34 року тому, пізно ввечері 13 червня 1990 року український прапор було встановлено над Міською вежею міста Житомира. Цій історичній події передувало рішення сесії Житомирської Міської ради від 24 травня 1990 року, яка більшістю голосів ухвалила рішення «Про використання української національної символіки на території міста Житомира», яким дозволила вільне використання у місті синьо-жовтого українського прапора, герба Тризуб і виконання гімну «Ще не вмерла в Україні ні слава ні воля».
На той час України як самостійної держави не існувало. Була квазі-держава Українська ССР у складі тоталітарної імперії – СРСР. Реально і жорстоко всі сторони життя керувалися єдиною партією КПСС-КГБ із Москви, процес становлення української державності після перших демократичних виборів в березні 1990 року лише розпочинався. «Державними» прапорами УРСР були криваво-червоний (СРСР) і червоно-синій (УРСР). Українські національні символи були під забороною. До проголошення Незалежності залишався один рік і три місяці.
Коли в Житомирі сталася ця подія, українські прапори вже майоріли над ратушами трьох обласних центрів України, але тільки в Галичині: в Тернополі, у Львові та в Івано-Франківську. Та одна справа – Галичина із потужним національним піднесенням того часу, а інша справа Житомир в Наддніпрянській русифікованій Україні… Тим не менше, Житомир став першим містом за межами Галичини, першим містом Центральної Наддніпрянської України, де використання національної символіки було узаконено спеціальним рішенням міської Ради і над ратушею якого всупереч тотальному тиску партійно-державної машини було встановлено синьо-жовтий український прапор.
Піднімаючи прапор майбутньої України ми вірили, що незалежна Україна буде, але ніхто не знав коли і якою ціною… В давні часи, коли українські воїни приступом брали ворожу фортецю і вивішували над нею прапор, вуличні бої в місті ще могли продовжувалися. Але вже висів символ, який демонстрував безглуздість подальшого спротиву. При втраті прапора військова частина розформовується. Можна наводити й інші приклади важливості «прапорного питання», особливо зараз, коли Росія знову хоче знищити державність України і разом із нею всіх українців. Тому ця подія мала величезне політичне, моральне, юридичне та психологічне значення. І не тільки для Житомира.
Було встановлено символ, який фактично засвідчував майбутню зміну влади. Прапор над міською ратушою свідчив, що Московська влада КПСС-КГБ вже не монолітна і «не вічна», як це було 70 років поспіль і на зміну їй обов’язково прийде влада українська. Вперше український прапор в місті був встановлений над органом влади (та ще й радянським органом, бо інших тоді не було), що давало юридичне і моральне право громадянам та організаціям робити теж саме. Український прапор встановлювався офіційно на підставі спеціального рішення міської Ради, прийнятого абсолютною більшістю її депутатів і підписаного мною, як Міським головою. Прапор встановлювався не тимчасово, а раз і назавжди. Саме з того часу він і майорить над містом.
Минуло 34 роки. І знову ми боремось за Український прапор, за наші символи. «Життя триває. Точиться війна». Та ми переможемо! Життя й історію не зупинити.
Історія розпорядилася так, що український прапор було встановлено рівно через 70 років після того, як 12 червня 1920 року українське військо остаточно залишило Житомир і в нього вдерлися російські червоні банди Котовського, які встановили над міською ратушою криваво-червоний прапор Радянської Росії.
Підняття українського прапора над міською ратушою викликало як захоплення і підтримку з боку більшості житомирян, так і люту ненависть зі сторони «партійних і совєтскіх органов» та їх агентів і прислужників із п’ятої колони.
Перші приходили в Раду, вітали і підтримували, а пізніше проводили акції підтримки.
Останні злісно шипіли і писали мені анонімні листи з погрозами («Мы тебя и твоих детей, Бандера и Петлюра, еще достанем…»). Якась «тайно образованная группа в 21 человек «За интересы Советской Украины»» написала «Ультиматум» із погрозою висадити в повітря будинок Ради, «если за неделю желто-голубое националистическое полотнище не будет снято. Новейшие средства и технологии обеспечены. Преград для нас не существует»…
Довелось окремим листом звертатися в Обласне управління КГБ з вимогою розслідувати замах на терористичний акт і взяти під охорону будинок Міськради, хоча підписуючи цього листа я чудово розумів, що звертаюсь до кураторів та організаторів цієї самої «таємної групи».
Майже кожну ніч, поки ми не організували власну охорону, прапор зривали (як потім з’ясувалось, робила це сама міліція на вимогу обкому КПСС). Та ми знову і знову встановлювали прапор.
«Под чуткім руководством» раніше надісланого спеціально із Москви з апарату ЦК КПСС першого секретаря Житомирського обкому КПСС Владіміра Фьодорова, який люто ненавидів все українське, посипався шквал протестів прокурорів усіх рівнів, рішень районного, міського, обласного судів, кілька окремих постанов обласної прокомуністичної Ради та центральної влади в Києві.
Суть цього тиску була в одному – негайно зняти «націоналістичне полотнище» з будинку Ради і відмінити всі рішення стосовно національної символіки, як незаконні, а інакше…
І це «інакше» було в інспірованих перевірках фінорганів та спеціальних служб, як в міськраді, так і за місцем моєї колишньої роботи на заводі та роботі моїх колег, грубого скороченні фінансування та матеріального забезпечення міських програм, яке тоді йшло не прямо місту, як зараз, а через область.
А ще – моральний тиск, брехня, наклепи і провокації через підконтрольні засоби масової інформації, перш за все, – компартійну газету «Радянська Житомирщина», яка завзято чавила все живе – свободу слова, демократію, становлення української незалежності. Тоді я по-справжньому вперше відчув, як «заламують руки і ноги» лише тому, що ти – українець.
Та незважаючи на погрози, шантаж, суди, прокурорські подання ми вистояли – український прапор залишився на міській ратуші, де він стоїть і сьогодні.
23 червня 2010 року Житомирська міська рада прийняла рішення щороку відзначати 13 червня як загальноміське свято – День підняття українського прапора над Житомиром.
Сьогодні, як раніше в останні роки, за ініціативи Житомирської Міськради та Міського голови таке свято в Житомирі відбудеться, маю честь бути запрошеним на ньому.
А український прапор майорить над міською ратушою і сьогодні на тому ж древку, зробленому із нержавої сталі патріотами України 34 роки тому, прикрашений тим же латунним, вручну виточеним тризубом – нині державним гербом України.