Саме пошуком останків та впорядкуванням відповідної інформації займається волонтерська ініціатива «Евакуація-200» в межах цивільно-військового співробітництва при Генеральному штабі ЗСУ на базі Музею Збройних сил. Окрім того, вона співпрацює з волонтерським сайтом memorybook.org.ua, який містить систематизовану й перевірену інформацію про кожного полеглого на Сході українського вояка.
Пошук загиблих
Більшість тіл загиблих українських бійців, як стверджують волонтери «Евакуації-200», вивезена з територій, підконтрольних російським бандформуванням. Однак є ще місця, куди дістатися наразі неможливо, а до того ж деяких тіл фактично немає (згорілі, знищені вибухами).
«Перший місяць у нас виявився найрезультативнішим, було легше шукати: свіжі події, багато очевидців, які залишалися на місцях, допомагали, проводили на місця боїв, – коментує Тижню голова ВГО «Союз «Народна пам’ять», учасник ініціативи Ярослав Жилкін. – Багато трупів знайшли біля підбитої техніки. Накопичилось чимало інформації про одиничні поховання в окремих регіонах. Ми їх теж вивчали, не всі ще знайдені, в деякі точки поверталися по кілька разів».
Загалом із підконтрольної бойовикам території вдалося вивезти близько 170 мішків з останками. Скільки було тіл, порахувати дуже важко, бо часто від людини залишається хіба що нога, рука чи взагалі невстановлений шматок. Не рідкість випадки, коли ці рештки вже неможливо піддати ДНК-аналізу або вони належать тим, кого встигли вивезти або й поховати, що теж ускладнює волонтерську роботу.
Зараз, як стверджує Павло Нетьосов, один із керівників групи, під 40–50-сантиметровим шаром снігу пошуки тіл загиблих майже неможливі, але з потеплінням волонтери обіцяють відразу поновити роботу. Адже навесні багатьох уже не розшукаєш, хоча зараз свіжі могили чи поховання помітно, та й місцеві пам’ятають про них. Іще одна проблема – дикі звірі та собаки, які об’їдають і розтягують непоховані останки.
Читайте також: Остання тисяча ярдів
На Донеччині більшість локацій боїв та місцин, що вказані місцевими жителями, вже опрацьовані. Основні проблеми з Луганщиною, точніше районом Красний Луч – Міусинськ, куди неможливо дістатися, бо цю територію контролюють «казакі», а вони взагалі є непереговороздатними.
Домовляється й координує напрямки пошуків відповідальний підполковник ЗСУ, який зв’язується з російським Генштабом (робить це тільки отримавши конкретну інформацію щодо могили чи захоронення: просто так блукати окупованою територією бандформування не дозволяють). Усе залежить нерідко від конкретного командира на конкретному блокпосту, з яким мають справу слідопити. Деякі пропускають без проблем, але був випадок, коли один навіжений навіть хотів розстріляти волонтерів. Заявив буквально що «вже вбив 10 укропів, вас якраз 10, то саме стільки мені до 20 не вистачає». Врятувало тільки те, що серед розстрільної команди знайшовся особистий знайомий одного з шукачів.
На підконтрольній силам АТО території пошуками тіл загиблих повинні займатися правоохоронні органи, але й тут бракує координації. За словами волонтерів та військових, вони не чули про систематичні роботи з виявлення тіл. Водночас сотні українських родин досі надіються на повернення солдатів і щодня моніторять списки загиблих та полонених. В Україні тих, хто не знає, що сталося з їхніми родичами, майже 4 тис. Але є зауваження…
«Щодо безвісти зниклих дійсно є близько 4 тис. кримінальних проваджень, але деякі люди зверталися відразу і в Донецьк, і в Харків, і за місцем проживання, тобто насправді розшукується в зоні АТО значно менше осіб, – розповів Тижню Олександр Ковтун, начальник відділу головного слідчого управління МВС. – Деякі збіги відстежити простіше, як-от із літаком, де легко можна встановити точну кількість пасажирів та їхні імена, але експертизи були проведені, щоб повіддавати відповідні тіла родичам».
