Можна «перелопатити» багато інформації про велотуризм, але справжній драйв ви відчуєте, коли сядете на велосипед та проїдете на ньому бодай кілька сот метрів. Особливо, якщо востаннє ви сідали на «металевого коня» у дитинстві, і то був не Gary Fisher, а ще радянська «Україна» чи «Аіст».
За словами Ольги Соколової, першого заступника голови Державної служби курортів і туризму, кількість велотуристів в Україні з кожним роком збільшується. Але статистики, яка б це підтверджувала, у відомстві немає. Справа не стільки у кількості, як у якості, тобто велоінфраструктурі: будуть маршрути, доріжки, паркінги, мийки, ремонт, мапи, прокат, готелі, будуть й туристи.
На велосипеді за адреналіном
Так вважають представники громадської організації ММГО «Центр соціальних та ділових ініціатив» з Яремче, які майже два роки тому за фінансової підтримки Євросоюзу розпочали проект «Велокраїна» у рамках програми «Румунія-Україна». Мета цього проекту – створення інфраструктури для рекреаційних велосипедних поїздок у горах та популяризація такого відпочинку серед українських та іноземних туристів.
Як зауважив перший заступник мера Яремчі Микола Шигрин, за останні 5 років, у регіоні було втілено два проекти, фінансовані європейськими фондами. Окрім «Велокраїни», у рамках Івано-Франківської туристичної асоціації було створено еко-туристичний візит-центр Карпатського національного природного парку, який вже рік приймає гостей.
5-6 червня «Велокраїна» вирішила відсвяткувала День Європи, у самому серці Карпат – Ворохті на Івано-Франківщині. На свято прибули майже півсотні велолюбителів із Львівщини, Івано-Франківщини, Києва. Після привітання місцевої влади під веселі коломийки колона велосипедистів вирушила до спортивної бази «Заросляк», звідки веде стежка на найвищу українську вершину – Говерлу. До речі, маршрут «на Говерлу» це – один з перших туристичних маршрутів «Велокраїни».
Перед самою Говерлою святкову естафету у велосипедистів прийняли піші туристи, які теж здійснили сходження на Говерлу.
Чотирнадцятирічний Назар Бойчук з Івано-Франківська приїхав до Ворохти на ровері разом з друзями. Велоподорож подарувала йому багато позитивних емоцій та адреналіну. Підприємець Віталій Мамчук все частіше пересідає зі свого чотириколісного коня на двоколісного. До Карпат він приїхав з цікавості та для підтримки українського велоруху. А 35-річний Олександр Борецький зі столиці велоспортом займається десять років, в тому числі велошосейними гонками. З турбазою «Заросляк», його пов’язують дитячі спогади: на цій турбазі юний Борецький тренувався.
Чисельну чоловічу групу велоактивістів розбавляли кілька жінок. Львів’янка Надія Сокарина, на велосипеді катається три роки. На цей, як каже Сокарина, «наркотик» її підсадив чоловік. Разом з ним вона мандрувала по вело шляхами Закарпаття, Криму.
На шляху до Говерли велосипедисти зупиняються перепочити.
«Супер! Давно на ровері не їздив, – сиджу в офісі. Зараз порухався, легені провітрив. Раніше ровер був для мене, як засіб пересування, тепер – як засіб отримання задоволення», – розповідає Роман Печижак з Івано-Франківщини.
Традиційно Роман у вихідні він здійснює велотріпи по 40-50 км. У його рідному Косові та в околицях промарковано десять веломаршрутів, найбільші мають довжину 50 км.
«Нормальні стежки, дорога файна. Правда після дощу, болото. Паркінги в місті зробили, прокат – 70-100 грн за добу», – добавляє Печижак.
За його словами, вело туризм – задоволення не з дешевих. Вартість велосипеда може сягати від кількасот до кілька тисяч гривень. Деякі велосипедисти «дерлися» на Говерлу разом зі своїми «кіньми». Присутні іронізували з них, але коли хлопці все ж таки досягли своєї мети й спускалися з гори на роверах, це викликало захоплення та повагу.
Велопатріоти
Наразі «Велокраїна» пропонує 60 веломаршрутів, які охоплюють Івано-Франківську, Закарпатську та Чернівецьку області. Загалом же до кінця проекту, тобто до серпня, планується прокласти майєже 80 ознакованих веломаршрктів різної складності. Ці маршрути позначені на мапах, які теж розроблені в рамках «Велокраїни». Окрім двох карт (Яремчанського та Верховинського районів) розробляються ще чотири карти.
