«Сьогодні ми ніби злякалися перших паростків молодого покоління, що несміливо пробивається крізь бетонні нашарування століть русифікації, байдужість, примітивізм і глобалістичні тенденції сучасного життя. Почувши у відповідь на своє українське слово "русский ответ", більшість із нас якось мало не запопадливо перескакує на російську, щоб, не дай Боже, не зарахувади до "націоналістів". До речі, тим самим ми позбавляємо нашого співбесідника нагоди оволодіти державною мовою», – пише він.
«Державна двомовність (не плутати з особистісною двомовністю, тримовністю…) стане в Україні утвердженням і закріпленням на практиці одномовності в її колонізаторському сенсі», – зазначив Брюховецький.
Він нагадує, що ще 1905 року Іван Франко окреслив це явище показовою назвою своєї статті «Двоязичність і дволичність».
«Зокрема, писав про діяльність москвофілів: «Виставлювані pro foro externo поклики оборони руської народності перед полонізацією і грецького обряду перед латинізацією показуються чимраз виразніше грубо підмальованими шильдами, під якими довгі літа провадився шинок дуже нечистих інтересів […], відступництво від служби інтересам рідного народу, ішов вербунок на службу різним темним силам дома й за границею», – цитує Брюховецький Франка.
Повну версію статті В’ячеслава Брюховецького «Апологія «узкоязичності» читайте у №19 «Українського тижня».