Рівно через рік французи обиратимуть собі нового керівника держави. Згідно з висновками соціологів, лідерка крайніх правих Марін Ле Пен має реальні шанси перемогти. Для цього потрібно небагато: стабільна, згуртована електоральна база Марін має масово проголосувати в першому та другому турах, натомість опоненти Ле Пен, — навпаки проігнорувати виборчі дільниці. «Ще ніколи Марін Ле Пен не була так близько до влади», — йдеться у висновку дослідження французького аналітичного центру Fondation Jean-Jaurès, яке широко цитує місцева преса.
У Єлисейському палаці панує неспокій. Станом на сьогодні Емманюеля Макрона підтримує 39% населення. Порівняно з іншими президентами П’ятої республіки за рік до виборів — це десь посередині між найгіршим за півсотні років результатом Франсуа Олланда (19%) та найкращим — Жака Ширака (65%). Але проблема Макрона — не лише непоказний рейтинг, а насамперед активна неприязнь тих, хто не збирається за нього голосувати у 2022-му. Опитування Іpsos-Sopra Steria свідчить, що 61% виборців «за жодних умов» не готові проголосувати в першому турі за нинішнього президента. «Емоції грають надважливу роль в електоральній поведінці, — цитує соціологів часопис Le Monde. — На загальному рівні виборці республіканців мають міцнішу неприязнь до Макрона, ніж до Ле Пен. Емоції, які викликає Макрон, — це зазвичай «гнів», «відраза», «сором», «безнадія». У другому турі, якщо до нього знову вийдуть ті самі кандидати, що й у 2017-му, більшість симпатиків республіканців імовірніше буде готова підтримати очільницю «Національного об’єднання», ніж нинішнього главу держави».
Читайте також: За щільно зачиненими дверима
Звісно, за рік багато чого може статися, проте імідж упізнаваних кандидатів навряд чи радикально зміниться. Як підтверджують численні опитування, усі три найпомітніші потенційні претенденти на президентську посаду — Макрон, Ле Пен і Меланшон — мають невисокий загальний рейтинг: від 2,4 до 5 балів з 10, залежно від середовища. Це означає, що французи голосуватимуть більше «проти», ніж «за», а неприйнятність певного кандидата впливатиме на вибір суттєвіше, ніж програма того, хто більш-менш влаштовує. У таких ситуаціях виникає ризик низької явки. «Якщо в другий тур знову вийдуть Макрон з Ле Пен, молоді люди з лівими симпатіями можуть масово відмовитися від участі у виборах, — поділився припущеннями з Тижнем соціолог Ерік Гарсіа. — Ігнорування дільниць працюватиме на кандидатку крайніх правих: її електорат — монолітний і згуртований, натомість у Макрона підтримка дуже неоднорідна. За десять років керівництва політсилою Марін Ле Пен багато чого підкорегувала, щоб зменшити демонізацію себе й зробити свій образ людянішим. Вона відмовилася від публічного антисемітського дискурсу й відвертого расизму, яким не гребував її батько, не закликає до виходу з зони євро… І це працює! Якщо в березні 2019 року 50% французів були «дуже поганої думки» про «Національне об’єднання» та його лідерку, то нині таких лише 34%. Електорат Марін — найстабільніший, порівняно з усіма іншими кандидатами. 89% тих, хто проголосував за неї в першому турі 2017 року, нині знову готові вчинити так само. Натомість у Макрона таких вірних виборців лише 71%».
І так непевну ситуацію активно розгойдують праві консерватори та деякі військові, що згуртувалася довкола колишнього керівника Генштабу армії П’єра де Вільє. «Я закликаю до повстання!» — проголосив рідний брат генерала, політик Філіп де Вільє зі шпальт праворадикального журналу Valeurs actuelles. Лідер сувереністської партії «Рух за Францію» передрікає «расову війну, смерть культури» та інші катаклізми, якщо при владі залишиться Макрон. В унісон політику в тому самому медіа відкритого листа оприлюднили два десятки генералів у відставці. Військові страшать «близькою смертю» Франції, що може статися через «ненависть між спільнотами, заохочену певним антирасизмом». Відозву досить активно підписують силовики, їхніх підписів уже назбиралося понад тисячу, і процес триває.
Певним тестом загальних виборчих симпатій стануть регіональні вибори, заплановані на 20—27 червня цього року. Якщо санітарна ситуація сприятиме, за місяць пропорції підтримки різних політичних сил проявляться чіткіше. Нині ж більшість експертів погоджуються з висновком, що за рік саме Макрон з Ле Пен мають найвищі шанси знову вийти в другий тур. Макрон у ньому, згідно з прогнозами Іpsos-Sopra Steria, мав би здобути 25—29%, Ле Пен — 26—28%. Проте чинний президент, як кожний керівник при владі, концентрує на собі загальне невдоволення, водночас Марін Ле Пен в очах виборців видається такою, яка швидше здатна зважитися на зміни.
