Десята розповідь історикині Тетяни Осташко з циклу «Україна В’ячеслава Липинського», записана для проєкту Тижня Skovoroda auditorium.
Наприкінці 1929 р. гетьман фактично об’єднав у своїх руках усю владу в Українському союзі хліборобів-державників. Це стало можливим після підписання т. зв. Бадеґської угоди між ним та В. Липинським.
Спроби вченого створити гетьманську організацію, яка контролювала б дії гетьмана, керувала б його кроками та скріплювала його морально-політичний авторитет назовні, призвела до зіткнення між двома версіями монархізму: правово-конституційною, яку сповідував В.Липинський, та авторитарною, до якої схилявся П.Скоропадський. Ці суперечності вилилися зрештою у конфлікт між ідеологом та персоніфікатором гетьманського руху. В.Липинський, згідно з регламентом Українського союзу хліборобів-державників, оголошує про розпуск цієї організації й створення нової – Братства класократів-монархістів, гетьманців.
Оскільки більшість членів Ради присяжних УСХД не підкорились рішенню В. Липинського про розпуск УСХД, союз продовжив свою діяльність до рішення Варшавського засідання про саморозпуск Ради присяжних УСХД у 1937 р. і переформатування гетьманської організації у Союз гетьманців-державників під безпосереднім проводом Павла Скоропадського.
В’ячеслав Липинський помер 14 червня 1931 р. у санаторії «Вінервальд» в Австрії. Згідно з заповітом, він був похований у рідному селі Затурці на Волині.
Після смерті вченого його архів був переправлений до філії Національного музею у Відні, заснованого митрополитом А.Шептицьким. Збереженням цієї колекції опікувалися отці Мирон і Теофіл Горникевичі. Оригінальний архів В. Липинського, як власність Галицької митрополії був перевезений до італійської столиці, де у 1963 р. кардинал Йосиф Сліпий заснував Український католицький університет. Мікрофільм архіву В. Липинського після створення Східноєвропейського дослідного інституту ім.В.К.Липинського у Філадельфії став базою для дослідження наукової та політичної спадщини видатного українського історика, а інститут, за задумом першого президента СЄДІ Є. Зиблікевича, мав перетворитися на центр вивчення української консервативної думки. Інститут насамперед започаткував наукове дослідження вже опублікованих праць В. Липинського, а також його ненадрукований творчий доробок, листування, спогади, тощо. Але це довгий і складний шлях, який ще доведеться пройти, щоб осягнути всю велич В’ячеслава Липинського.