«Ідея проводити такі екскурсії існує з серпня 2016 року. Ми тоді вперше провели тематичні екскурсії про історію Червоного корпусу університету Святого Володимира. Відтоді й зрозуміли, що людям цікаво бачити історію, а не просто її чути. Після того ми провели ще одну тематичну екскурсію в Червоному, присвячену революції 1917 та дві ночі в Київській гімназії. Тепер знайомимо з історією цензури», — розповідає керівник творчого об’єднання «Ніч в Університеті» третьокурсник історичного факультету Олексій Руденко.
У Національній бібліотеці імені Михайла Максимовича закінчились робочі години, проте біля входу стоїть три десятки людей, чекають. Ще мить, і гучні київські вулиці стануть неймовірно далекими в часі та просторі. Машини, світлофори, шалений темп життя – все це зникає. Перед нами — вбраний у форму чиновника російської імперії хлопець, знайомимось: «Перед вами сегодня выпускник Киеской Александровской гимназии, выпускник историко-филологического факультета императорского университета Святого Владимира, а также инспектор главного управления по делам печатей Российской империи, француз по происхождению Олексис де РуденкО». Він і пропонує показати нам, що означає цензура: як це все відбувається, хто за цим стоїть і як боролися проти.
Та перш ніж зайти всередину, хлопець розповідає про історію будівлі. Виявляється, у Латинському кварталі (названий так за аналогією з кварталом французької Сорбони) вона була споруджена 1939-1940 роках. Але бібліотекою стала не відразу. В оригіналі — це гуманітарний корпус Київського державного університету (з 1939 року – імені Тараса Шевченка). Бібліотекою вона стала після Другої світової війни.
Наш екскурсовод Олексій також наводить цікаві факти про книгозбірню: її основою стала так звана «Кременецька колекція», що складала зібрання книжок на 34 378 томів. Спочатку вона нараховувала 34 тисячі томів, зараз маємо 3,3 млн. Що важливо, бібліотека не припиняла роботу і під час Другої світової війни У 1994 році отримує статус Наукової та ім’я Михайла Максимовича.
Читайте також: Ніч у Червоному. Університет Шевченка повернувся на сто років назад
З перших хвилин екскурсії розуміємо: всі таємниці цензури нам так просто ніхто не видасть. То «студент Бахмєтьєв» ледь не вчинив замах на наші життя, намагаючись перешкодити відвідинам бібліотеки, тепер от —інтелектуальний квест, за проходження якого отримаємо карту без якої нас не випустять з будівлі.
Колективними стараннями ми таки називаємо п’ять заборонених у Радянському Союзі в 30-ті роки минулого століття літераторів, перераховуємо відомі гасла з радянських плакатів, називаємо двох ректорів Київського університету. Тепер всі частини карти у нас, складаємо слово — Розстріляне відродження.
Та бібліотекарці й цього мало! Просить назвати кілька книгозбірень світу. Зрештою, і це випробування ми долаємо — квиток для виходу у нас.
Читайте також: Невідома сторінка з історії польської громади Києва початку XX століття
… 1796 рік. Розквітає цензура в Російській імперії. За кілька років з’являється ціле відомство, далі — Цензурна рада, видаються цензурні устави. Виникають «чорні кабінети» — спеціальні органи, які відповідають за перевірку «небезпечних» для Російської імперії листів. За рік такий «чорний кабінет» міг профільтрувати до 2 млн листів. Вберегтися від перлюстрації (саме так називався процес перевірки) могли лише три особи в усій імперії — сам імператор, керівник департаменту поліції та міністр внутрішніх справ. Період з 1848 по 1855 рік назвали Епохою цензурного терору.
Ми потрапляємо до «чорного кабінету». Звісно, це не так легко зробити без відповідних документів, та й перше правило «Чорного кабінету» — ніхто не має знати про «Чорний кабінет». Та ми вже всередині і там кипить робота: монотонно, рядок за рядком читаються, виправляються, переписуються листи, перш ніж вони потраплять до адресата. Цього разу жертвою перелюстрації стає Микола Костомаров.
Йдемо далі – радянська цензура 1930-их років — період тотальних заборон. 1934 року створюють при НКВС орган відповідальний за цензуру. Про нього ходить багато чуток. Але що насправді робив цей орган? Екскурсія дає відповідь і на це запитання.
Стоїмо біля стінки, вишикувані в один ряд, слухаємо інструктаж щодо зустрічей та спілкуванням з «неблагонадійними» елементами. Нас «оглядають» щодо наявності забороненої літератури — і таки знаходять! Декількома хвилинами раніше юнак пропонував хороші книги, дехто з нас не втримався та взяв собі, як виявилось даремно. Зрештою, НКВС встановлює, чиї це насправді книги й хлопцю тепер непереливки. Його забирають та катують, ми цього не бачимо, лише чуємо крики. А нам дають настанови: «Так вот, граждани, вы видите, що будет с вами, если вы будете нарушать порядок».
Читайте також: Київ увійшов у топ-100 найкращих студентських міст світу
Межа 1920-1930-их років — розквіт літературних організацій, щоправда діяльність їх обмежують. Як їм жилося, тогочасним митцям та письменникам? Потрапляємо на літературний вечір: Хвильовий, Довженко, Грін, Курбас, Булгаков, Куліш — всі тут. Говорять про цензуру, утиски, ув’язнення. Дискутують про оптимізм та песимізм в літературі, інтелігенцію, тогочасний політичний режим…
Далі слідує сцена з життя шістдесятників, які теж с тикалися з цензурою і перебували під наглядом спецслужб.
Екскурсія завершується, виходимо на вулицю, і ніби знову мандруємо у часі. Опиняємося в сучасному місті з шаленим темпом життя та вже без цензури. Приходить розуміння: не в такі вже й погані часи живемо, браття.
Це були останні екскурсії цього сезону, до осені у студентів перепочинок. Та можливо, зовсім скоро їм вдасться вийти на новий рівень. Олексій Руденко зізнався, що вони беруть участь в одному бізнес-інкубаторі стартапів, і їх розглядають як потенційний майданчик для створення перших театралізованих екскурсій по Києву. Хлопець має надію, що їм все вдасться, адже 17 рік минулого століття був багатим на буремні події, і їм буде що розказати та показати. А охочі відчути історію на собі та помандрувати у часі знайдуться точно.