Щодо інших упізнаваних політиків, то згідно з останніми соціологічними опитуваннями, ніхто з них сьогодні не є таким популярним, щоб упевнено проходити до другого туру. Якби вибори відбувалися нині, республіканка Валері Пекрес набрала б до 16%, еколог Янік Жадо — 10%, соціалістка Анн Ідальго — 9%, крайній лівий Жан-Люк Меланшон — 8%. Республіканці обговорюють доцільність праймеріз, ліві розмірковують над висуванням спільного кандидата, щоб узагалі не зникнути з електорального поля. Натомість пересічні французи все менше цікавляться політикою й натомість переймаються екзистенційними питаннями.
Читайте також: Ревізія відкритості
Коли відновиться нормальне життя? Що буде з економікою? Чи надійні вакцини? Чи вдасться поїхати відпочити влітку? Ці та інші проблеми хвилюють французів значно більше, ніж особа майбутнього президента країни. 37% зізнаються, що за рік до виборів вони жодного разу не замислювалися, за кого голосуватимуть. «Та хіба не байдуже? — сумно посміхається Самір Амалі, архітектор з паризького передмістя. — Політики обертаються у своїх високих сферах, а ми, звичайні люди, живемо в зовсім іншому вимірі: від зарплати до зарплати, в атмосфері тривоги й непевності, у страху перед вірусом і безробіттям. Я не певен, що голосуватиму на президентських виборах. Хіба що з’явиться якась зовсім нова кандидатура. Така людина, якій я зможу повірити».
Схожі настрої в суспільстві дуже поширені. «Зневіра, неприйняття політичного класу загалом, попри політичні погляди, відраза до президента й уряду — все це характерно насамперед молодим людям, — пояснив у розмові з Тижнем соціолог Ерік Гарсіа. — За попередніми оцінками, приблизно половина тих, кому від 18 до 25 років, на президентських виборах не голосуватиме. Це зовсім інше «цифрове» покоління зі своїми відмінними пріоритетами. Згадаємо, що у 2017-му 25% французів не взяли участі в другому турі, хоча тоді була новина, була інтрига. Нині вимальовується дежавю, яке не надихає виборця. А проблема полягає в тому, що неявка працюватиме насамперед на кандидатку від крайніх правих».
Читайте також: Чи приїде Макрон до України?
Березневе опитування від Harris Іnteractive на замовлення часопису L'Opinion попереджає, що більш ніж половина потенційних виборців, які в першому турі голосуватимуть за Жана-Люка Меланшона (крайні ліві) та Анн Ідальґо (соцпартія), а також четверо з десяти виборців Яніка Жадо («зелені») та Ксав’є Бертран (помірковані праві), у другому не планують голосувати, якщо до фіналу президентських перегонів вийдуть Макрон і Ле Пен. «Залишається сподіватися, що останньої миті спрацює страх і люди прийдуть віддати голос за набридлого Макрона, щоб не пустити до влади Марін Ле Пен, — зазначив у розмові з Тижнем політолог Давід Шамі. — Небезпека полягає в тому, що виборці поміркованих правих і крайніх лівих «перетечуть» до Марін, бо бажатимуть змін. Своєрідний французький феномен Трампа цілком може реалізуватися. Сила Марін — у слабкості інших кандидатів».
Щоб уникнути катастрофи, громадські активісти закликають відновити «санітарний кордон», що був довкола «Національного фронту» впродовж багатьох десятиліть. Сумнівно, що цей механізм спрацює, бо двічі в одну ріку не заходить ніхто. Імовірний кандидат у президенти Янік Жадо намагається згуртувати лівих, центристів і «зелених» до висунення спільної кандидатури — на противагу Макрону й ультраправим. Переговори просуваються важко, а часу на пошук компромісу вже нема. Виборча реформа? Про неї згадують часто, але до наступних президентських встигнути з таким проєктом неможливо.
Перспективи майбутніх президентських виборів у Франції видаються тривожними. Санітарна ситуація, що забороняє зібрання й мітинги, додатково ускладнює роботу тих активістів і політиків, які воліли б не пустити Ле Пен до влади. Щоб перемогти, Макрону треба перевершити себе, а іншим кандидатам — здійснити неможливе. Насамперед зацікавити тих, хто розчарувався в механізмах виборчої демократії та планує проігнорувати президентські перегони. Однак Ле Пен за відсутності грубих помилок може вистачити вже наявної підтримки. Час і зневіра, хоч як сумно, працюють на неї.