Особливо пощастило киянам, адже на афішах Національної філармонії України не раз з’являлися унікальні програми, виконані Валерієм спільно з Національним камерним ансамблем «Київські солісти». Час підбити проміжні підсумки діяльності затребуваного на Заході музиканта на Батьківщині, велика частина якої присвячена зведенню культурних мостів між Україною та західним музичним світом. А також дізнатися, що заважає тому, щоб цих мостів було більше.
За останні кілька років у вас була можливість зануритися в українську музичну реальність, презентувавши серію концертних програм. У якому стані зараз професійна академічна музика в Україні?
— Можу з упевненістю сказати, що український творчий потенціал величезний. Водночас необхідними кроками до осучаснення музичної сфери, відкриття нових можливостей для українських музикантів є напрацювання постійних зв’язків із Заходом, поява справжнього фінансування та новий рівень розуміння того, як розвивається академічне мистецтво. Усе це питання часу й інтеграції та справа сучасних молодих керівників. З великою цікавістю спостерігаю за бурхливим розвитком творчості в нинішній непростий для життя країни період і щиро сподіваюся, що цьому процесу ніщо не завадить.
Читайте також: Даніель ван дер Вельден та Вінка Крук: «Київ і Бейрут значною мірою зберегли те, що називають «неформальність»
Поговорімо про таку непросту для українських музикантів тему, як музичний менеджмент. Він у нас є в цивілізованому розумінні?
— За останні кілька років в Україні з’явилося кілька сучасних агентств класичної музики. Частина з них лише на початку шляху, але є й такі, що вже показують серйозні результати. Наприклад, Ukrainian Classical Artist Management (UCAM) Віталія Пальчикова та Андрія Бондаренка, на мій погляд, цілком успішно завойовує міжнародний ринок і професійно просуває молодих вокалістів як удома, так і за кордоном. Андрій Бондаренко — видатний баритон, який любить свою країну й вболіває за її майбутнє. Він постійно допомагає молодим талантам з України. Звичайно, дуже відрадно спостерігати розвиток таких агентств усередині країни, але якщо ми хочемо зробити серйозний ривок, то необхідно, щоб місцевий менеджмент міг кооперуватися з великими гравцями в цій сфері із Західної Європи та США.
Наприклад, агентства Askonas Holt, Opus 3, CAMI, Konzertagentur Schmidt є найбільшими представниками музичного бізнесу на світовій арені. І поява постійного представника компанії такого рівня в Україні могла б кардинально змінити ситуацію, забезпечивши безпрецедентний прорив вітчизняного мистецтва на західний ринок. Поки що таке регулярне партнерство в Україні є лише на рівні «міжнародний менеджмент — конкретний артист», а отже, далеко не у всіх українських музикантів є ця можливість.
Валерій Соколов та Гарі Хоффман
Якими мають бути функції музичного менеджера, а в які питання він, навпаки, втручатися не повинен?
— За 15 років співпраці з провідним менеджментом у сфері класичної музики (у моєму випадку це британські агентства HarrisonParrott та Askonas Holt) я працював із професіоналами різного калібру. Можу сказати, що робота агента — це насамперед правильно вибудувана стратегія розвитку особистості музиканта на період спільної роботи — від старту і на 15–20 років наперед, тобто до піка творчої кар’єри виконавця. Власне, до того моменту, коли музикант перестає потребувати послуг агента, оскільки численні запрошення, заслужені багаторічною роботою та репутацією в музичному світі, уже самі диктують дальшу стратегію дій.
Кількість виконуваних концертів безпосередньо залежить від рівня менеджера. Але справжній професіонал визначає і якість запланованих ним концертів. Це може бути новиною для багатьох музикантів, але для західного артиста з погляду серйозної перспективної кар’єри важливим є не місто, у якому він дає концерт, і навіть не зал, а серія та рівень промоутера, який його організовує.
Роботу в музичній сфері в Україні з організаційного погляду можна назвати особливою?
