Валерій Мунтіян: «Із реалізацією стратегічних рішень необхідно поквапитись»

Тож Тиждень вирішив звернутися по коментар до людини, яка безпосередньо готувала та розробляла документи останніх стратегічних домовленостей. Це  урядовий уповноважений з питань співробітництва з РФ, дер­жавами–учасницями СНД, ЄврАзЕС та іншими регіональними об’єд­нан­нями,  секретар Комітету з питань економічного спів­ро­біт­ниц­­тва Ук­раїнсько-росій­сь­кої між­­­­дер­жавної комісії, доктор економічних наук, професор, членкор НАНУ Валерій Мунтіян.

У. Т.: Хто виробляє стратегії для політичних та економічних рішень уряду, зокрема тих, у розробці яких бере участь Комітет з питань економічного співробітництва Українсько-російської міждержавної комісії? Науковці й аналітики можуть розробляти різні «дорожні карти», але хто їм вказує напрямок тієї «дороги»?
– Розробку стратегічних рішень ініціюють уряд, Адміністрація президента, Комітет економічних реформ, центра­льні органи виконавчої влади. Активно залучаються до цієї роботи громадські організації, асоціації товаровиробників, підприємців та роботодавців, наукові центри. Адже головним критерієм для нас є якість стратегічного документа, де повинні бути враховані перш за все національні інтереси України, передбачені тенденції розвитку, проаналізовані внутрішні та зов­­нішні ризики.

необхідно проводити  ефективну економічну політику, яка не загрожувала б втратою незалежності

Проте для стратегії первинними є стратегічний задум та стратегічний план. А для дороговказу потрібне системне, цілісне світосприйняття. Через це спочатку повинна бути сформована ідеологія розвитку країни, а вже потім стратегія як механізм та інструмент оптимізації досягнення мети. І до цього завдання треба підійти комплексно, системно, з урахуванням усіх факторів. Адже ситуація складна: світ нестабільний, цивілізації на межі зіткнення, йде складна трансформація індустрі­а­ль­­ної світової системи у постіндустріальну.

Вибір у нас є. Але ми повинні залишатися на своїй землі, через яку проходить стратегічний шлях між Заходом і Сходом, між Європою та Азією. Ми на тому шляхові знаходимося. Для тих, хто живе прямо на дорозі, ідея перекрити її «китайською стіною» що ліворуч, що праворуч є однаково хибною! В обох випадках зникне власне дорога, а отже, зникне і наша економіка. Це метафора, але її взято з реа­льного стану речей.

Читайте також: Фінансова допомога Кремля як зашморг
 
У. Т.: Який ринок для нас важливіший з економічного погляду?

– За суто економічними параметрами ми не можемо відмовитися від жодного з них, для України життєво важливі як європейський ринок, так і євразійський. Ми повинні, ні, ми просто вимушені  проводити зважену зовнішньоекономічну політику, і лише тоді держава отримає позитивний ефект.

Найнагальніше завдання тут – одержати ресурс, якого немає в нас, але який є життєво необхідним. Для України це отримання енергоресурсів та зовнішній ринок для власних товарів. Тільки так наша відкрита економіка може забезпечити еквівалентний обмін. Але ж ресурси ми отримуємо, з одного боку, за завищеними цінами, а з іншого – наявні торговельні й технічні бар’єри на шляху наших товарів. Так, ціна на газ для України $407 із врахуванням $100  знижки згідно з Харківськими угодами, а для країн далекого зарубіжжя середньоконтрактні ціни – це $390 без усіляких знижок…

Критичні ресурси ми де можемо взяти? Лише  в СНД, насамперед у Росії, бо в Європі їх фізично немає. Найбільший за обсягом та відповідний нам за структурою ринок – це також ринок СНД. Але і ринок Європи є не набагато меншим за обсягом. Отже, необхідно проводити виважену та ефективну економічну політику, двосторонню політику, яка не загрожувала б втратою незалежності та суверенітету держави.

розраховувати потрібно лише на власні сили. Для цього в нас є все необхідне

Що важливо у такій ситуації? Важливо не мислити примітивно. «Ми з Європою» на противагу «Ми з Росією» – це ідеологічна, украй спрощена модель. Дозволяти собі таке на початку XXI сторіччя – це завчасний стратегічний програш. Ви вважаєте Україну простою статичною системою, тоді як насправді вона є складною динамічною системою і відповідно функціонує за набагато складнішими принципами та законами, ніж «ми або вони», «чорне або біле».   