У ДНК-лабораторії
Установлюють особу вже на підконтрольній українським військовим території. Якщо впізнати тіло неможливо або ж знайдено тільки фрагменти, способом ідентифікації залишається ДНК-експертиза. Мова не про самих військових, а й про цивільних загиблих: у зоні АТО не завжди відрізниш, де останки мирного мешканця, а де бійця чи навіть терориста, найманця, особливо якщо їх викопано із загальної могили. Лабораторій, де в Україні проводять такі дослідження небагато, хороших іще менше.
На повну потужність ці заклади запрацювали тільки від жовтня. Спочатку за ДНК-експертизи відповідало МОЗ, але через неможливість кореляції різних тестових систем ці повноваження переклали на МВС, призначивши головною лабораторію в Запоріжжі. «Вона займається виключно ідентифікацією тіл із зони АТО, досліджує рештки невпізнаних трупів.
У родичів на місцях беруть зразки слини, які відправляють у державний науково-дослідний криміналістичний центр МВС, тобто центральну експертну установу», – зазначає Ковтун. І тільки після цього аналіз потрапляє до єдиної бази даних, де його порівнюють з іншими ДНК-кодами. Процес може тривати до трьох тижнів. «Потім ДНК залишається в базі, і його перевіряють щодня на випадок кореляції. На сьогодні встановлено 122 збіги ДНК-аналізу даних родичів безвісти зниклих із ДНК останків загиблих із бази даних», – зазначає в коментарі Тижню Ольга Богомолець, депутат ВР, радник президента й голова комітету з питань охорони здоров’я.
Читайте також: Маринівка: стратегічна помилка з фатальними наслідками
В одній приватній київській лабораторії кажуть, що краще обійтися без транспортування тіл, а забір ДНК можна робити з нігтів, волосся, слини. Важливо, щоб він був чистий, хоча досягти цього важко, якщо трупи різних людей довгий час перебували в одному місці, як-от у братській могилі. До речі, аналіз можна брати лише в батьків та дітей небіжчиків, брати й сестри вже матимуть помітну похибку. «ДНК-експертиза коштує 2500 грн, – наголошує Богомолець. – Усі аналізи для родичів загиблих виконуються за рахунок держави. Зазначу, що одній родині інколи потрібно зробити кілька проб, щоб переконатись у правильності результату. На мою думку, лабораторія Запоріжжя справляється з роботою, але вже необхідно, щоб уряд виділив додаткові гроші на закупівлю реактивів».
І поки процедура впізнання затягується, майже щодня привозять нових «двохсотих». Місць у моргах прилеглих до Донбасу областей не вистачало ще від вересня, після Іловайського котла. Вирішити проблему з переповненими трупарнями держава судмедекспертам обіцяла, але поки що рефрижератори закуповували здебільшого на пожертви добровольців, а не державним коштом. Викликає нерозуміння поховання неідентифікованих тіл через 10 днів після розтину й забору ДНК-аналізу. Волонтери не розуміють, навіщо ховати неідентифіковані трупи. Щоб потім викопувати знову, коли потрібно буде віддати близьким чи зробити повторну ДНК-експертизу, якщо перша виявиться неточною? Були вже випадки, коли рідні забирали тіло, яке вдалось упізнати за візуальними характеристиками й завдяки свідченням очевидців, відтак ховали, а ДНК-аналізи показували негативні результати.
На смерть без жетонів
Хаос із братськими могилами, сотнями зниклих безвісти й невідання рідних можна було уникнути, якби в кожного військового був іменний жетон.
І хоча наказ № 330 Міністерства оборони «Про затвердження Інструкції з організації обліку особового складу Збройних сил України», де саме йдеться про обов’язкову наявність ідентифікаційних жетонів з особистими номерами у військових, з’явився ще в травні, українські солдати досі йдуть у бій без них. «Я не знаю, як це назвати: злочином, нехлюйством, – коментує Жилкін. – Рядові та сержанти досі їх не мають, вони є тільки в офіцерів. Звітувались у жовтні, що закупівлі відбуваються, але військові нам говорять, що жетони не надходили. Якщо деякі батальйони забезпечено волонтерськими зусиллями, то більшість іще без них». Та й державні ціни їх промислового виробництва не можуть не викликати запитань.
