Кожен, хто цікавиться сучасним мистецтвом, час від часу почувається ошуканим. Коли тобі нав’язують думку, що це просто геніально, а ось це було продано на світових аукціонах за N кількість мільйонів (в нашому контексті тисяч) доларів, ти просто не розумієш, як таку мазанину можна вважати шедевром, а не шарлатанством. Українське суспільство тим часом потроху звикає до того, що мистецтвом може бути не лише живописне полотно.
Виставка Олафура Еліассона «Твоє емоційне майбутнє», яка щойно відкрилася в Рinchuk Аrt Сentre, – це ще один крок у розширенні нашого уявлення про актуальне мистецтво. При цьому творчість Еліассона аж ніяк не хочеться називати сучасним мистецтвом, а радше – мистецтвом майбутнього.
Один із найвизначніших творців сьогодення, Олафур Еліассон народився 1967 року в Копенгагені. Нині його вважають ісландсько-данським митцем. 1995-го він заснував у Берліні власну студію, в якій нині задіяні близько 40 асистентів (архітекторів, інженерів, математиків), котрі допомагають Еліассону втілювати в життя його фантастичні проекти, які представлені в колекціях найвідоміших музеїв світу. У своїй творчості Олафур комбінує ідеї чистого мистецтва з науковим інтересом дослідження навколишнього простору і нашого сприйняття, відчуття світу. З огляду на це, цілком невипадково, що художник постійно співпрацює з найвідомішими архітекторами світу. Концерт-хол та конференц-центр Рейк’явіку, зведений за його проектом, відкриється наприкінці серпня, але в мережі вже є фотографії цієї неймовірної споруди, що складається зі скляних пластин, які утворюють величезний вулик. Митець віднаходить органічний баланс між природою і техногенною цивілізацією, відтворюючи ідею чистої краси.
Попри те, що більшість робіт, представлених на експозиції в РАС, були створені протягом 2010-2011 років, вони все одно яскраво ретранслюють рефлексію митця над сучасними процесами. Вся виставка побудована на протиставленні робіт, що виглядають невловимими, крихкими, тимчасовими, і творами, які буквально стають частиною арт-центру і вражають незворушністю (згадати хоча б сад з обсидіану, камеру-обскур або «Лампу для міського руху»). Еліассон неодноразово наголошував, що київську виставку він сприймає як мандрівку крізь простір будівлі, де архітектура і пам’ять стін диктують умови для мистецтва. Крім того, художник порівнює цю експозицію з величезною книжкою, де кожна зала приміщення – це своєрідний розділ, заповнений власним яскравим смислом.
Митець створює ситуацію діалогу між експонатами і відвідувачами. Не йдеться навіть про те, що частина робіт прямо апелює до глядача і його власного життєвого досвіду («Твоє відчуте майбутнє», «Твій зникаючий сад», «Твоя непевна тінь»). Значно ефективніше це досягається за рахунок інтерактивності. Олафур вигадливо показує нам наші почуття, моделює ситуації, в яких повсякденні уявлення не спрацьовують. Приміром, «Твій сліпий рух» – зала заповнена різнокольоровим туманом, в якому відвідувач спочатку повністю втрачає відчуття простору і навмання рухається вперед, переходячи від кольору до кольору, немов перебуваючи всередині грандіозної живописної роботи. Сам художник каже, що «спосіб нашого пересування стає і нашим способом бачення». Така ситуація повторюється і у «Кімнаті для одного кольору» – три зали галереї, освітлені особливими жовтими газовими лампами, що в прямому розумінні змінюють наше світобачення: око розрізняє лише два кольори – чорний і білий. І, звісно, жовтий, який домінує. За кілька секунд око адаптується, немов проявляється негатив, і проступають виразні деталі. Еліассон, як і завжди, проникає на глибший рівень, зашифровуючи у свої експерименти послання неймовірної філософської сили. Художник демонструє, що сучасна цивілізація побудована на візуальному сприйнятті реальності, «ми віримо лише власним очам», тому митець створює ситуацію, в якій очі обманюють глядача, підказують йому хибні варіанти. Еліассон закликає кожного відвідувача отримати власний життєвий досвід від кожної з робіт. Це можливість відчути на дотик обсидіан чи пограти у театр власної тіні, або просто постояти під краплинами водоспаду.
Свого часу Еліассон прославився експериментами з привнесення природних феноменів у стіни інституцій сучасного мистецтва. Як це було, наприклад, з його феноменальним «Проектом погоди» для Tate Modern у Лондоні (величезне штучне сонце, туман і дзеркальна стеля). На київській виставці представлена рання робота майстра «Краса» (1993) – штучний водоспад, на якому завдяки особливому освітленню проступає райдужне сяйво. При цьому, як завжди, райдуга грається з відвідувачем, залежно від його власного руху, кута, під яким той дивиться на роботу.
Про виставку Олафура Еліассона ще багато йтиметься. Але вже зараз можна сказати, що український глядач ще не скоро зможе відвідати мистецьке шоу такої художньої й технологічної довершеності. В майже науковому пошуку краси Еліассону вдається зберегти потужну романтичну віру в силу мистецтва, важливість ведення емоційного діалогу з кожним із відвідувачів. І головне, роботи Еліассона – це мистецтво, яке не викликає сумнівів, не потребує зайвих пояснень і критичних коментарів. Хоч би як наївно це звучало, але «Твоє емоційне майбутнє» Олафура Еліассона переконує, що в щирого мистецтва є майбутнє, не заплямоване бізнес-розрахунками та вправлянням у кураторських інтерпретаціях.