У Європі рецесія триває з 2006 року, ресурсів не вистачає для задоволення власних потреб. А ми без  ресурсів не зможемо перебудувати власну економіку до європейських стандартів. Якщо ж цього не зробимо, набагато потужніша навіть під час кризи європейська економіка нас просто «розчинить».  Тобто ми відкриємо наш ринок перед європейськими товарами, закриємо власні виробництва, виженемо людей на вулицю – і цим закінчиться непідготовлена «євроінтеграція».   Тож ми повинні підій­ти до неї озброєними, а не «голими».  З цілком певними економічними показниками. І отримати певні гарантії та компенсації…

У. Т.: Ви вказуєте обсяг російського ринку (для України) – $55 млрд («Економічна правда» (ЕП). Що саме ви включаєте в поняття «обсяг ринку»? Якою є його структура, специфіка наповнення?

– У цілому із паритетністю торгівлі на Сході у нас краще, ніж на Заході.  У зовнішньоторговельно­му балансі з Росією ми маємо від’ємне сальдо – $3,4 млрд, тоді як із країнами  ЄС-28 воно становить $9,4 млрд.
Щодо структури торгівлі з обох боків, то цей ринок без перебільшення диверсифікований. Це продукція харчової промисловості,  мінеральні продукти, продукція хімічної та легкої промисловості, деревина, папір, вироби з каменю та цементу, металургійна продукція, продукція машинобудування… Це котли й турбіни, двигуни, силове устаткування, насоси, компресори, холодильники, бульдозери, харчове та сільськогосподарське обладнання, конвертери, прокатні верстати, двигуни та генератори, трансформатори, вагони, трактори й автомобілі, літальні апарати, плавзасоби, що хочете… Десятки сторінок найменувань!   

Читайте також: Економіка-2014 – апогей застою

У. Т.: Проте енергоносії переважають, чи не так?
– На протиставлення енергоносіїв та сучасних технологій треба дивитися глобальніше. Почнемо iз цифр. У РФ темпи зростання ВВП із 1999-го по 2013-й становили 7%. На 2014 та 2015 роки ОЕСР прогнозує темпи зростання 2,5% та 2,9%. РФ прогнозує 3,5%. Це не вельми високі темпи, але ж вони вищі, ніж у ЄС та США.  Прогнози свідчать, що ціни на нафту знижуватимуться, і, усвідомлюючи цей ризик, росіяни проводять структурні реформи, аби зістрибнути з «нафтової голки».  Та навіть якщо вилучити з балансу держбюджету Росії нафтову складову, то його дефіцит становитиме 10–11% від ВВП, а резервний фонд перевищує 7% від ВВП. Отже, РФ має «подушку безпеки», яка не дасть можливості збільшити дефіцит бюджету більш ніж на 3–4% від ВВП. Тобто катастрофи вона уникне, бо має реальні ресурси, а не віртуальні.

А що з іншого боку? Ресурси? Ні, з боку США, а останнім часом і ЄС –  емісійний «верстат», що друкує, говоритимемо відверто, папірці. Росія такої можливості не має, тож виникає уявна економічна диспропорція. Але Росія є скарбницею природних ресурсів світу… У мить, коли ця диспропорція зміниться (а це невідворотно!),  якраз і побачимо, де справжні «моделі сталого розвитку».
Стосовно сучасних технологій, то тут ЄС відстає від США, Японії, Південної Кореї, а за низкою позицій і від Китаю. Майте також на увазі, що критичні технології для проведення модернізації нашої економіки Європа і США не нададуть, а технології вчорашнього дня конкурентоспроможність не забезпечать. Якби Росія та країни СНД, багаті на ресурси, отримали доступ до європейських технологій, такий симбіоз створив би конкурента для США. Це цікаво. Але на нинішньому етапі такого не допустять…

У. Т.: Сировинна економіка як штучне дихання: порятує життя, та жити із цим не можна… Чим готовий заплатити український олігархічний капітал за доступ до дотаційної схеми? Чи не стануть Українська держава та її населення заручниками у великій грі олігархів?

