Італія підбиває підсумки 100-денної діяльності «уряду найкращих» під проводом «найкращого» прем’єра в період найбільшої стагнації країни з часів Другої світової війни. Призначення відомого авторитетного політика Маріо Драґі на посаду голови Ради міністрів у лютому цього року порівнювали з пришестям Месії на тлі політичної нестабільності та відсутності економічної динаміки країни впродовж останнього десятиліття. Пандемія коронавірусної хвороби торік навесні першою в Європі поставила на коліна Італію. Регулювання пандемійної кризи за попереднього уряду не було катастрофічним. Розвал кабінету Джузеппе Конте спровокували передусім різні бачення майбутнього відновлення економіки країни та використання європейських грошей. Це була остання крапля, що переповнила глибоку чашу негараздів. Згодом традиційні палацові інтриги зробили своє.
Прихід Драґі став неординарним фактом в італійській політиці, особливо якщо порівнювати з кабінетами, створеними після парламентських виборів 2018 року. Коаліція популістів «Руху 5 зірок» та ультраправої «Ліги» розвалилася в серпні 2019-го. Тоді популістський уряд Джузеппе Конте, званий «Конте 1», переформатували на напівпопулістський «Конте 2» у складі нового альянсу «Руху 5 зірок» та лівоцентристської Демократичної партії.
У січні 2021 року криза сплутала всі карти, й президент Республіки Серджо Маттарелла дав Драґі мандат на формування коаліції «національної єдності». Італійська лабораторія популізму (поки що) закрилася з призначенням престижної особистості, яка об’єднала довкола себе більшість членів італійського парламенту, окрім представників крайньої правої партії «Брати Італії». Не всім сподобався такий склад коаліції, але в історично відповідальний для країни момент принцип «не хочеш, а мусиш» спрацював на всі сто. Принаймні в політичних ігрищах місцевого істеблішменту поки що поставлено крапку.
Читайте також: Die Welt: Новий початок у травмованій країні
Маріо Драґі та його команда працює над виконанням трьох основних завдань: 1) інтенсифікація кампанії вакцинування населення; 2) започаткування реформ для раціонального використання €248 млрд (Recovery plan) — коштів ЄС, призначених для подолання наслідків коронавірусної біди; 3) відновлення економіки внаслідок пандемійного колапсу. З прицілом на реформаторську діяльність він сформував уряд у складі 23 міністрів, з яких лише восьмеро осіб перебувають поза політикою. Та саме вісімка професіоналів (техніків) відповідальна за реалізацію Фонду відновлення країни — Recovery plan.
Сподівання й відповідальність, покладені на цього незвичного для сучасної Італії очільника кабінету, такі високі, що мимоволі виникає сумнів: чи зможе? І головне: чи встигне, зважаючи на надто коротку тривалість життя італійських урядів? Його ім’я як Cпасителя іронічно згадують завсідники локальних барів. Навіть без аналізу соціологічних опитувань можна переконатися й у високій довірі до прем’єра, і в сумнівах електорату щодо його надможливостей змінити країну. Відомий генуезький сатирик Мауріціо Кроцца під час свого телешоу стає на місце Маріо Драґі й запитує: «Ви справді думаєте, що достатньо посадити мене в палаці уряду на кілька місяців, щоб перетворити Італію на Швецію?».
Прагматик Маріо
Для 73-річного Маріо Драґі посада прем’єра виявилася першою після завершення роботи в Європейському центральному банку, який він очолював упродовж восьми важливих років сучасної історії ЄС: від 2011-го до 2019-го. Помітною віхою у формуванні Драґі як фахівця став період навчання після Римського університету в престижному Массачусетському технологічному інституті (США). Там у 1976 році він здобув науковий ступінь доктора економічних наук і навчався у професорів — Нобелівських лауреатів Франка Модільяні, Роберта Солоу та інших. Відтоді Драґі започаткував міжнародні контакти високого рівня, якими в Італії можуть похизуватися поодинокі політики. Цей період навчання утвердив італійця в академічному та культурному світі англосаксів.
Один з висновків докторської дисертації Драґі щодо рівноваги стабілізаційної політики на короткий і довгий терміни читається вкрай актуально для його нинішньої ролі: «Якщо обираєш шлях стабілізації на короткий час, чудового результату на довгий період ніколи не досягнеш». Коли Маріо Драґі перебував у серці керівних інституцій ЄС, його поважали за керівні здібності, завдяки яким він придушив спекуляцію щодо євровалюти під час кризи 2011 року. У 2012-му на конференції інвесторів у Лондоні він прояснив позицію ЄЦБ, що євро і єврозона залишаться єдиними whatever it takes, тобто за будь-яку ціну. Цю фразу, яку Драґі вимовив тоді англійською мовою, називають тепер історичною, а її автора — рятівником євро та людиною, яка може ставити високі цілі й досягати їх.
