Засудження 8 липня російського опозиціонера Алєксєя Навального до п’яти років позбавлення волі за начебто розкрадання 10 тис. кубометрів лісу під час його перебування на посаді радника губернатора Кіровської області у 2009-му стало свідченням того, що Кремль обрав жорсткий сценарій придушення будь-яких виявів опозиційності в країні. Знищуючи мирну опозицію, путінський режим відкриває шлях до радикалізації російського політичного життя в найближчій перспективі.
Ефект Болотної площі
Посилення репресій проти опозиційних політиків і громадських активістів після третього повернення Владіміра Путіна у президентське крісло викликало лише зворотну реакцію громадськості. Тож не дивно, що перший рік його третьої каденції в травні закінчився так само, як і починався, – великим контингентом ОМОНу навколо Кремля. Рік тому Болотна площа стала символом мирного пробудження російського суспільства. Коли 6 травня, напередодні інавгурації президента, учасники «Маршу мільйонів» рушили на санкціонований протест проти повернення Путіна, поліцейські самовільно перекрили їм шлях до скверу Рєпіна (частина Болотної площі), що призвело до тисняви і бійки. Було затримано 656 осіб, проти 28 із яких порушено кримінальні справи за організацію масових безладів і застосування насилля до представників влади. Серед них кілька студентів, журналіст, правозахисник, інвалід та пенсіонерка.
25 червня на виїзному засіданні Замоскворєцького суду обвинувальний вирок винесено 12 учасникам болотної справи, яку влада, схоже, намагається перетворити на тривалу показову розправу над опозицією. Підсудним закидали завдання тілесних травм поліцейським, пошкодження їхнього обладнання та скандування антиурядових гасел (у чому тут полягав злочин, не пояснили). Підбір обвинувачених у цій справі, своєю чергою, свідчить про те, що в зоні ризику перебувають практично всі, хто брав участь у торішній акції.
Однак, попри арешти та судові вироки, виходячи цього року на площу, мітингувальники (до 30 тис.) хотіли не тільки висловити своє неприйняття нинішньої влади, а й продемонструвати, що не бояться і далі відкрито висловлювати свою думку. Тож репресивні заходи Кремля поки що не дали очікуваного ефекту. Наразі ж, навпаки, кількість прихильників опозиційного руху зростає. За даними «Левада-Центру», у травні 49% росіян тією чи іншою мірою підтримували вимоги опозиції, в той час як у січні – 41%. Не поділяють поглядів опонентів влади лише 30% респондентів (у січні їх було 37%).
Утім, незважаючи на зростання протестних настроїв у Росії, тамтешня опозиція лишається слабкою. Великою її проблемою є брак яскравих, харизматичних лідерів, що підтверджується й незалежними соціологічними опитуваннями. Так, за даними «Левада-Центру», станом на травень майже дві третини громадян (65%) не довіряли нікому з очільників непарламентської опозиції (20% не змогли сказати, до кого відчувають довіру). Показово, що поміж тих, на кого покладаються найбільше, опинився навіть екс-депутат Держдуми Геннадій Ґудков.
Низькі рейтинги популярності опонентів влади зумовлені багатьма чинниками. Насамперед відсутністю в них доступу до ЗМІ та дискредитацією через підконтрольні владі медіа. Зокрема, найчастіше їх подають як агентів Заходу, що прагнуть розвалити Росію. Водночас далася взнаки слабка робота в регіонах, особливо протягом останніх двох років. Так, 6 травня мітинги окрім Москви були організовані лише в 12 російських містах включно з Петербургом, Єкатеринбургом, Омськом, Барнаулом, Красноярськом, Челябінськом, Ростовом-на-Дону. Для порівняння: 10 грудня 2011 року демонстрації російської неформальної опозиції проводились у 99 містах РФ і в 42 за кордоном. Спад протестної активності регіонів зумовлений не в останню чергу й тим, що соціальною базою неформальної опозиції є вихідці із середнього класу, яких найбільше проживає в Москві, Санкт-Петербурзі та інших великих містах Росії. Натомість у переважній частині російських регіонів серед населення домінують «державозалежні люди»: бюджетники і чиновники. Свою роль, звісно, відіграли також репресії, які стали відповіддю влади на масові акції громадянської непокори.