– Не забуваймо, що газ використовується не лише як паливо, а нафта – не лише для виготовлення бензину! Йдеться про універсальну сировину для всієї економіки. Питання  сировинної бази є головним для будь-якої економічної системи. Ну які галузі вам подобаються? Електроніка? Високомолекулярна хімія? І там, і там мусите з чогось робити або елементну базу, або високорівневі хімічні сполуки!   
Знаменитий «крах доткомів» 2000–2002 років, коли збанкрутувало 50% так званих мережевих компаній, довів, що ідея про абсолютне домінування сфери послуг у сучасній економіці є  передчасною, якщо не перебільшеною. Світова економіка розвивається циклічно, тож слід пам’ятати, що в нижчій фазі циклу ресурси економіки якраз і наближаються до реальної вартості. Слід також нагадати, що після 2008-го епоху фінансової експансії замінили епохою матеріальної експансії, де ключову роль відіграватимуть реальні ресурси. Ірак, Лівія, Сирія, Єгипет – це також боротьба за сировинні ресурси. Отже, вони важливі. Настільки важливі, що заради цього можна цілі регіони занурити в кривавий хаос…

Далі. Не йдеться ні про яку «дотаційну систему».  Йдеться про встановлення справедливішої ціни на газ, яка, утім, повинна і далі знижуватися! До того ж у російській газотранспортній системі є різний газ: різних виробників і різної вартості. І якщо докласти трохи зусиль, цілком можливо знизити ціну для України лише за рахунок ди­вер­сифікації поставок, «зняв­­ши», до речі, і низку фірм-по­се­редників.
І про «ігри олігархів».  Ризики тут, безумовно, наявні. Не можна назвати «стратегічною грою» гру українських олігархів із власним населенням. «Велика гра» була б тоді, якби наші олігархи обіграли олігархів США, ЄС, Китаю, Росії та інших країн, а Україна здобула б конкретні переваги!.. Але саме тому маємо хоча б на рівні експертів та виробничників дбати про інтереси всієї держави. І накопичувати сили для модернізації всієї соціально-економічної системи!

Читайте також: Хроніки системнеої рецесії

У. Т.: Чи не є падіння товарообігу з Росією за вісім місяців на 25% (за даними вашого інтерв'ю в ЕП) благом? Адже це відбулося за рахунок скорочення закупівлі газу?

– В інтерв’ю ЕП йшлося про падіння обсягу закупівлі українських товарів Росією, а не навпаки. І в цьому сенсі – ні, падіння товарообігу на 25% з найбільшим торговельним партнером є не благом, а великим ризиком для економіки України. Вчасно вжиті заходи дали можливість зменшити це падіння до 14%, а наступного року мати надію на компенсацію такого економічного шоку.

В економіці діє так званий ефект мультиплікатора: якщо ви закрили хімічний завод, то не лише звільнили його робітників. Ви залишили також без замовлень усіх підрядчиків, суміжників. А в кінцевому рахунку всіх працівників інтелектуальної праці (вчених, дизайнерів, журналістів), які виступали «надбудовою» над ресурсами суто виробничого  підприємства, надавали послуги за рахунок отриманих цим підприємством прибутків. Ви дуже хочете залишитися без роботи? Гадаю, відповідь є очевидною.

Отже, виключно сировинна економіка є вразливою. У тому сенсі, що з виключно сировин­­ною економікою важко увійти до міжнародного, на цьому етапі вже мережевого, розподілу праці. Але не менш вразливою є суто віртуальна економіка, економіка «голих послуг», яка не спирається на тверду ресурсну базу.  Тому економіка повинна бути збалансованою та ефективною! А для цього необхідно, спираючись на ресурсні галузі, проводити в економіці структурні реформи. Чого жоден з українських урядів, на жаль, не робив…

У. Т.: Хто є найбільш зацікавленим у продовженні перебування України в єдиному економічному комплексі з Росією? Чи не великі промислові підприємства, які технологічно відсталі й неконкурентні у світі вільної економіки?