За словами волонтерів, з цією проблемою вже зверталися в Адміністрацію президента та в Міноборони, але зворотного зв’язку так і не дочекалися. Вирішення проблеми традиційно взяли на себе. Так, станом на початок грудня проект «Безкоштовне виготовлення жетонів учасникам АТО» забезпечив бійцям близько 3 000 шт., волонтери з проекту „Народний Жетон” виготовили понад 900 шт. Зараз є замовлення ще на майже 2 000 жетонів, але нестача фінансування не дозволяє оперативно їх виготовляти. Собівартість одного жетону – смішна: 20 гривень, і це з нанесенням будь-якої інформації до 75 символів (її вистачає для запису максимуму даних про бійця, мобільний номер матері, дружини та протипоказання по медичних препаратах). На жетонах-оберегах волонтери часто пишуть "Слава Україні! Героям Слава! або "З нами Правда і з нами Бог", що підвищує мотивацію бійців.
„Відсутність жетону з зазначеною групою крові може вплинути на якість надання медичної допомоги пораненому бійцю. Окрім того, мінімальний час ідентифікації загиблих дозволяє економити значні кошти державі через неактуальність залучення спеціалістів з ДНК-аналізу та інших служб. Наявність жетону у бійців зводить нанівець вживання слова «невпізнаний» – це дозволяє сім'ям загиблих швидше справитися з втратою, швидше пережити стресову ситуацію та швидко оформити компенсації від держави», – розповідає Алекс Кобко, засновник, координатор проекту «Безкоштовне виготовлення жетонів учасникам АТО». Вже зараз є десятки згорілих тіл, останки яких вже ніколи не вдасться ідентифікувати: ДНК в обгорілих кістках втрачене. Наявність жетону унеможливив би таку ситуацію.
Книга пам’яті
Держава досі не веде зведеного переліку загиблих на Сході вояків, у найкращому випадку деякі відомства роблять свої. Тому волонтери, як завжди, взялися за це самотужки. Сайт memorybook.org.ua подає зважену й правдиву інформацію про всіх загиблих українських військових із різних родів військ та відомств, а також волонтерів та інших дотичних до АТО осіб.
Читайте також: Неостанній герой
«Ми беремо інформацію, зокрема, і з відповідної сторінки Вікіпедії, де волонтери ведуть облік полеглих українських воїнів, але потім із нею потрібно дуже детально розбиратися, – розповідає Максим Попов, куратор проекту Книги пам’яті загиблих бійців memorybook.org.ua. – Узагалі є великі проблеми з інформацією в ЗСУ, які не повідомляють чітких даних про жертви. Хоча нещодавно нарешті почала публікувати, нехай і неповні, дані про своїх загиблих. Найпростіше працювати із прикордонниками, МВС та Нацгвардією. Але найгірша ситуація з добровольчими батальйонами незалежно від їхнього підпорядкування. Бо там дуже часта ситуація, коли люди воювали, але не були зареєстровані.
Керівництву частин не дуже вигідна паперова тяганина з тими, хто нібито загинув, але чиїх тіл немає. Тож нерідко буває так: усі бачили смерть людини, але останків вивезти не змогли, й тому бійця записують у зниклі безвісти. «Чимала проблема і з родичами, які відмовляються вірити в загибель своїх близьких. – пояснює Максим Попов. – Бувають випадки, коли привозять додому запаяну цинкову труну, а люди не визнають, що то їхній родич. Наприклад, ситуація з Героєм України лейтенантом Богданом Завадою. В нього влучила міна, тому тіла, зрозуміло, не залишилось і ніколи не буде знайдено, бо чоловіка просто розірвало на шматки. На жаль, у смерті його сумніватися не доводиться – було багато свідків. Але жінка відмовляється приймати Зірку Героя, пільги й наполягає: поки не буде тіла, не повірю».
На сайті memorybook наразі доступна інформація до 16 жовтня. Максим Попов пояснює, що паузу роблять свідомо, бажаючи більше дізнатися про загиблого, знайти його фотографії тощо. Зрозуміло, сайт не містить повної інформації про всіх. Це тільки ті, хто точно визначений. А є ще понад сотня невпізнаних трупів та решток тіл у Запоріжжі, Дніпропетровську й Старобільську. «Думаю, ще 100–150 прізвищ додасться після цілковитого опрацювання цих моргів, – підсумовує Попов. – Узагалі, реальні втрати українських військ близькі до офіційних, тобто в мене на сайті є інформація приблизно про 1200 загиблих. Якщо до цього додати тіла в моргах, а також тих, кого вже не знайдуть, та 300–400 зниклих безвісти, більшість із яких загинули, то вийде 1700–1800 осіб».