Як розповів піар-менеджер проекту Володимир Закалюжний, усі веломаршрути починаються з міста. У кожному місті є оглядовий веломаршрут з «родзинками», позначені на мапі. Таким чином маршрути не просто туристичні, але й пізнавальні. Після закінчення «Велокраїни» місцеві підприємці, якщо відчують вигоду, створять туристичні клуби, й підтримуватимуть веломаршрути у належному стані. «Таким чином ми зробимо сталість цього проекту», – каже Закалюжний.
Частиною «Велокраїни» є велопрокат та проживання туристів. У приватних садибах і готелях із позначкою «Велокраїна», велотурист може знайти веломийку, приміщення для нічного зберігання велосипеда, мапи, набір інструментів. Усі ці послуги – безкоштовні, причому незалежно від того, живе він у цій садибі чи ні.
Наприклад, у котеджі «Вершина», що у Яремчі час від часу зупиняються велотуристи для перепочинку. Власник котеджу Максим Криворучко приєднався до «Велокраїни» не стільки з матеріальної, а з культурної вигоди.
«Краще їздити велосипедом, аніж пиячити», – каже він. «Велокраїна» збудувала на території його садиби сарай для зберігання велосипедів, купила мийку, поставила дерев’яний паркінг. Проживання для 6 осіб за добу тут вартує майже 1500 грн. без харчування. На двох – 850 грн. Але є і набагато дешевші садиби, де доба коштує 50 грн.
Статистики стосовно того, скільки туристів побували на маршрутах «Велокраїни», поки немає. Окрім українців, сюди приїжджають росіяни та білоруси. Потік туристів з країн ЄС ще невеликий.
«Наша мета не в туристах, а в інфраструктурі. Бізнес сам повинен рахувати, вкладати йому гроші, наприклад, в прокат, чи ні. Ми готові працювати з туркомпаніями, які захочуть включити наші вело маршрути до своїх, особливо зараз, коли розпочався літній сезон і всі їдуть у Крим», – говорить Закалюжний.
За його даними, на створення усієї вело інфраструктури ЄС надав €500 тис. Івано-Франківська ОДА фінансувала розробку і друк велосипедних карт Яремчанського та Верховинського районів. Ці карти разом з каталогом маршрутів на українській та англійській мові можна знайти в інформаційно-туристичних центрах і туристичних виставках.
Плюси та мінуси
Як розповідає Соколова, маркування та знакування туристичних маршрутів кілька років тому здійснювали за підтримки польських грантів. Українські науковці картографи на замовлення комітету розробили національні стандарти маркування туристичних об’єктів та маршрутів, однак зараз відомство не в змозі їх купити. Хоча нормативи коштують недорого – 90 тис. грн. На думку першого заступника голови Державної служби курортів і туризму, велосипедний туризм розвиває попит на вітчизняне, однак він не повинен відбуватися стихійно, а на основі національних стандартів, які визначатимуть усю вело інфраструктуру.
«Допоки не буде державних стандартів, витрачати кошти з держбюджету на створення інфраструктури немає сенсу Вітчизняний вело туризм ще не сягає міжнародних стандартів», – зауважила Соколова.
У «плюсах» велотуризму є суттєвий недолік – забруднення навколишнього середовища сміттям. Тому окрім парківнгів та велопрокатів, має бути достатня кількість ящиків для сміття.
А на думку Олега Листопада, Експерта програми FLEG, неконтрольований велопотік позашляхових велосипедів може нашкодити певним природним ділянкам.
«Це можна, наприклад, спостерігати у Голосіївському лісі в Києві. Хоча порівняно з іншими видами негативного впливу на природу це – дрібниці, але маємо приклади, коли навіть пішоходи протоптують грунт до коріння дерев. Візьміть ту ж Говерлу», – відзначає Листопад.
Втім Закалюжний вважає, що велорух і велотуризм в Україні розвиваються швидкими темпами. «Це вже зрозуміли люди, але не влада. Те, що робимо ми, мала б робити влада. З ним згоден Шигрин: «Допоки Київ обирає вектор зовнішньої політики, мені здається, ви його вже обрали, це – Європейський Союз. І з способом життя, європейськими достатками».