Остання лінія оборони
Після початку протестного руху правлячий режим зазнав значних електоральних втрат. За даними «Левада-Центру», тільки протягом травня – червня рейтинг Путіна знизився з 32% до 29%, а правлячої партії «Единая Россия» – з 35% до 25%. Отже, спроба залякати опонентів за допомогою показових судових процесів на практиці призводить лише до падіння суспільної підтримки всього режиму.
Хоча активних опозиціонерів у Росії не так вже й багато, проте і в Путіна немає вже навіть такої активної меншості. Це демонструє торішнє соціологічне дослідження Міхаіла Дмітрієва, директора урядового Центру стратегічних досліджень. Він працював із тими, хто підтримав на виборах ВВП, і виявив, що навіть ця частина електорату дуже критично ставиться до нього. Коли, ошелешений результатом, Дмітрієв запитував: «Чому ж ви за Путіна голосували?», відповіддю здебільшого було: «А ми не знаємо, що буде, якщо він піде. Росія може зануритися в хаос, як у 1917-му чи 1991-му».
Страх перед невизначеністю – остання пропагандистська лінія оборони влади, яка панує в головах дуже багатьох людей. Але на ній довго не протриматися, тож опоненти влади, якщо прагнуть перемогти, мають протиставити цьому дуже чітку концепцію змін після падіння путінського режиму. Однак, як і в Україні, більшість нових опозиціонерів не мають чіткої програми перетворень країни. Їхні тези мають здебільшого декларативний характер, а конкретніші заходи вони пропонують відкласти до моменту приходу до влади. А риторика деяких, як-от Навального, почасти мало чим відрізняється від, наприклад, путінського імперіалізму.
Та нещодавній 20-тисячний «Марш проти катів», який відбувся в Москві 12 червня, все ж засвідчив збереження стійкого ядра опозиціонерів, які не бояться переслідувань із боку керівництва держави. А це за умови відчуження значної частини суспільства від влади рано чи пізно може спричинити новий вибух.
Тривожним сигналом для путінського режиму є консолідація і координація дій різнорідних опозиційних сил. Водночас є певні свідчення початку розбіжностей у провладному таборі: російський опозиціонер Алєксєй Навальний зібрав на свою підтримку як кандидата в мери столиці підписи депутатів Московської міської думи від «Единой России» (?!).
Захоплюючись боротьбою з опозицією, влада ризикує проґавити вирішення нагальних соціально-економічних проблем. На цьому особливо наголошує російський економіст Константін Сонін. За його словами, Кремль витратив на це цілий рік, і про економічні реформи більше ніхто не говорить. Під час прямої лінії наприкінці квітня Путін замість терміна «модернізація», що був украй популярний за часів Дмітрія Мєдвєдєва, зробив ставку на такі поняття, як «мораль, звичаї і духовність».
Якщо економіка РФ почне падати, масові протести можуть значно посилитися. Вже зараз згідно з прогнозами тамтешнього Міністерства економіки в 2013-му ВВП Росії зросте лише на 2,4%, а за оцінками ЄБРР – на 1,8% (і це все ще за стабільно високих цін на нафту). У I кварталі було зафіксовано зростання лише на рівні 1%, у той час як за аналогічний період минулого року цей показник становив 5%.
Проблеми в економіці, а відтак і в соціальній сфері можуть зіграти на руку російській опозиції, хоч би якою різношерстою вона була. А застосування сили до її представників свідчить тільки про слабкість влади. Окрім того, така політика призводить до поширення в суспільстві настроїв співчуття до опозиціонерів. Це підтверджують і проведені на початку липня соціологічні опитування. За даними «Левада-Центру», частка тих, хто вважає реальною метою болотної справи покарати винних, лише з квітня по червень зменшилася з 41% до 35%, тоді як частка росіян, які кваліфікують цю справу як спробу залякати опозиціонерів, за цей самий період зросла до 58%.
Цілком імовірно, що продовження репресій проти опозиції спровокує черговий внутрішньополітичний вибух аж до радикалізації протестного руху.