Але вакцину насамперед отримав мій чоловік — сімейний лікар. Ціною напруженої дисципліни й самообмежень він не інфікувався впродовж року пандемії, тобто не мав ні антитіл, ні імунітету. Хоча першими насправді мали би вакцинувати медичних працівників ковідних відділень лікарень, станцій екстреної допомоги й лабораторій, проте виявилося, що охочих вакцинуватися серед медиків пріоритетної категорії було доволі небагато. Хтось нещодавно перехворів і має значний титр антитіл, хтось вирішив чекати на іншу вакцину, яка здається надійнішою. До речі, саме країна-виробник у мене не викликала жодних сумнівів — ви здивувалися б, якби звернули увагу, скільки ліків у вашій домашній аптечці виробництва Індії! А хтось (не питайте, як так сталося в людей із медичною освітою) взагалі виявився принциповим прихильником руху антивакцинаторів. Тому я, а також десятки колег мого чоловіка, зацікавлено спостерігали за реакцією сміливців на першу дозу AstraZeneca виробництва Індії. Коли побачили, що вакциновані живі, не перетворилися на рептилоїдів і навіть вийшли наступного дня на роботу, процес пішов дещо активніше.
Але не аж так, щоб я відмовилася від ідеї запропонувати свою кандидатуру для показової вакцинації, тим паче, що навіть МОЗ видало якісь відповідні накази. Тут я не можу дати єдиної поради, як саме це зробити: у деяких регіонах треба заповнити анкету, в інших — телефонувати за спеціальним номером. Конкретних правил я не знайшла, тож написала одній із медичних чиновниць: мовляв, не те, щоб я беззаперечний лідер чиїхось думок, але можу стати агітаційним прикладом для тих, хто вагається і кричить: «Самі себе чіпуйте». Тобто давайте мені вже той ваш «рідкий 5G», якщо десь залишиться зайва доза вакцини в ампулі, що її треба встигнути використати за шість годин після розгерметизації.
Читайте також: Уколи і проколи
За тиждень мені зателефонували й повідомили, що склалася саме така ситуація: лікарка, вакцинацію якої було заплановано, захворіла. І змінити графік уже не вдасться, тож я можу отримати свій укол, якщо встигну прибігти до кабінету щеплення в амбулаторію в центрі міста. Встигла, заповнила згоду на вакцинацію, мені виміряли температуру і зробили щеплення. За відчуттями: не помітила уколу, хоча під час щорічного вакцинування від грипу завжди було відчутно боляче. Ще пів години я сиділа в коридорі, до мене періодично підходила лікарка й цікавилася самопочуттям. Якийсь чоловік поруч поцікавився, який він за рахунком у тому журналі, куди вносять наші дані. «Уже за 200», — відповідь, вочевидь, його задовольнила, і він спокійно дочекався свої пів години.
Моє щеплення відбувалося тоді, коли багато країн Європи призупинили використання AstraZeneca через випадки, коли вакцинацію ймовірно можна було пов’язати з утворенням тромбів. За віком і статтю я належу до категорії людей, які отримали такі ускладнення на 4–16 день після щеплення. Тому можливо, через деякий час я просто здам загальний аналіз крові, щоб пересвідчитися, що мої тромбоцити в нормі. Але загроза, як на мене, видається доволі умовною: чому через понад тисячу випадків тромбозів на мільйон жінок, які приймають протизаплідні пігулки, їх ніхто не забороняє, а через сім випадків на півтора мільйона щеплених треба зупинити вакцинацію?
Читайте також: Стратегія однієї дози
Отже, перші десять годин після щеплення я почувалася добре. Після публікації у фейсбуку отримала хвилю запитань. Якщо відкинути такі, як «Навіщо ти себе вбила» або «Чому ти на фото не у футболці», решта стосувалися мого самопочуття. І я чесно відповідала, що почуваюся, як завжди. Але вже опівночі відчула дивний стан, який можна порівняти з жорстким початком грипу — ломило все тіло, було холодно, хоча я вкрилася всіма наявними в домі ковдрами, до того ж температура тіла залишалася 36,6. Пігулки вистачило рівно на п’ять годин — о шостій ранку я знов цокотіла зубами та крутилася під усіма цими ковдрами. І знову температура в нормі. Відчувати такий стан кілька тижнів, як часто буває при справжньому інфікуванні COVID-19, я точно не хотіла би!
Наступна доба в мене була поділена на ті самі п’ять годин — після пігулки стан поліпшувався, але залишалася слабкість і втома. Я співчутливо згадувала, як чоловік після щеплення ходив на роботу, хоча в нього температура піднімалася до 38 градусів. Я, напевно, на законодавчому рівні надавала б один вихідний людям після вакцинації, бо цей день навряд чи можна зробити продуктивним. Втім, я чула, що в когось узагалі не було реакцій або вони були майже непомітними. На ніч я випила останню пігулку, а зранку вже не мала жодних проявів, не боліло навіть місце введення вакцини. Хоча чоловік, наприклад, мав прояви дві доби. Тож я ще раз упевнилася — у справі лікування та вакцинації все вкрай індивідуально і, звісно, можна агітувати чи відмовляти, але рішення має бути відповідальним та особистим.