Як повідомляють місцеві медіа, цьогорічна зима в Онтаріо була найтеплішою, відколи почалося документування стану погоди. Я не заглиблюватимуся у причини цієї теплої зими, бо відповідь буде не одна, але факт залишається фактом. Я живу в очікуванні весни, що мала б ось-ось настати. Поки що в нас метеорологічна весна, яка регулярно надходить 1 березня й триває до 31 травня включно. Таку весну люблять різні планувальники, бо так усе зрозуміло: можна все поділити на рівні частини й вирахувати. Такий відлік весни в Україні — спадок радянський часів, коли все підлягало поділеному на квартали, півріччя, роки, п’ятилітки і так далі плануванню. У Європі й поза нею традиційно відлік весни залежить від моменту проходу Сонця через точку Барана, тобто весняного рівнодення. Тоді починається астрономічна весна, зазвичай її перший день припадає між 19 і 21 березня. Цьогоріч це буде якраз у середу 20 березня о 04:07.
Кожен з нас може для себе відповісти, чим є для нього весна і що її визначає: це будуть дедалі тепліші дні в помірному кліматичному поясі чи якісь геть інші показники, наприклад цвітіння певних рослин або пробудження від зимового сну деяких видів тварин.
Існують також визначення весни, які можуть міститися лише в метафоричному вимірі, бо метафори дають змогу нам жити не так поза, як понад часом.
Поезія завжди була такою нивою, де весняні метафори знаходили свій притулок.
У вірші «Чекаю весни» поетка, родом з Києва, Зузанна Ґінчанка зізнається:
Lubię zimę i sanek srebrzyste dzwonienie,
Brzęk stalowych mych łyżew i w słońcu ich lśnienie,
Białe dachy i pola, drzemiące pod śniegiem
I narciarzy, jadących na teren szeregiem;
Lubię świat zimnem czysty i tak bezmiłosny
Ale czekam wciąż Wiosny!
Українською:
Люблю зиму й сріблястий дзенькіт санок,
Брязкіт ковзанів, коли сонцем повниться ранок,
Білі дахи й поля, що дрімають під снігом,
Лижників шлях у ліси, встелений сміхом;
Люблю світ узимку, чистий, без наготи,
Але я все чекаю Весни!
У 1936 році вийшла її єдина збірка поезії «Про кентаврів».
27-річну Ґінчанку застрелили ВЕСНОЮ 1944 року (і це зовсім не метафора) в німецькому концентраційному таборі Краків-Плашув як Зузанну Ґінцбурґ.
Нині її відкривають знову й зараховують до грона міжвоєнних поетів найвищого пілотажу.
У 2017 році у Львові вийшла збірка віршів Ґінчанки в перекладах українською Ярослава Поліщука.
У 2020 році вірші Ґінчанки вийшли на івриті завдяки перекладам Звінки Штернфельд.
У 2021 році Ганна Кубяк і Бернгард Гофштеттер опублікували першу німецьку версію творів Ґінчанки.
Повторю за Ґінчанкою: «Люблю світ узимку, чистий, без наготи, але я все чекаю весни!».
Останнім часом я живу з відчуттям нескінченної провесни. У реальному й метафоричному значенні цього поняття.
Початок і кінець провесни не визначає ні календар, ні астрономічні явища, її визначають зміни в природі, яка починає пробуджуватися до життя після зими. Це пробудження поступове й на перший погляд, може, навіть не надто показне. Вважають, що це час, коли температура коливається від 0 до 5 градусів Цельсія і стає дедалі тепліше. Провесінь буває дедалі менш відчутною, бо через відносно теплі зими вона «зливається» із зимою. А через це про цю пору року дещо забувають. Останніми роками провесінь починається раніше, не надходить «раз і назавжди» і не означає прямої дороги до весни. Ще можуть бути тривалі «повернення зими» з низькими температурами й снігом.
Провесна закінчується тоді, коли надходить рання весна. Цей час легко проґавити, але його визначають, зокрема, завдяки цвітінню кульбабки звичайної, первоцвітів, а також черемхи й плодових дерев.
Зачин весни — це пожвавлення в рослинному й тваринному світі. Починають сходити стійкі до холоду рослини, а в деревах — текти соки. Зацвітають проліски, підліски, вовче лико, анемони гайові, а в садах можна побачити ерантіси.
На провесні починають співати пташки, особливо ті, які зимували в нас, а ті, що відлітали на зиму, повертаються. Це пора для розвішування шпаківень, бо пташки саме шукають власну домівку.
І провесінь, і рання весна, та й весна у своєму розквіті — це періоди, на які поділяють фенологічну весну, яку визначають на підставі явищ природи, і завдяки цьому вона близька нам, людям, які відчувають її усіма доступними нам чуттями.
Те, що я написав вище, — це радше спогади з іншої країни. Тут, де я живу тепер, ніколи не буває весни, яку я пам’ятаю з юності і за якою сумую. Тут є довга-довга провесінь, яка десь із середини березня намагається перевтілитися у весну, але це може тривати до кінця квітня, і навіть травня, щоб потім вибухнути несподівано спекотним і довгим літом. А літо — це час для геть інших історій і геть інших метафор, у моїй голові поки що бринять слова шлягеру Олега Скрипки:
Весна, весна, весна, весна.
Весна, весна, весна прийде.