У Києві 30 жовтня відбулася презентація циклу документальних міні-фільмів про політв’язнів радянського режиму Ірину Стасів-Калинець, Миколу Руденка та Святослава Караванського. Про це повідомляє кореспондент Тижня.
Українські дисиденти. Кадр із фільму про Ірину Стасів-Калинець
Проект створили Український інститут національної пам’яті (УІНП) та «Історична правда».
Презентацію провели саме 30 жовтня, у День політв’язня в СРСР, щоб привернути увагу до всіх, кого переслідували за погляди в Радянському Союзі, та нагадати про сучасних українських політв’язнів у Росії і на окупованих територіях Донбасу та Криму.
Син дисидента, засновника Української Гельсінської групи Миколи Руденка Олег Руденко дивиться фільм про батька під час презентації
«Дуже хотілося б, щоб у нашому медійному просторі з’являлися не персонажі з чужим культурним кодом, а реальні герої, носії цінностей, які нам потрібно наслідувати. Ті герої, які справді дуже багато зробили для нашої держави, незалежності України», – зазначила авторка ідеї, продюсерка документального циклу, співробітниця УІНП Любов Крупник.
Любов Крупник
Метою короткометражок було привернути увагу до постатей тих часів та заохотити суспільство цікавитися цими іменами, пояснив головний редактор «Історичної правди», ведучий фільму Вахтанг Кіпіані.
«Це фільм дещо консервативний для сучасної швидкої реакції, миготіння картинок у фейсбуці. Але водночас він може зацікавити когось прочитати про героїв більше. Бо головна функція всього, що ми робимо за останні роки – це спроба заохотити людей до розуміння, що минуле – це дуже цікаво і дуже складно. Ми багато речей спростили, викинули цілі пласти родинних історій, складні стосунки між дисидентами. Було б неправильно сказати, що всі дисиденти були друзями, адже серед них були люди, непримиренні одне щодо одного. Є приклади, коли один дисидент спускав іншого зі сходів через морально етичні проблеми. Це було живе суспільство – не ідеальне і не бронзове. Ми не вперше пробуємо показати персонажів із підручника звичайними людьми – років три тому в нас був проект, у якому ми хотіли показати молодих дисидентів. Адже всі звикли сприймати Левка Лук’яненка як людину з довгими козацькими вусами. Але він був молодим, коли потрапив у в’язницю. Всі знають В’ячеслава Чорновола запальним трибуном, а ми показуємо його членом клубу творчої молоді», – розповів журналіст.
Вахтанг Кіпіані
Фільми були продемонстровані під час презентації, зараз їх можна переглянути в записі прес-центру Укрінформу (дивитися із 3:50), а незабаром УІНП викладе їх у відкритий доступ.
Довідка УІНП:
Ірина-Стасів Калинець (6 грудня 1940 – 31 липня 2012) – письменниця, шістдесятниця, дисидентка-правозахисниця, учасниця руху за відновлення Української греко-католицької церкви. Вона брала участь у роботі «Меморіалу», «Товариства Лева» та Народного Руху України. Ірина та її чоловік Ігор Калинець були близькими друзями відомих дисидентів і політв’язнів Валентина Мороза, В'ячеслава Чорновола, Василя Стуса, Михайла Гориня, Стефанії Шабатури, Івана Геля. Під час другої хвилі брежнєвських репресій проти діячів української культури Ірина виступила на їхній захист. За це в 1972 році ув’язнена та засуджена до шести років таборів і трьох років заслання. У 2019 році Ірина Стасів-Калинець стала героїнею проєкту УІНП – календаря «Українські жінки XX століття».
Святослав Караванський (24 грудня 1920 – 17 грудня 2016) – український мовознавець, який народився в Одесі. Був у підпіллі ОУН. Багатолітній в’язень радянських концтаборів, в яких провів понад тридцять років. Святослав Караванський уклав перший словник українських рим, який поширювався через самвидав. Виступав за дубляж фільмів українською мовою. В 1965 році, занепокоєний посиленням русифікації у навчальних закладах, написав статтю «Про одну політичну помилку». Це стало підставою для радянської влади знову відправити дисидента у табори.
Микола Руденко (19 грудня 1920 – 1 квітня 2004) – письменник, засновник Української Гельсінської групи, політв’язень радянських таборів. 9 листопада 1976 року в квартирі Андрія Сахарова у Москві Микола Руденко провів пресконференцію для іноземних журналістів, на якій оголосив про створення Української Гельсінської групи. Це була перша легальна правозахисна організація в радянській Україні, яка боролася з порушенням прав людини. УГГ відіграла одну з ключових ролей у відновленні незалежності. Наприкінці 1976 року до групи увійшли Петро Григоренко, Оксана Мешко, Олесь Бердник, Левко Лук’яненко, Олекса Тихий, Микола Матусевич, Мирослав Маринович, Ніна Строката.
Нагадаємо, Вахтанг Кіпіані видав книгу «Справа Василя Стуса», у якій зокрема йдеться про судовий процес 1980 року, під час якого нині політик Віктор Медведчук був адвокатом репресованого поета Василя Стуса. На думку Кіпіані, захисник поета не виконав свого обов’язку та був контрольований радянською системою. Медведчук подав у суд, вимагаючи прибрати з книги згадки про себе. 19 жовтня Дарницький районний суд Києва частково задовольнив позов, зобов'язавши видавництво видалити з тексту інформацію про Медведчука. Також суд заборонив продавати надрукований тираж і подальше тиражування до усунення «порушення особистого немайнового права Медведчука». Проте поки рішення суду не набуло сили, всі примірники книги розкупили, а видавництво Vivat оголосило, що надрукує ще 15 тис. екземплярів.