Валютно зобов’язані

Шанси уряду Миколи Азарова отримати новий транш кредиту МВФ зросли. У квітні Міжнародний валютний фонд заявив про готовність направити $500 млрд допомоги країнам, які постраждали від кризи (на початку року відповідний ресурс був удвічі меншим – близько $240 млрд). «Кредит у межах поточної програми вичерпується в 2010-му, а Україні потрібна дворічна позика, – намагається скористатися ситуацією міністр фінансів Федір Ярошенко. – Триває переговорний процес із МВФ, але є принципова домовленість про нову програму». В травні–червні український уряд розраховує отримати від МВФ черговий транш обсягом $5 млрд в межах програми, затвердженої в жовтні 2008 року ($10,5 млрд з $16,5 млрд Україна вже отримала). Таким чином, критика команди Віктора Януковича на адресу минулої влади з приводу нарощування державного боргу виявилася безпідставною. Новий уряд вдається до аналогічних заходів.

Ціна питання

В умовах кризи більшість держав були змушені нарощувати суверенні зобов’язання й латати бюджетні діри за допомогою позик. Лише протягом 2009 року зовнішній борг української держави (без урахування держпідприємств) зріс на 43,9% або в грошовому еквіваленті – на $7,3 млрд, за даними Нацбанку. Загалом станом на 1 січня 2010 року державні зобов’язання України (включно з кредитами, отриманими держпідприємст­вами) перевищили позначку в $32 млрд і становили близько 31% ВВП країни.

На перший погляд, співвідношення величини зовнішнього суверенного боргу України до її ВВП є цілком прийнятним – удвічі меншим за загальновизнаний показник безпеки (60%  ВВП). «До грудня 2010 року Україна може збільшити зовнішні державні зобов’язання до рівня 38% ВВП, – зазначає провідний економіст інвестиційної компанії Dragon Capital Олена Білан. – Але навіть у цьому випадку наш показник буде нижчим порівняно з іншими державами регіону».

Проте набагато гострішою проблема зовнішніх зобов’язань України виявиться, коли оцінити їх разом із боргами корпоративного сектору, – $104 млрд станом на 1 січня 2010-го (88,9% ВВП), в тому числі – $30,8 млрд кредитів, отриманих вітчизняними банками в західних фінустановах. Зазвичай економісти не вдаються до таких оцінок, адже вважається, що ризики приватних компаній не пов’язані з державними. Але у випадку з Україною, де великий бізнес вирішує власні проблеми за сприяння влади, ситуація дещо інша.
 
Злива й посуха

У 2004–2008 роках наша країна купалась у валюті – за офіційними даними, обсяг іноземних інвестицій за цей час зріс на $35,7 млрд, зовнішні запозичення держустанов і приватного сектора – на $79,4 млрд, а міжнародні резерви НБУ – на $26,4 млрд. У 2006 році вітчизняні банки отримали можливість залучати довгі дешеві ресурси на міжнародному ринку капіталу й перепродувати гроші резидентам. В умовах стабільності гривні валютні кредити здавалися привабливими – в 2006-му їх обсяг зріс на 95,4%, у 2007-му – на 75,4%. По суті, економіка країни розвивалася за рахунок збільшення споживання (переважно – імпортних товарів), не забезпеченого вітчизняним виробництвом, але підживленого зовнішніми ресурсами. Ніхто не замислювався над тим, що борги доведеться повертати, а українська держава не може емітувати долари США або євро.

У 2006 році Нацбанк почав звертати увагу комерційних банків на часові розриви між їхніми фінансовими зобов’язаннями перед зовнішніми кредиторами та зобов’язаннями резидентів перед самими фінустановами. Регулятор навіть спромігся розробити проект постанови про заборону валютного кредитування, але її прийняття заблокували під тиском банків. «Зараз я визнаю, що ми зробили помилку, – каже президент Асоціації українських банків Олександр Сугоняко. – Валютне кредитування, яке лобіювали західні фінустанови, переклало курсові ризики з них на позичальників».

