Для тих, хто «знає» Росію, але ніколи її не відчував на собі, процес може бути дискомфортним. Для тих, хто «любить», — терапевтичним.
Але для людей, що мають імунітет, тиждень, проведений із колегами по клубу та його гостями, підтверджує два «стовпи мудрості». Перший: «русскій мір» — це світ із власними дискурсом, логікою та зв’язністю. «Факти», які випливають із нього, можна оскаржувати й навіть спростовувати. Але світогляд цього середовища фактами не розбити. Другий: розбіжність між «русскім міром» і порядком, ґрунтованим на Гельсінських угодах, не подолати «розумним компромісом», ані опіатом «залучення». Розбіжність ця зникне тоді, коли більше не зможе існувати в матеріальному сенсі або коли якась зі сторін відступиться від своїх принципів.
То чим цей же рік відрізняється від інших? Відповідь, мабуть, — Сирією. У 2008 і 2014 роках Росія поводилася наступально — як у риториці, так і у воєнному сенсі. Це дуже виразно прочитувалось у тональності посадовців, які виступали на «Валдаї». А от на сесії минулого тижня російська риторика звучала м’якше. Москву заскочила зненацька гостра реакція західних країн на атаку в Алеппо, і Кремль хоче, аби ця гострота залишалася тільки риторичною, доки навіть «яструби» в Пентагоні усвідомлять, що Захід не має чим грати. Відтак в інтерв’ю для BBC, а також у Красній Поляні (де відбувалося засідання клубу «Валдай») Сєрґєй Лавров обмежився ображеною і фактологічно плутаною обороною політики РФ. Коментарі Владіміра Путіна про «подвійні стандарти» Заходу були цілком у його стилі: їдкі й зневажливі, та не настільки, як у попередніх випадках. Утім, навіть члени клубу «Валдай» були б винятково легковірними, якби подумали, що Росія відступиться від того, що почала. Логіка інтересів Москви зобов’язує її робити все можливе, аби забезпечити непорушні факти на місці у «зручній для використання Сирії» до того, як Гілларі Клінтон обживеться в Білому домі (якщо там опиниться вона).
Слід відзначити й те, щó «Валдай» просигналізував стосовно теми, яку майже не обговорювали: України. На сесіях були панелі, присвячені світовому порядкові, майбутньому демократії, Близькому Сходу, міграції, глобалізації, технологіям та Європі (на останній виступав і автор цих рядків). Одним із прихованих пунктів на порядку денному клубу, певно, було виявлення тих, хто ладен обговорювати ці питання (і роль у них Росії) «конструктивно» — безвідносно до підриву й розчленування України. І якщо говорити про ретельно відібране валдайське коло, то готовою до такого «конструктивного обговорення», напевно, була би більшість.
Виняток становили, як і належить їхньому статусові, Путін та Лавров. Обидва підтвердили те, що уважні спостерігачі вже підмітили після зустрічі в «нормандському форматі» 19 жовтня в Берліні: згоди про «поліцейську місію» ОБСЄ не досягнуто й без «ДНР-ЛНР» (ОРДіЛО) її не буде. Із цим жодних несподіванок, як і дальших підстав для самозаспокоєння. Усі можуть погодитися з одним: 2017 рік буде критичним. Тоді, мабуть, вирішуватиметься доля мінських угод. І, не виключено, питання про те, чи вдасться Україні відірвати свою долю від Мінська з підтримкою Заходу. Засідання «Валдаю» у 2017-му може виявитися значно менш спокійним, ніж у 2016-му.
————————————————-
Джеймс Шерр — член-кореспондент Королівського інституту міжнародних відносин (Chatham House, Лондон), колишній керівник програми «Росія та Євразія» при ньому.