Читайте також: Die Welt: Правий, якого обирають ліві
Супер-Маріо характеризують як прагматика й чудового організатора. Відповіді-заготовки — не для нього, до того ж він говорить небагато, саме стільки, скільки й коли слід сказати. Творити політику через мас-медіа на зразок магната Сільвіо Берлусконі або через мільйонні лайки у фейсбуку за прикладом гарячого «легіста» Маттео Сальвіні — зовсім не в його стилі.
«За останнє десятиліття, а найбільше за останні три роки популістських кабінетів місцева політика борсалася в протестах, які не перетворилися на пропозиції. Вдавалися лише переговори й короткотривалі угоди, щоб тільки зліпити уряд. За такого сценарію ворог під час протестів (банкір, технократ, європеїст) ставав другом під час створення пропозиції. Такі, як Маріо Драґі, символізували біди, які лайливо викривали на площах популісти «Руху 5 зірок», — зауважує на сторінках Huffpost журналіст Нікола Боначчіні, експерт з комунікації при Кабінеті міністрів.
Він веде далі: «Нині Маріо Драґі став гарантом економічних реформ, переконаним екологістом, автором Національної програми відновлення країни та першим захисником такої необхідної італійцям Європи. Очевидно, пандемія повернула повагу до елітаризму, якого сягають завдяки кар’єрним сходам, подібно до принципу: краще дослухатися порад відомого науковця через його публікації, аніж користуватися магічними рецептами чаклуна-самозванця. Цей самий принцип було залучено, коли відправити на чергові переговори довелося таки людину з резюме на зразок whatever it takes».
Кабінет у дії
Хай чинний Кабінет і називають «гібридним» (командою техніків і політиків) під проводом технократа, але за опитуваннями, близько половини громадян сприймають Драґі як лідера нової політики в Італії, а не як техніка, що прислужився політиці. За дослідженнями Format Research e Sociometrica у співпраці з виданням Linkiesta, понад 60% виборців у березні позитивно оцінювали його уряд. Останніми тижнями консенсус дещо знижується, однак залишається високим: понад 55% громадян довіряють кабінету реформаторів, а його лідера вважають найавторитетнішим політиком більш ніж половина італійців. Хтось його бачить лівоцентристом, хтось — правоцентристом, та більшість опитаних сприймає як реформатора.
Здібностей чи авторитету для реалізації реформаторських завдань екскерівнику ЄЦБ не бракує. Однак йому може забракнути часу. Теоретично мандат Маріо Драґі може тривати до весни 2023 року, коли відбудуться парламентські вибори. Період відносно короткий, щоб розвернутися на повну потужність, зауважують оглядачі. Ба більше, він може стати ще коротшим з огляду на наближення виборів президента Республіки в парламенті, що відбудуться на початку наступного року. Термін семирічної каденції чинного господаря Квірінале Серджо Маттарелли завершується в лютому 2022 року. З-поміж кількох претендентів на головну посаду в країні першим називають саме Маріо Драґі. Відправити його у крісло президента Італійської Республіки мріють передусім ультра праві «Ліга» й «Брати Італії», бо надихаючись позитивними для них підсумками опитувань, думають виграти дострокові вибори. Та прем’єр на подібні пропозиції відповідає, що має наміри завершити почату роботу в уряді.
Читайте також: Казус Ґауланда
Якою буде політична й насамперед санітарна ситуація в країні через десять місяців, сьогодні складно прогнозувати навіть найуважнішим аналітикам й епідеміологам. Поки що увага прикута до подолання коронавірусної кризи та втілення програми вакцинування населення. Після третьої хвилі заражень з кінця квітня діє план поступового зняття карантинних обмежень, запроваджених через COVID-19. Наприкінці квітня досягли запланованої щоденної кількості вакцинованих — 500 тис. осіб. У намірах влади збільшити цю кількість до 700 тис. 32% населення вже отримали першу дозу антивірусного щеплення, 15% вакциновані повністю. До середини липня, згідно з урядовою програмою, 60% осіб мають отримати дві дози вакцин.