— Інфраструктура українського музичного життя здебільшого залежить від держави й передбачає мінімальне фінансування, а іноді повну його відсутність. Кожен український музикант знає, що специфіка роботи на Батьківщині — це чистий ентузіазм, і намагається враховувати такий факт, зокрема започатковуючи власні проекти. Максимальний «пакет» для музиканта будь-якого рівня, запрошеного зіграти в Україні, — це переліт (та й то в рідкісних випадках), скромне поселення та символічний гонорар. Очевидно, що брак серйозної інфраструктури маркетингу, досвіду залучення спонсорів, пристойних умов приймання, а також сучасного професійного менеджменту перетворює весь процес на справу суто особистого характеру та зв’язків, у такий спосіб ізолюючи наше життя від реалій західного музичного бізнесу. Консервуючи цю ситуацію, ми повністю закриваємо можливості для розвитку як наших музикантів, так і індустрії загалом.
Читайте також: Наталя Пасічник: «Україна — це не лише фолк»
Беручи активну участь в українському музичному житті, я почав розвивати тут різноманітні творчі проекти майже 10 років тому. Переважно в моєму рідному Харкові, а останні кілька років і в Києві. Пробував різні формати — від сольних концертів до міжнародних фестивалів, від одноразової подієвої кооперації до спроби довготривалої співпраці з музичними колективами. Зазвичай інвестував власні кошти.Мені хотілося продемонструвати, чого можна досягти вже сьогодні, на який рівень музичних подій можна вийти зусиллями нехай невеликої, але дуже професійної команди.
Валерій Соколов та Микита Борисоглєбський
На жаль, доля моїх українських проектів за ці роки приблизно однакова: реалізуючи в повному обсязі той чи інший задум та отримуючи хороший результат, я змушений був згодом відмовлятися від продовження з низки причин. Найчастіше головною перешкодою ставало те, що наступний етап уже потребував системної підтримки — і організаційної, і фінансової. Однак запиту на пропоновані проекти з боку інституцій або окремих людей, які теоретично мають бути зацікавлені в розвитку музичної індустрії, не було. У деяких випадках байдужість доповнювалася діями з їх блокування. Як мені здається, елементарно зі страху, що доведеться щось міняти в уже сформованій системі.
Намагаюся постійно аналізувати ситуацію, яка склалася, оскільки знаю, що через певний час обов’язково повернуся з новим проектом, і все ще вірю, що вдасться домогтися повноцінного результату.
Що потрібно змінювати передусім, щоб реалізовувати якісні, зокрема міжнародні, проекти в Україні було легше?
— Новому поколінню художніх керівників і діячів у сфері академічного мистецтва важливо зрозуміти, що є завданням людей на аналогічних позиціях у сучасному світі. Уже після цього добре було б набратися професійного досвіду на Заході, постійно підвищувати свою кваліфікацію. І водночас не відмовлятися від пропонованої допомоги та підтримки в спільній реалізації міжнародних проектів, коли з’являється така можливість. Особливо якщо ця співпраця пропонується безкорисливо.
Гарі Хоффман
Ще мені хотілося б звернути увагу на важливість системної роботи в музичній галузі. Коли одночасно і держава, і меценати, і публіка постійно підтримують багато різних за досвідом, віком і рівнем музикантів. Саме тоді виникають середовище та конкуренція, цікаві партнерські проекти. Це неминуче провокує зростання та розвиток професіоналів.
З грудня 2016-го по березень 2018-го ви співпрацювали з Національним камерним ансамблем «Київські солісти». Що було зроблено за той час? Наскільки, на ваш погляд, зріс рівень ансамблю за згаданий період?
— На сьогодні «Київські солісти» — кульмінація моєї діяльності в Україні. У цю співпрацю було вкладено весь мій ресурс можливостей, зв’язків і творчого потенціалу. Усі спільні проекти з ансамблем фінансувалися моїм коштом і тих спонсорів, які довіряють мені як музиканту й організатору. Ми розробили стратегію на кілька років наперед, а також, як і належить за європейськими стандартами, було складено детальний план концертів, гастролей, зокрема й закордонних, фестивальних виступів і майстер-класів на сезон 2018/19. План включав реальні домовленості з майданчиками та західними солістами.
