Цієї весни ви двічі відвідали Україну. Які висновки зробили з тих двох відряджень?
— Насамперед із частиною делегації я перетнула країну з Півдня на Схід. Ми прилетіли до Одеси, де відразу ж зустрілися з мером та очільником області, затим поїхали до Києва, далі до Краматорська, Авдіївки. І знову повернулися до Києва, щоб зробити кілька офіційних зустрічей із деякими міністрами, президентом Петром Порошенком та представниками французького бізнесу, що функціонує в Україні. Оскільки ми пересувалися в мікроавтобусі, то мали нагоду трохи побачити країну. Змогли оцінити стан інфраструктури. Підсумок стосовно України загалом: гостро бракує доріг, залізниць, сміттєпереробних заводів, водоочисних систем. Багато що досі залишається дуже радянським, відчувається, що з тих давніх часів структури інвестицій не бачили. Це перший висновок.
Читайте також: Українська політика Меркель
Щодо Сходу країни: ми бачили частину Донецької області, ту, що під контролем України. Найбільше вразило, наскільки люди звикли так жити. Я змогла поспілкуватися з кількома з них без перекладача, бо знаю мову. Усі казали приблизно те саме: «Спочатку ми взагалі не виходили з хати, щойно починалися обстріли. Потім, зачувши постріли, мерщій бігли додому. А нині якщо стріляють, то стріляють — ми ведемо дітей до школи й виходимо працювати. Бо треба жити, відновлювати економіку регіону й нам потрібні інвестиції». Тут відкривають нові школи. Тій із них, яку я бачила на фото, могло б позаздрити чимало французьких навчальних закладів: у класах інтерактивні дошки, усе інформатизовано та детально продумано, щоб дітям було цікавіше вчитися. Відчувається, наскільки люди прагнуть переключитися на щось інше, добре знаючи, що війна тут, поряд. В Авдіївці гостро бракує житла. Це містечко за три останні роки збільшило кількість мешканців завдяки переселенцям — тим, хто виїхав з окупованого Донецька. Водночас різко наростити будівництво населений пункт не може. До того ж він утратив частину помешкань, розміщених поряд із лінією фронту. У ті будинки не можна заселяти людей, бо обстріли не припиняються. Ситуація катастрофічна. Але всі хочуть жити та втілювати свої плани на майбутнє.
Ви мали можливість поспілкуватися з українськими військовими безпосередньо?
— Я не була на лінії фронту. Стрес, що його відчувають люди, які там перебувають, мусить бути зовсім іншим. Але я розмовляла з тими, хто опікувався нашою безпекою. Запитувала в них, наскільки їм важко. «Це робота, — відповідали. — Отак і живемо вже чотири роки…» Схожа реакція цивільних мешканців. Мабуть, це найбільше й збентежило. Така покірливість долі. Люди звикли до того, що є цілковито неприйнятним.
Що ви думаєте про мінські угоди? Ми бачимо, як усі звикають до ситуації на Сході України. Чи вважаєте, що переговори за «нормандським форматом» (себто за участю України, Франції, Німеччини та Росії) мають потенціал і могли б колись вийти на успішне рішення?
— Мінські угоди та «нормандський формат» на той момент, коли вони набрали чинності, були найкращим рішенням. Іншого способу встановити діалог не знайшлося. На сьогодні я не бачу прогресу. Угоди не втілені, вогонь не припинено, відхід від лінії розмежування обох сторін на зазначену відстань не відбувся. Я не зможу сказати, чому саме договір не працює. Фактично переговори за «нормандським форматом» ніколи не припинялися, навіть під час виборів у Франції та в Німеччині. Ті, хто виконував базову роботу, завжди були на місці. Але прогресу нема. Чесно кажучи, не знаю, чи в угод є перспектива втілення, якщо в обидвох сторін процесу немає на це політичної волі.
Читайте також: Ніколя Тензер: «Ані президент, ані французькі міністри не мусять їхати до Санкт-Петербурга»
Можемо констатувати, що впродовж чотирьох років Росія не виявляє жодного бажання вивести свої війська та людей з окупованих територій…
— РФ була спочатку в передвиборчому періоді, а потім у виборчому. Нині вона входить до післявиборчого періоду, що, певне, також якось впливатиме на переговірний процес. Я не можу взяти на себе відповідальність за поради, що і як треба робити, але одне точно очевидно: усе стоїть на місці.
