазнала Україна у зв’язку з переходом до ринкових відносин (п’ять останніх років не виняток), позбавив кандидатів на президентське крісло сміливості у їхніх заявах і рішучості в намірах провадити реформи. На сьогодні програми всіх кандидатів обмежуються загальними тезами, а глибинних, сміливих пропозицій ми ще не бачимо. Залишається відкритим питання висоти сподівань, які українці покладають на майбутнього президента. Та якщо Україна й надалі рухатиметься шляхом демократії, то це само по собі приведе до чіткішої політичної поляризації всередині українського політикуму.

Наостанок особисте. В Україні я вперше, і для мене було справжньою несподіванкою не відчути у виборців емоційного піднесення, пристрасті під час виконання їхнього громадянського обов’язку. Річ у тім, що Помаранчева революція сформувала у європейців образ українців як дуже емоційного й палкого народу. Проте спокійний, урівноважений перебіг українських виборів, мабуть, і наближає Україну до Європи.