Вирішила «зупинити», як вона каже, зціпивши зуби. Тепер дві додаткові обставини. Перша: подруга – представниця того самого «креативного класу», моральне падіння якого через голосування за «Свободу» зараз оплакує дехто з моїх друзів. Тобто, висловлюючись термінологією тягнибоківців, вона, беззаперечно, належить до переконаних «толерастів» і «ліберастів» (як і я). Друга: вона єврейка, тобто теж безпосередній об’єкт їхніх інвектив. Ось така моральна дилема!
Травма в «клістирної інтелігенції» від усвідомлення нової політичної реальності мулятиме ще довго. Якоюсь мірою успіх Тягнибока & Ko сприймається навіть болісніше, ніж перемога Януковича & Ko три роки тому. За того соромно, але він представник минулого, ворожого й чужого світу, від якого була надія очиститися, за цього ж інколи хочеться провалитися. Той – це нібито «не ми», а цей – нібито «ми»…
До самих героїв дня чимало запитань від початку. Наприклад, дуже злі, але дуже добре поінформовані язики стверджують із цифрами й датами, що «Свобода» починалася як штучний проект Банкової, як контрольований та керований жахливчик для Сходу. Зараз і аж до 2015-го це не має значення: власники золотої акції навряд чи відмовляться від своєї гри. Якою вона буде? У Львівський облраді за два роки свободівська більшість, здається, нічим епохальним не відзначилася: щось я не чув, щоби область стала територією, вільною від корупції та крадіння. Наразі єдине, що в них добре виходить, – це акції протесту. Але в нинішніх реаліях, коли ані на виконавчу владу, ані на прокуратуру, ані на суди немає жодного сподівання, такі акції прямої дії, перепрошую на слові, action directe, залишаються єдиним способом боротьби з неподобствами на всіх рівнях. Можливо, саме це – безпосередньо відчута ефективність – є тим, що притягує до «Свободи» активістів, загалом байдужих до відомої риторики. Тобто внаслідок браку інших точок кристалізації ця сила стала практично єдиною, в межах якої гарантовано можуть реалізувати свій темперамент і жагу справедливості прості патріоти. Хіба не аналогія з виборами? Один із дописувачів у мережі висловився афористично: «У них принаймні є яйця».
Читайте також: Найбільшою сенсацію виборів соціологи назвали "Свободу"
Яйця чи мізки – сумна альтернатива, яка в такому викладенні не має рішення. Утім, відносно масовий характер організації на місцях (власне, це єдина партія, яка може похвалитися постійно діючими «первичками») має стати певним запобіжником від потенційних провладних дій її верхівки, «низи» не дозволять. Тож якісь особливо ганебні маневри нової сили в парламенті малоймовірні. Інша річ – як ставитися до наявності в політичному епіцентрі патріотів, які пропонують прості рішення надскладних проблем і таким чином знову й знову дискредитують патріотизм як такий?
Наявність правих радикалів у політичному спектрі нібито не має нікого шокувати, ось це якраз типова європейська деталь пейзажу. У тім-то й річ, що, згідно з офіційною платформою, «Свобода» ніяк не є правою. Простий соціал-популізм, до того ж іще провінційний, страшенно відсталий. Може, постійне нагадування про таке можливе обличчя українського проекту якось розворушить громадянське суспільство?
Якби «Свободи» не було, її слід було б вигадати. Дивлячись у неї, немов би в криве дзеркало, свідомі, освічені й активні українці бодай мають усвідомити пануючий вакуум – політичний, ідеологічний, естетичний, а також кричущий брак власної сили, яка би ґрунтувалася на модерних пріоритетах: цінностях, правах, законах, процедурах. Чи має це бути, власне, якась нова партія, чи можлива послідовна трансформація в цьому напрямку однієї з уже наявних, чи можна обійтися громадськими рухами? На ці запитання я не маю відповіді.
Одне я знаю напевно: паралельно з апатією, депресією та зневірою в українському суспільстві відчутно зростає готовність до дії. Вона виявилася в стихійних протестних заходах останнього часу, вона була помітна й під час виборів у діях численних розумних і непідкупних волонтерів. Якщо знехтувати цією готовністю, як уже не раз це траплялося досі… Ну в такому разі їжте, що дають!