Ви не думаєте, що, можливо, є сенс запросити до участі в переговорах інші держави або ж Європейський Союз? Ідеться, врешті, про відродження моделі «женевського формату».
— На мою думку, зважаючи на позицію української сторони, яка потерпає від агресії, важко встановити діалог між учасниками конфлікту без залучення посередників. Нові учасники наражатимуться на те саме блокування, що вже виникало. І водночас діалог між Україною та Росією повністю не припинений.
Як оцінюєте стан економічних відносин між Україною та Францією? Ви зустрічалися в Києві з представниками французького бізнесу. Імовірно, українські бізнесмени, які хотіли б працювати на французькому ринку, також до вас зверталися? Адже Угода про асоціацію з ЄС створила нові можливості.
— Я лише про це й говорила під час останньої поїздки! За два тижні перед нею я приїздила до України в складі делегації, яку привозив міністр закордонних справ Жан-Ів Ле Дріан. Багато про що йшлося під час цього відрядження, зокрема про відновлення роботи двосторонньої франко-української економічної комісії. Це міжміністерська угода. Знаючи стан інфраструктури, а також ознайомившись з експертними висновками з французького боку, думаю, французьким підприємствам було б цікаво та важливо інвестувати в ці галузі. Що стосується зустрічей із представниками французького бізнесу в Україні та українського в пошуках співпраці з Францією, є очевидне бажання обох сторін. Французи якось звиклися з певним безладом та корупцією в країні. Це мене здивувало, бо зазвичай вони досить обережні та часом боязкі до ймовірного ризику — те, що я принаймні бачу у своєму виборчому окрузі. Але в Україні вони навчилися захищатися відповідно до місцевих практик, із залученням озброєної охорони. «Мій бізнес досить рентабельний, я можу собі дозволити», — пояснюють. Вони навчилися доплачувати, щоб справи просувалися швидше, коли їх гальмують. Але напливу великих інвестицій заважає відсутність правової держави. Інвестори багато на що можуть заплющити очі, вони бачать прогрес, що настав із реформами, бачать можливості, які дає децентралізація.
Читайте також: Ґерольд Штукі: «Найважливіше в реабілітації — це лікування не тіла, а людини»
Закон про концесію вже проголосовано в першому читанні. Я майже впевнена, що він буде остаточно ухвалений. Французи звикли до певної гнучкості, що потрібна за виникненням податкового тиску, але вони чекають втілення реформ по всій території країни. А також хочуть французького супроводу на рівні логістики в разі, якщо виникнуть проблеми й доведеться позиватися до суду. І ось із цим найважче, бо їм нема до кого звернутися, коли звичні способи врегулювання вичерпано. Ані посольство, ані національна та місцева адміністрації не мусять вирішувати проблеми бізнесу. Моя думка з огляду на те, що я знаю про мою першу Батьківщину Україну та другу — Францію: встановлення інфраструктури — перспектива цілком реальна. Привести до України французьку експертизу щодо автострад, потягів, очищення води та обробки сміття не є чимось неможливим. Приїзд французів на роботу до України в приватному порядку, так би мовити, теж можна уявити, але за умови, що інвестиція обмежена. Ми розмовляли, зокрема, про обробку сільськогосподарської продукції. Нині українці продають свій сільгосппродукт більше як сировину, доданої вартості в такому імпорті зовсім небагато. Але, якби вони хотіли переробляти продукт удома, розвиваючи відповідну індустрію, із доданою вартістю, залучаючи для своєї країни фінансування, тут виникали б проблеми. Якби французи забажали будувати на місці агропереробні заводи, знадобилися б потужні інвестиції. Щоб вкладати великі гроші, треба бути впевненим у довготривалій перспективі, стабільності та в існуванні правової держави.
Отже, потужні французькі інвестиції в українське сільське господарство — це ще не завтра?