Читайте також: Леонід Кантер: «Необізнаність спричиняє страх перед невідомим, який, власне, і є ксенофобією»
За досить короткий час нам із «Київськими солістами» вдалося прожити разом дуже насичене музичне життя. Це стосується і спільної роботи з найкращими європейськими та американськими солістами, і музичного матеріалу, над яким ми працювали, і гастролей Україною та за кордоном. У нас із музикантами склалися надто хороші стосунки, для мене кожна наша зустріч була без перебільшення святом.
Джозеф Тавадрос
Окрім можливостей розвиватися й пробувати щось нове, які я постійно шукав для «Солістів», мені здавалося важливим звернути увагу й на дрібніші, але не менш суттєві аспекти в роботі будь-якого професійного музичного колективу, як-от концертний одяг, гідна присутність в інтернеті, якісна поліграфія. Крім того, концерти із західними музикантами високого рівня вимагають постійно підтримувати відповідний стандарт виконавської майстерності, і над цим ми теж багато працювали разом.
У межах вашої співпраці із «Солістами» були заявлені виїзні концерти, зокрема в Аудиторіумі Верді в Мілані та Мюнхенській філармонії. Що з цього вдалося втілити?
— Концерт у Мілані, на щастя, відбувся. За результатами цього виступу «Солістів» запросили до Мілана знову взяти участь у цій самій чудовій серії у 2019‑му, а також міланський промоутер покликав колектив стати оркестром-резидентом одного з його наступних престижних проектів улітку 2019 року.
Читайте також: Небесно-блакитні інструменти
Мюнхенський ангажемент передбачав цикл концертів у цьому найбільшому європейському музичному центрі та його околицях, а кульмінацією поїздки мав стати концерт оркестру у Філармонії Gasteig — одному з головних залів Європи, де просто необхідно грати кожному колективу високого рівня. Мюнхен — моє друге рідне місто, і реалізація цього проекту була пов’язана зі стосунками з колегами, напрацьованими за роки мого життя там. Передбачалося, що той концерт стане піком цього етапу нашої співпраці з «Київськими солістами». У подальші плани на сезон 2018/19 входило турне Швейцарією, виступ у Катовіце у фешенебельному залі оркестру Польського радіо, запис спільного диску та багато іншого.
Закриття ж нинішнього сезону 2017/18 мало відбутися за участю знаменитого віолончеліста Давида Ґерінґаса — унікальної особистості у світовій музичній культурі. Я також збирався запросити на закриття представників Askonas Holt, щоб уже повноцінно та офіційно представити «Київських солістів» серйозному європейському менеджменту та обговорити потенційну можливість співпраці.
Жерар Коссе
Ваша сольна кар’єра далі стрімко розвивається. Розкажіть про прем’єру скрипкового концерту Валентина Сильвестрова, яку ви виконали в Німецькому національному театрі Веймара під керівництвом Кирила Карабиця. Адже це був дуже важливий для України проект: найвідоміший український скрипаль нового покоління, український диригент, який очолює німецький театр та автор, який цього сезону був у Веймарі «композитором в резиденції»… Як це було?
— Це музичне свято тривалістю три місяці нещодавно добігло кінця, і я дістав величезне задоволення від усього процесу. Велике враження на мене справили також спільна робота й спілкування з Валентином Сильвестровим. На концерті був присутній посол України в Німеччині з дружиною, що додало належного статусу всьому заходу.
Про співпрацю з Кирилом Карабицем хочу сказати окремо: нас пов’язують багаторічні теплі стосунки, і я хочу висловити йому щиру подяку за недавній проект, який включав у себе велике турне США й абонементні концерти у Веймарі, де Кирило працює у своєму новому професійному амплуа Generalmusikdirektor (генерального музичного директора. — Ред.) Веймарської державної капели та Національного німецького театру. Спільно ми протягом місяця дев’ять разів виконали концерт Брамса, а також на початку року презентували концерти Барбера та Сильвестрова.