У 2008–2009 роках Україна пережила подвійну кризу – різке скорочення обсягів експорту в умовах погіршення кон’юнктури на світових ринках (внаслідок цього зменшився приплив іноземної валюти до країни) і необхідність погашення позик банками (в умовах труднощів із поверненням кредитів, наданих резидентам). Вирішення цих проблем, ускладнених охолодженням інвестиційної активності, було відкладено в часі. Частково пожежу вдалося погасити за рахунок кредиту від МВФ, частково – шляхом реструктуризації зовнішніх позик корпоративного сектора.

Лише у вересні – грудні 2008-го НБУ надав комерційним банкам рефінансування на загальну суму понад 111 млрд грн, левова частка з яких була конвертована в долари США на міжбанку, що підірвало стабільність нацвалюти. Протягом 2009-го відбулася подальша трансформація валютних зобов’язань корпоративного сектору в борги держави. Кабмін отримав транші МВФ, НБУ зробив валютні інтервенції на міжбанку, але курс втримати не вдалося. Кульмінацією стала 4-відсоткова девальвація гривні щодо долара США на готівковому ринку в липні 2009-го (курс, нагадаємо, стрибнув до 8,04 UAH/USD). Нацбанк навіть офіційно визначив причину девальвації – «різке збільшення планових платежів віт­чизняних підприємств і банків за зовнішніми борговими зобо­в’язан­­нями на тлі незмінних обсягів надходження іноземної валюти за зовнішніми кредитними угодами».

Невтішна перспектива

Основною валютою зовнішніх запозичень України залишається долар США – його частка в кредитному портфелі країни становить 70,5%. Відповідно можливості нашої держави та її резидентів виконувати свої зобо­­в’язання перед кредиторами напряму залежать від обсягів надходження валюти на внутрішній ринок. У зв’язку з цим економіст Інституту економіки та прогнозування НАН України Тетяна Вахненко звертає увагу, що «формування зовнішнього боргу нашої країни відбувалося (і відбувається. – Ред.) із порушенням базового критерію гарантування платоспроможності. Зокрема при залученні зовнішніх позик вартість нетто-експорту товарів і послуг має зростати на величину виплат нерезидентам». Україна ж нарощує боргові зобов’язання на тлі падіння доходів від експорту та скорочення припливу валютних інвестицій. Так, якщо у ІІІ кварталі 2008-го Україна експортувала товарів і послуг на $27,3 млрд, то в IV кварталі 2009-го – лише на $15,8 млрд. Сальдо прямих інвестицій змен­­шилося майже втричі: з $3,3 млрд у ІІІ кварталі 2008-го до $1,3 млрд у IV кварталі 2009-го. Загалом минулого року відтік іноземної валюти з країни перевищив надходження на $1,8 млрд.

Зростання валового зовнішнього боргу нашої країни поєднується зі ще однією характерною тенденцією – скорочення її міжнародних резервів. Традиційно вважається, що обсяг резервів центробанку має перевищувати загальну суму гарантованого державного боргу (це дає змогу уникнути дефолту). Україна цій вимозі наразі відповідає. Але уряди інших країн із перехідною економікою намагають­­ся корегувати динаміку міжнародних резервів на приріст валових зобов’язань за зовнішніми кредитами (держави та корпорацій). І в цьому сенсі Україна має проблему – в міру зростання її валового боргу офіційні резерви зменшилися з $37,5 млрд у вересні 2008-го до $24 млрд станом на кінець лютого 2010 року.

Аби уникнути курсових потрясінь у майбутньому та забезпечити сталий розвиток економіки, уряд має вирішити принципове завдання – перейти від моделі споживання імпортних товарів до стимулювання виробництв, орієнтованих на внутрішній ринок. Якщо це буде зроблено, то вдасться не лише розв’язати питання критичної залежності економіки України від експорту (а зрештою – від валютних надходжень), а й створити умови для припливу грошових ресурсів до країни у формі інвестицій в основні фонди. Інакше – рано чи пізно національний бізнес-проект очікує колапс. Уже в 2012 році, за даними Мінфіну, виплати тільки за зовнішнім державним боргом сягнуть непідйомної суми як для нинішніх кризових часів – 17,9 млрд грн.[1818][1819]