— Треба рухатися поетапно. Починати з розвитку інфраструктури, з експертизи, із допомоги тим українцям, які хочуть працювати з ЄС. Розвивати експорт цілком реально. Є й проблеми, які мусить вирішити французька сторона. Скажімо, українцям дуже подобається її сільськогосподарська техніка, але Франція не пропонує обслуговування після продажу продукції. Отже, якщо потрібно щось відрегулювати чи адаптувати або щось зламалося, ми недостатньо присутні. Українцям потрібна сертифікація продукції, щоб вона краще продавалася в Євросоюзі. Тут також слід наблизити інституції. Співпраця в галузі ІТ-технологій має величезний потенціал. Україна — це держава фахових математиків та інженерів. Їх треба залучати до європейських мереж співпраці, їм є чого навчити світ у царині кібербезпеки. Цікавий також туризм. Під Одесою гарні пляжі, пісок, якого так небагато в Західній Європі.
Які напрями культурної співпраці ви вважаєте найперспективнішими? Книжки українських авторів помалу перекладаються французькою, час від часу навідуються музиканти з гастролями. Утім, не виникає враження, що французи навчилися ідентифікувати й упізнавати українську культуру.
— Тут треба виконати подвійну роботу. З одного боку, Україна з вересня відкриває шкільний рік французької мови. Я щаслива від цього! З другого боку, Емманюель Макрон не раз казав про важливість франкофонії, про своє бажання задля просування французької у світі значно збільшити державні зусилля. Поєднання цих двох факторів може бути корисним для України. В останній майже перестали вчити французьку, звідси й зменшення впливу. Щоб відновити інтерес до французької культури, треба привозити до України Францію: артистів, музикантів. Крім того, можна започаткувати нові проекти, надихнувшись тими, які вже добре працюють. В Україні всі знають про «Французьку весну». Чому б не уявити собі «Українську весну» у Франції? Недостатній інтерес до України у Франції також пояснюється тим, що франкомовних інформаційних джерел про Україну майже нема. Контакти нав’язуються через культуру, але не тільки.
Читайте також: Висилка російських дипломатів – весняне прибирання
Власне, про джерела інформації. Відомо, що новий французький закон про запобігання фейковим новинам готовий до голосування. На вашу думку, він здатний зупинити зливу псевдоінформації, що надходить, особливо в передвиборчі періоди, переважно з Росії?
— Ми маємо готовий проект, пропозицію закону. Документ склала невелика команда депутатів від партії «Вперед, Республіко!», а потім усі депутати фракції його підписали. Нині працюємо над поправками. Це дуже важливий законопроект. Він зосереджується на фейкових новинах під час виборів, бо надто складно врегулювати все відразу. Проект наголошує на відповідальності соцмереж за поширення фейків. Я одна з його підписантів і працюю над поправкою, яка дала б змогу розширити поле застосування цього документа.
Скільки в закону шансів стати ефективним? Його критикують як праві, так і ліві. Одні кажуть про надмірні обмеження свободи, інші переживають за те, що суди й так перевантажені позовами.
— Законотворчість — це регуляція того, що вже діє, але погано працює. Подивіться на скандал із Facebook! Якщо нічого не робити, то ситуація ще більше погіршиться. У Франції є повно сайтів, що поширюють публікації на теми світової змови, вони мають свою аудиторію. Що важливо? Щоб ці неправдиві відомості не потрапляли як нейтральні повідомлення до якісної преси та до соцмереж. Чому? Бо у виборчий період — саме про нього йдеться в законі — будь-яка інформація здатна радикально вплинути на виборця та сам виборчий процес. Новий закон покликаний допомогти французам діставати адекватну інформацію зі звичних джерел.
—————————————
Валерія Фор-Мунтян народилася в Україні в містечку Кілія Одеської області 1984 року. У 1998-му разом із родиною переїхала до Безансона, що у Франції. У 2005 році отримала французьке громадянство, 2007-го закінчила юридичний факультет університету Франш-Конте. Потім працювала в банківській сфері. У 2016 році вступила до партії Емманюеля Макрона «Вперед, Республіко!», стала депутатом у 3-му окрузі Луари. Є членом комісії з питань економіки Національної асамблеї Франції.