«Наразі італійці довіряють Драґі та його команді, адже обіцянок щодо врегулювання пандемічної ситуації дотримано. Вакцини поступають у країну без проблем, на відміну від попередніх місяців. Якщо в італійців знову посиляться проєвропейські настрої, то це буде завдяки Драґі й насамперед завдяки ЄС, який керує розподілом вакцин і фінансовим Фондом відновлення ЄС Next Generation для підтримки держав, що постраждали внаслідок пандемії. Думаю, Італія самотужки, без Європи мала б значно більші проблеми з постачанням вакцин. Європейська програма не бездоганна, але стратегічно ЄС не помилився у врегулюванні пандемійної кризи», — зауважив у розмовi з Тижнем викладач політології в університеті міста Молізе Фабіо Серріккйо.
Зовнішній фронт
Не менш обнадійливо, а часто й дуже оптимістично дивляться на прем’єра Маріо Драґі за кордоном. Деякі західні аналітики сурмлять про кардинально новий політичний сезон в Італії, що повертає країні лідерство на міжнародній арені, ставить її в центрі європейських та трансатлантичних питань. Ба більше, італійському лідеру пророкують провідну роль у європейській політиці та змальовують його як людину, що може опинитися в потрібному місці в потрібний час. Німецька канцлерка Анґела Меркель залишає свою посаду у вересні. Французький президент Емманюель Макрон, заклопотаний серйозними внутрішніми проблемами, перебуває на порозі важких виборів наступного року. Голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн хоч би як старалася, а роль першої скрипки в ЄС їй не призначено за негласним регламентом.
Зважають також на вихід Великої Британії з ЄС та початок каденції американського президента Джо Байдена, який, на відміну від попередника, повертає США обличчям до Європи. До того ж Італія цього року головує у G20, що надає країні більше можливостей для запровадження міжнародних ініціатив. Такий збіг обставин, на перший погляд, ставить Маріо Драґі у вигідну позицію, щоб заповнити вакуум лідерства в Європі. Деякі кроки вже засвідчили його поки що приховані амбіції говорити й діяти не лише від імені Італії, а й усієї євроспільноти.
Коли на початку березня Європа потерпала від нестачі антиковідних вакцин і логістичних проблем з доставкою, Драґі взяв ситуацію у свої руки й заблокував експорт 250 тис. доз AstraZeneca, призначених для Австралії. Так партію вакцин вдалося розподілити між країнами ЄС. Згодом Євросоюз запровадив суворіші заходи щодо обмеження експорту вакцин, необхідних Європі. «Австралійський експеримент, як його назвали посадовці у Брюсселі, став поворотним і для Європи, і для Італії. Він також засвідчив, що пан Драґі, який урятував євро, був готовим вести Європу ззаду, де Італія перебувала впродовж довгих років», — написало видання The New York Times.
Водночас місцеві оглядачі висловлюють стримані прогнози щодо великих перспектив супер-Маріо. «Лише за умови успішного вирішення внутрішніх проблем Італія може посісти лідерську позицію в Європі. Постать Драґі хоч і дуже сприятлива для цього, та не гарантує такої перспективи», — зазначає політолог Фабіо Серріккйо.
Одна річ керувати головним європейським банком, і зовсім інша — управляти такою складною країною, як Італія. Це третя економіка єврозони і третя найбільш населена країна ЄС. Ріккардо Алькаро, провідний аналітик з римського Інституту міжнародних справ, вважає перебільшеними нинішні сподівання щодо лідерства Італії в ЄС.
«По-перше, Драґі має ще відбутися як політичний лідер такої складної країни, як Італія, він має скласти іспит зі справжньої політики, а не лише економічної. По-друге, партії коаліції зацікавлені, щоб Драґі тимчасово був в уряді, але з 2022 року вони почнуть його виключати. Тобто до 2023-го він має два роки, це небагато. Якщо він захоче продовжувати діяльність, йому потрібна коаліція однодумців, а нинішній альянс важко таким назвати. По-третє, Італія — це велика, але хвора економіка, тому вона не матиме впливової вирішальної ролі у ЄС, на відміну від Франції чи Німеччини, хоч би хто там був лідером. Думаю, Драґі не може стати рятівником Європи, бо, побоююсь, він не стане навіть рятівником Італії», — зазначив у коментарі Тижню експерт Алькаро.
