Нещодавно в складі французької парламентської делегації ви відвідали Україну. Якими є ваші висновки та спостереження? Що змінилося з часів вашої попередньої поїздки два роки тому?
— Глобально ситуація в країні відчувається спокійнішою. Минулого разу було більше протестних акцій. Змінилися також теми, що потрапляють на розгляд до депутатів та міністрів. Конфлікт на Сході обговорювався, але раніше мої співрозмовники говорили про нього частіше. Нині також кажуть, що потрібна допомога, але набагато більше наполягають на бажанні України приєднатися до НАТО та Європейського Союзу. Чого раніше не було зовсім, то це теми кооперації в економічній сфері. Мені шкода, що раніше ми не приділяли цьому уваги, і я вважаю, що ця нова динаміка є дуже позитивною.
Ви відвідали Каланчак (Херсонська область), бачили контрольно-пропускний пункт на адміністративній межі з тимчасово окупованим Кримом. Як сприйняли цю реальність французькі гості?
— Звичайно, ситуація з КПП в одній-єдиній неподільній країні складна. Ми бачили людей, які переходили цей пропускний пункт, спробували зрозуміти, як вони живуть у ситуації, коли члени родин мешкають по різні боки від КПП. Я маю українське коріння, і для мене це, звичайно, драма. Для решти французької делегації це було фактуально. Вони констатували, що країну розрізано по-живому саме в цьому місці. Особливо вони звертали увагу на проблему прав людини в такій ситуації.
Ви мали нагоду спілкуватись із переселенцями — з кримськими татарами, права яких утиснені через російську анексію Криму?
— Ми зустрічалися з представниками місцевої адміністрації в Харкові, представниками ГО «КримSOS», з кримськими татарами. Водночас, коли ми були у Верховній Раді, спілкувалися з представниками Комітету з прав людини, з якими ми, звичайно ж, довго говорили про ситуацію з татарами.
В одному зі своїх твітів ви наголошуєте на важливості парламентської дипломатії. Яким є її реальний потенціал, на вашу думку? Що вам вдалося донести до французів про ситуацію в Україні за чотири роки на чолі групи дружби в Національній асамблеї?
— Від цих чотирьох років треба, на жаль, відняти півтора року санітарної кризи. Але за весь цей час мені вдалося привезти до України дві делегації, дуже різні. Всі ці люди звідтоді набагато більше знають про країну та про те, що в ній відбувається. Це по-перше. По-друге, президенти Макрон та Зеленський регулярно зустрічаються та, як я розумію, мають добрий особистий контакт. Це також грає свою роль. Тепер про те, що стосується кооперації. Франція та Україна підписали угоду про створення спільного комітету з економічної співпраці дуже давно, у 90-х роках, відразу по здобуттю Україною незалежності. Але цей комітет засідав дуже мало, зустрічі були нерегулярними. Я дуже багато говорила про це у Франції та підштовхувала до того, щоб відновити ці взаємини. Нещодавно завдяки цьому комітетові наш міністр економіки Бруно Ле Мер під час візиту в Україну підписав низку контрактів. Ми плідно працювали над приверненням уваги до проблеми визнання українських водійських прав у Франції. Результату ще не домоглися, працюємо далі. Я намагаюся донести до представників влади в Україні думку, що залучення до співпраці української діаспори в Канаді та Європі може стати для країни великим плюсом. Ось у такому ключі ми спілкуємося на всіх рівнях. Кожен привносить свій досвід. Досвід України в царині кібербезпеки також може бути цікавим Франції. Після Brexit наші країни опинилися по обидва боки Європи. Ми її ніби обрамляємо та захищаємо: Франція з західного боку, а Україна — зі східного. Я думаю, що партнерство, зокрема в сфері безпеки, є дуже важливим.
Під час візиту ви писали в соцмережах, що обговорювали з українськими колегами імовірність подвійного франко-українського громадянства. Для Франції це не стало б проблемою, бо вона визнає множинні громадянства. А як поставилися до теми ваші українські співрозмовники?