–  Чимало великих підприємств сьогодні вже обладнані за останнім словом техніки. Хоча коли вводиться в дію надсучасне обладнання, то різко скорочується штат підприємства,  наймається немало закордонних фахівців. Тобто ефективність виробничого комплексу зростає, але соціальна ситуація у місті, де розташовано цей комплекс, може погіршитись. Однак той факт, що модернізацію проводити треба, неспростовний: загальна зношеність нашого промислового фонду назагал сягає 80% за критичної межі 50%.

І давно не йдеться про «єдиний економічний комплекс» із Росією. Йдеться про найбільшого торговельного партнера. Це абсолютно різні речі у сенсі інтеграції. Я можу вам відповідально сказати, що документи щодо інтеграції до МС, наприклад, навіть не готувалися, хоча наукові оцінки підтверджували доцільність цього. На відміну від документів та законів, необхідних для інтеграції до ЄС, на що уряд послідовно витратив бі­ль­ше ніж рік, прийнявши, зокрема, масу змін до законодавства.

У. Т.: Захід не погодиться фінансувати перебудову економіки України через високий рівень корупції: ніхто не хоче, щоб гроші банально вкрали! Для відкриття лінії фінансування із Заходу потрібні зміни у владі: її підконтрольність, карність, відповідальність перед народом, що видав «мандат правління».  Нині цього немає. Як можна розраховувати, що російське фінансування буде спрямоване на оздоровлення української економіки?

– Захід не погоджується фінансувати Україну не через побоювання «банальних крадіжок», а через критичну нестачу власних фінансових ресурсів. У ЄС в економічній і соціально-по­лі­тичній сфері не менше проблем, ніж в України.

Щодо «крадіжок» – цікаве питання. Воно демонструє, наскільки спрощено представники громадськості уявляють собі процес руху коштів у системі державних фінансів. Що означає «банально вкрали»? Люди гадають, що через кордон переїжджає транспорт  із грошима, щось на кшталт потяга із «золотом Корнілова»? І що по перетинанні державного кордону його розтягують члени Партії регіонів? Це весело і навіть революційно, але погано відповідає дійсності. Чимало проблем сьогодення мають місце саме через таку надміру спрощену картину системи державних фінансів, яка є в головах протестувальників.
Існує система державних рахунків у межах Державного казначейства. Ці рахунки є захищеними, а кошти, що на них переказуються, є цільовими. Відповідно наявні й інструменти моніторингу. Нагадаю вам, наприклад, що такі самі побоювання масово висловлювалися тоді, коли Росія придбала в грудні на $3 млрд українських цінних паперів. Ось я демонструю вам документ, дивіться: через три години після завершення операції на зовнішньому ринку всі ці кошти надійшли на рахунок Нацбанку як поповнення золотовалютних резервів…  А ось інша довідка, з якої видно, на що йшли золотовалютні резерви Нацбанку протягом 2013 року: на погашення боргів перед МВФ.

Так, а що таке МВФ? Може, це якась підпільна структура російських олігархів? Ні, вслухайтеся в деталізацію назви: «Спеціальне агентство Організації Об’єднаних Націй».  Штаб-квартира  у місті Вашингтоні, США…

Ось так само і з іншими коштами. Тут нічого неможливо просто так узяти і «банально вкрасти».  Кожен долар фінансування чітко розписано під кожну статтю міждержавних угод і «дорожніх карт»!
Інше питання, що можна вкрасти «небанально».  Наприклад, захопивши контроль над тією або іншою сферою виробництва… Тут ми підходимо до ідеї демонтажу олігархічної системи в принципі. І це абсолютно правильна ідея! Але майте на увазі, що і так звані олігархи давно вже нічого не «дерибанять», як у нас висловлюються. Так, вони виводять частину прибутків до офшорів.   Але, по-перше, це вже легальні прибутки: ви ж самі хотіли капіталізму, правильно? По-друге, це цілком легальні офшори…

Тобто тут не все так просто. Потрібні добре продумані, цивілізовані дії, не виключаючи і реприватизації. Бо, не зупинивши несанкціонованого вивозу капіталу та «тінізації» економіки, долати кризу буде важко. Головне, що розраховувати потрібно лише на власні сили. Для цього в нас є все необхідне: і земля, і освічені люди, і основні ресурси. Але з реалізацією стратегічних рішень, які повинні забезпечити виживання держави Україна, варто поквапитись.