Вранці 14 липня журналіста інтернет-видання «Українська правда» (УП) Сергія Лещенка під супроводом міліції примусово доправили в Генеральну прокуратуру України як свідка у справі про отруєння Віктора Ющенка. Сергія допитували 7 годин 20 хвилин. Під час короткого телефонного інтерв’ю колеги з’ясували в Лещенка, що весь цей час він ані крихти в роті не мав. При тому, що, за моїми спостереженнями, в Генпрокуратурі є непогані їдальня й буфет.
Особисто я можу лише здогадуватися, чим мій колега зацікавив ГПУ і про що сищики розпитували його весь робочий день без перерви на ланч. Адже мій власний досвід спілкування з органами прокуратури як опосередкованого фігуранта вмістився б у 2-3 сторінки друкованого тексту. Втім, зміст допиту, напевне, не моя справа, а таємниця слідства. Водночас у журналістському середовищі підкреслюють, що Лещенко став фігурантом «справи про діоксин» після того, як опублікував інтерв’ю з депутатом Давидом Жванією, який, між іншим, спростовує те, що Ющенка насправді отруїли.
Журналістська спільнота й громадськість, яка їй співчуває, вельми обурилася, що до Сергія застосували процедуру силового приводу. А Секретаріат Президента заявив: «Примусові заходи, вжиті слідчими у цій справі, не відповідають принципам свободи слова за умов розвитку де- мократичного правового суспіль- ства». Натомість в редакції «Української правди» підтверджують, що співробітники прокуратури тричі запрошували Лещенка на «співбесіду», але він не зміг відвідати слідчого з поважних причин – був зайнятий на роботі, яка полягала у висвітленні важливих подій.
Але, згідно із законодавством, «завал» на роботі не є тією поважною причиною, яка дозволяє проігнорувати виклик на допит, тим паче – що стосується слідства у резонансній кримінальній справі. Натомість журналістська «тусівка» вже спродукувала версію, що допитом Сергія Лещенка як свідка влада намагається тиснути на «Українську правду» зокрема, та залякати решту преси взагалі, аби «унеможливити незалежні журналістські розслідування». Я не герой, але скажу: бував у прокуратурі як потенційний обвинувачуваний – не подіяло.
«Очевидно, відчуваючи свою безсилістьу діях щодо політиків, які можуть собі дозволити ледь не публічно ігнорувати виклики на допити, прокуратура обрала собі зручну та беззахисну мішень – журналіста», – зазначається у відкритій заяві Незалежної медіапрофспілки України (НМПУ). Як член НМПУ та учасник обговорення згаданої заяви я пропонував також звернутися до Давида Жванії, аби той не ховався за депутатський мандат і «беззахисні мішені» й особисто задовольнив цікавість ГПУ.
Якщо без жартів, то складається враження, що наш брат журналіст хоча б десь на рівні підсвідомості бажає тих же привілеїв, що й політики, чиновники та бізнесмени, котрі завдяки мандатам, зв’язкам і грошам можуть дозволити собі чхати на закон.