Наголошують, що зовнішня політика Італії з приходом Драґі не зазнала суттєвих змін. Без сумніву, сильніше виявляється її провідний євроатлантичний вектор і дистанціювання від Росії та Китаю, до яких було прихильніше ставлення за попередніх двох урядів Джузеппе Конте. «Важливим нині для зовнішньої політики є не тільки фактор Драґі, а насамперед фактор Байдена, адже Італія повернулася до ситуації синхронних дій з Білим домом. Видворення російських дипломатів-шпигунів, сутичка з турецьким лідером Ердоганом (якого Драґі назвав диктатором) — це не просто так, це зроблено для акредитації нової політики Рима перед Білим домом. Драґі не говорить просто так», — коментує Тижню політолог Фабіо Серріккйо.
Читайте також: Die Welt: Останній шанс Сальвіні
Основною заслугою прем’єра на зовнішньому фронті називають не тільки активізацію євроатлантичного курсу Рима, а більше повернення до Італії довіри з боку західних союзників. «Лише через довіру євроатлантичних партнерів країна може ефективніше відстоювати свої інтереси щодо Росії, Туреччини та Лівії так, щоб вони збігалися й не шкодили засадам італійської стратегічної політики євроатлантизму. У Драґі й Байдена така спільна візія політики є», — додає експерт Алькаро.
Українсько-італійський діалог
Щодо українського питання, то після двох популістських урядів з промосковською риторикою присутність переконаного євроатлантиста Маріо Драґі однозначно створює позитивніше тло і для розвитку двосторонніх питань, і для співпраці України з ЄС та НАТО. Незалежний експерт Массіміліано Ді Паскуале, автор публікацій і книжок про Україну, дослідник гібридних впливів Росії вважає, що з Драґі українсько-італійські відносини можуть стати динамічнішими, зокрема їх економічний складник. Але більшу відповідальність за розвиток тісніших контактів він покладає таки на українську сторону щодо просування внутрішніх реформ (насамперед судової), що дасть змогу встановити більшу довіру до Києва. Це також сприятиме й наближенню до ЄС, але про вступ до ЄС і НАТО не йдеться, бо це тривалий шлях послідовної євроінтеграційної політики, якої українцям бракує роками.
«Упродовж років Україна здійснювала політику stop аnd go, крок вперед і два назад. Якби Україна прямувала єврошляхом з часів Ющенка й не мала Януковича, то ймовірно, що країна вже була б у ЄС. Янукович усі попередні надбання розвалив. Порошенко їх відновив, але тепер Зеленський узагалі незрозуміло що робить, його політика вкрай непослідовна. Спочатку хотів домовитися з Путіним, потім кинувся шукати обіймів Європи. Спершу говорив про референдум щодо НАТО, а тепер просить термінового вступу України до блоку», — висловив свої міркування в коментарі Тижню Массіміліано Ді Паскуале.
На думку співрозмовників Тижня, за конструктивного діалогу між Києвом і Римом на Апеннінах досі є тенденція розглядати Україну як окрему проблему, не розуміючи, що вона є центральною в контексті відносин ЄС — Росія або Італія — Росія. Італійці хочуть і далі розглядати ці питання паралельно, уникають прямого втручання й чекають, щоб конфлікт на Донбасі Київ та Москва розв’язали у двосторонньому порядку.
На переконання Ріккардо Алькаро, для конструктивнішого діалогу з урядом Драґі українській владі слід і далі визнавати позитивну роль Рима в послідовній підтримці незалежності та територіальної цілісності України на рівні ЄС і НАТО. Відносини з Римом важливо поглиблювати заради ефективнішої співпраці України з євроструктурами. Водночас він не радить привертати увагу італійців до питання вступу України до цих блоків, про що так відчайдушно останнім часом просить президент Володимир Зеленський. «Замість того, щоб називати Італію російським Троянським конем чи п’ятою колоною в Європі (як це часто можна почути), треба дякувати, що на рівні конкретних дій італійці офіційно ніколи не були проти антиросійських санкцій, хоч економіка країни й зазнала збитків», — каже Ріккардо Алькаро, аналітик проєвропейського think tank IAI.
Щоб здобути більшу прихильність італійської сторони в питанні врегулювання збройного конфлікту на Донбасі, він пропонує українській владі запропонувати розширення «нормандського формату» шляхом долучення представника від Євросоюзу. Присутність у групі лише Німеччини та Франції від імені Європи неоднозначно сприймають інші європейці, каже експерт. Не виключено, що ці та інші питання тіснішої співпраці між двома країнами та в рамках ЄС перебуватимуть на порядку денному вже на початку червня, коли до Києва має прибути з візитом міністр закордонних справ Італії Луїджі Ді Майо.