Якщо казати про українських композиторів, то душевна близькість пов’язує мене з музикою Євгена Станковича, але нові світи в музиці Сильвестрова просто не можуть залишити мене байдужим як скрипаля та як учня унікального експериментатора Ґідона Кремера.
Якою ви бачите свою подальшу участь в українському музичному житті? Виступати в Україні плануєте?
— У сезоні 2018/19 погодилися взяти участь піаністи Джеремі Менугін (Швейцарія), Давид Фрей (Франція) та Пйотр Анджеєвський (Польща), скрипалі Анна Тифу (Італія) та Вадим Глузман (США), а також вокалісти Андреас Шолль (Німеччина) та Андрій Бондаренко (Україна). Усі вони є найяскравішими представниками європейської музичної еліти. Для продовження сезону під час літніх місяців планувалася резиденція оркестру в південних широтах: два концерти у Великій залі Одеського оперного театру. Також велися пошуки точок перетину з європейськими літніми фестивалями, щоб розвивати міжнародну діяльність оркестру й у цьому сегменті.
Читайте також: Класичні маргінали. Як українці підкорюють європейські сцени
Але, на превеликий жаль, усі плани довелося скасувати й раптово припинити нашу співпрацю. Глобально — через брак системи організаційної та фінансової підтримки розвитку музичної інфраструктури в Україні. Локально — через відсутність в системі управління «Київськими солістами», які залишаються державним оркестром, музичних менеджерів, готових до сучасної ситуації та охочих змінювати усталені правила роботи відповідно до потреб і завдань колективу.
Мені шкода, що оркестр із великою історією та репутацією, побудованою на особистості його засновника Богодара Которовича, змушений постійно пристосовуватися до відверто застарілих і неефективних способів управління, які гальмують його розвиток. Мені щиро шкода, що «Солісти» не встигли використати всі можливості нашої з ними співпраці. Але сталося те, що сталося. Музиканти, очевидно, були дещо обурені такими обставинами, але я давно працюю в іншій культурі відносин із менеджментом, і деякі моменти для мене є абсолютно неприйнятними. Мені довелося пожертвувати відносинами з музикантами та нашими спільними планами, тому що просто закінчилося терпіння.
Жодних фінансових бонусів від співпраці з оркестром я не чекав. Навіть більше, уже розумів, що, як і з іншими українськими проектами, тут, найімовірніше, доведеться вкладати власні кошти. Ентузіазм знову був єдиним рушієм: і моїм, і кожного музиканта оркестру. Але вже інше питання — витрачання часу на подолання бюрократичних труднощів та адміністративних перешкод. Дуже прикро, що такі дрібниці виявилися нездоланною стіною, яка стала на шляху майбутнього цього першокласного українського колективу. Я від душі дякую музикантам за ті чудові хвилини спільної творчості, що в нас були.
Попри всі труднощі, у планах на осінь 2018-го — концертне турне Україною до 100-річчя Національного симфонічного оркестру України під керівництвом Володимира Сіренка. До кінця нинішнього сезону я виконаю концерти Паганіні, Барбера та Пендерецького з Віталієм Протасовим у Києві та Харкові й із Наталією Пономарчук у Дніпрі. Крім того, планую дати сольний концерт у Великій залі Одеського оперного театру з моїм постійним піаністом Євгеном Ізотовим, під час якого прозвучить «Соната» Євгена Станковича, люб’язно написана для мене маестро торік. Ще один сольний виступ у межах концерту «Валерій Соколов та друзі» заплановано на чудовому фестивалі MozArt у Львові, яким із такими професіоналізмом і любов’ю керує видатна Оксана Линів, головний диригент оперного театру міста Грац, зі своєю яскравою командою.