Автор статті Олександр Крамар звертає увагу, що торік на імпортні товари українці витратили майже 1,5 трлн грн. І левову частку ввезених товарів становили готові промислові товари. Понад те, дані Держстату свідчать про тенденцію до збільшення питомої ваги імпорту в споживанні великої кількості товарних груп із року в рік. Якщо ще у 2005 році завезені з інших країн непродовольчі товари становили 42,4% усіх проданих в Україні, то у 2020-му їх частка вже перевищила 67%.
До того ж якщо більшість країн світу імпортує або те, чого не може виготовити чи видобути самостійно (критичний імпорт), або те, що виробляти самим значно дорожче, ніж традиційним постачальникам, то в Україні значну частку ввезених готових товарів становлять ті, які цілком можна було б виробляти в країні.
Наприклад, імпорт готових харчових продуктів не лише вже зараз значно перевищує їх експорт (у 2020 році — $1,85 млрд проти $1,29 млрд відповідно). Останнім часом він ще й досить стрімко зростає на тлі зменшення обсягів вивезення відповідної продукції українського виробництва.
Та й нарощування виробництва сільськогосподарської сировини для інших країн також відбувається коштом майже винятково імпортних насіння, добрив, засобів захисту рослин, техніки і, звісно, палива для роботи. Наприклад, лише імпорт засобів захисту рослин і добрив для агросектору обійшовся в $1,73 млрд у 2020-му, ще на $1,1 млрд було імпортовано сільськогосподарської техніки. Для порівняння — виробництво засобів захисту рослин у країні у 2020 році становило еквівалент лише $57 млн, а техніки для сільського й лісового господарства — $318 млн.
А загалом обсяги ввезення з інших країн різноманітної продукції машинобудування ($18,2 млрд у кризовому 2020-му) втричі перевищують усі обсяги виробництва в наявному українському машинобудуванні (172,9 млрд грн або $6,4 млрд у2020 році).
Читайте також: Негативні тенденції зовнішньої торгівлі України
Динаміка зовнішньої торгівлі за окремими галузями за останні 20 років виразно демонструє, що масштабний наплив імпорту пригнічував внутрішнє виробництво. Або знищував уже наявні, або принаймні виключав будь-які можливості для створення нових виробництв потрібних українцям товарів. Наприклад, лише фіксовані митницею обсяги (адже справжню вартість часто занижують) увезення продукції легкої промисловості від 2000-го до 2020 року зросли більш ніж у 4,5 раза — із $0,59 млрд до $2,73 млрд, а її виробництво в Україні збільшилося за цей час лише з $0,57 млрд у 2001-му до $0,88 млрд у 2020 році. Та й ту виробляють переважно за давальницькими схемами для європейських компаній. Ще гірша ситуація з різноманітною хімічною продукцією, де імпорт із $0,9 млрд у 2000 році зріс до $7,3 млрд у 2020-му. Водночас уся продукція українського хімпрому у 2020 році була більш як удвічі меншою ($3,4 млрд), а її експорт із 2000-го зріс лише з $1,5 до $1,9 млрд.
Не кращі тенденції з металопродукцією. Імпорт до України готових виробів із чорних металів торік майже зрівнявся за обсягом із їх експортом ($874 млн і $879 млн відповідно), хоча ще 20 років тому (у 2000-му) більш як уп’ятеро йому поступався ($125,3 млн і $653 млн). Водночас з України для розрахунків за зростання імпорту готових промислових товарів з кожним роком постачали закордон дедалі більше сировини й робочих рук.
Донедавна ми були експортерами промислової продукції з невисокою доданою вартістю, як-от металевих напівфабрикатів, сирої олії чи електропроводки. Але поглиблення тренду, що окреслився останнім часом, загрожує перетворити Україну вже на експортера насамперед зерна, руди, насіння олійних і лісоматеріалів з мінімальним рівнем обробки.
«В умовах незахищеності внутрішнього ринку від напливу готової промислової продукції з азійських країн відсутні будь-які умови для розвитку нових виробництв замість старих промислових галузей, що занепадають. Адже виробництво в Азії вже налагоджене й має очевидні переваги через «ефект масштабу» та різні форми стимулювання державами експорту»
Більше читайте в статті Олександра Крамара «Власний інтерес» у свіжому номері «Українського тижня».