— Це дуже чутлива тема в Україні, але менше з тим, зі мною всі погоджувалися. Всі розуміють, що для того, щоб залучити до співпраці діаспору і щоб вона вкладала гроші в бізнес, треба забезпечити їй легітимність. Це також відбувається завдяки інституту громадянства. Стежачи за подіями 2014 року на екрані телевізора в себе у Франції, я хотіла чимось допомогти країні, де народилася. Для мене стало актуальним питання моєї легітимності в цій ситуації, якої, на жаль, бракувало. Згодом, уже в ролі депутатки, я розглянула це питання з колегами з Верховної Ради України, підкреслюючи відсутність законодавства на цьому рівні. На яких підставах я могла тоді поїхати до України та щось робити? Я думаю, що в 2014 році багато хто опинився у такій самій ситуації, як я. Всі розуміють, що це може стати великим плюсом. Але водночас всі наголошують, що сьогодні це неможливо через перспективу подвійного громадянства з Росією. Але якщо вивести за дужки ситуацію з РФ, з якою триває військовий конфлікт та яка нелегально захопила Крим, люди говоритимуть про дискримінацію тих, хто хотів би мати подвійне громадянство з Росією.
Можливо, проблему можна було б вирішити через механізм суто двосторонніх угод? Скажімо, з Францією або Канадою немає конфлікту і збройного протистояння, тож договір можливий. З Росією війна триває, Україна не має доступу до свого державного кордону на Сході, тому й переговори про подвійне громадянство не на часі. Що ви про це думаєте?
— Я погоджуюсь із вами щодо можливості втілення в життя цієї ідеї, але згадайте, який ажіотаж здійнявся довкола закону про українську мову. Тоді чимало держав Східної Європи, — Польща, Угорщина, Румунія, Болгарія, — не зовсім правильно зрозуміли, що саме хотіла висловити Україна. Це була б складна ситуація, бо з кожною країною довелось би врегульовувати різні двосторонні неузгодженості. Як я зрозуміла, це питання в Раді поставлене, якісь проєкти існують, але конкретний результат не був досягнутий.
Наскільки ефективно Франція використовує свої можливості впливу в переговорах у «нормандському форматі»? Чи може вона щось вдіяти, аби зрушити переговірний процес із мертвої точки?
— Я не впевнена, що «нормандський формат» здатний дати вагоміші результати. Щойно одна зі сторін рушає вперед, інша рухається в протилежному напрямку. Я не думаю, що Німеччина чи Франція можуть щось вдіяти, щоб домогтися кращих результатів. Очевидно, час замислитися над тим, що можна зробити поза «нормандським форматом», щоб досягти прогресу на Донбасі. Україна та Росія не бажають іти на поступки в одному принциповому питанні: спочатку вибори чи зброя? Я думаю, що це причина, за якою всі ховаються, щоб не рухатися далі. Коли обрали Володимира Зеленського, відновились обміни полоненими, відчувалася нова динаміка. Але з початком пандемії COVID-19 сепаратисти з одного боку, а Росія — з другого скористалися цією ситуацією, щоб закрити контрольно-пропускні пункти та нічого не робити. І навіть, наскільки я розумію, здійснювати якісь військові провокації. Думаю, незважаючи на «нормандський формат», ці спроби дестабілізації триватимуть, бо це влаштовує і Росію, і сепаратистів. Що довше це триватиме, то довше Україна не зможе стати, наприклад, кандидатом до вступу в ЄС або НАТО. Питання з Альянсом складне, окреме. Але що стосується Євросоюзу, хай як Україна намагатиметься і навіть якщо досягне бажаного рівня економічного розвитку, військові дії на її території залишатимуться перешкодою. Я думаю, все це робиться навмисне. Не тільки, щоб загальмувати країну в її розвитку, а й щоб завадити вступу України до міжнародних структур.
Читайте також: Олександр Краєв: "Отримання статусу основного союзника США поза НАТО – наразі доволі маргінальна ідея в Україні"
Отже, ключі від ситуації — в Москві?
— Наразі у «нормандському форматі» пан Путін визначає лінію поведінки на Донбасі. Так, усе залежить від росіян, від їхнього бажання змінювати ситуацію. Я не знаю, наскільки пан Зеленський перебуває в тій самій динаміці, що він був, коли його обрали, бо коронавірус у 2020 році загальмував всі процеси. Але весь цей час, що триває війна на Донбасі, за сепаратистські сили відповідає саме Путін.
——————-
Валерія Фор-Мунтян народилася на Одещині 1984 року. У 1998-му разом із родиною переїхала до Безансона, що у Франції. У 2005 році отримала французьке громадянство, 2007-го закінчила юридичний факультет Університету Франш-Конте. Потім працювала в банківській сфері. У 2016 році вступила до партії Емманюеля Макрона «Вперед, Республіко!», стала депутаткою в третьому окрузі Луари. Є учасницею комісії з питань економіки Національної асамблеї Франції, очолює групу дружби з Україною.