Для підтримання оптимізму й уникнення непродуктивного лементу годиться, для розуміння процесу — замало.
Перше враження: пейзаж очистився, усе випадкове й незрозуміле випарувалося. Найвпливовіша ще півтора року тому політична сила зазнала нищівної поразки, такої безжальної, що навіть хочеться поспівчувати. Зрозуміло, що самі «Слуги народу» свої досягнення інтерпретуватимуть як небачену перемогу: хай там як, від 14 до 20 відсотків місць у радах таки їхні. Та киньте! Присутність і домінування — діаметрально протилежні речі. «Слуги» на початках мали всі можливості вийти за межі взаємних залежностей, які оплутали правлячий клас й унеможливили різкі рухи, натомість показали, що вони є плоть від плоті корпоративного (не в сучасному бізнесовому, а в середньовічному сенсі), станового, архаїчного суспільства. Суспільство їм цього не подарувало, бо воно загалом чекає від влади див, у гіршому випадку — фокусів, не вимагаючи від себе самого жодних зусиль. Але це ми знали й без того. Періодична вражаюча мобілізація у формі майданів, добробатів, волонтерського руху дає надію, що ми подорослішали, насправді ж, гаразд, ми таки подорослішали, але нас усе ще не так багато, як треба.
Читайте також: Місцеві вибори 2020: Оприлюднені перші екзит-поли
Історія дивовижного тріумфу й стрімкого занепаду штучного проєкту на чолі з молодим, харизматичним, дотепним і безумовно талановитим артистом доводить: ніякої модернізації, ніяких реформ в Україні без ідеологічної складової бути не може. Ти або прорадянський, проросійський, проватний і граєш на руку ворогу, або проєвропейський, проатлантичний, прозахідний і неминуче, принаймні номінально, за реформи й очищення авгієвих стаєнь. Будь яка «третя сила», що виступає за все хороше проти всього поганого, однак без чітких акцентів по вісях ЄС / «митний союз», НАТО / «братні обійми», майбутнє / минуле, — ілюзія, фейк, мана.
Ну що ж, мана розвіялась, і ми отримали приблизно той самий розподіл політичних симпатій населення, який переслідує нас уже багато років, навіть із певною позитивною динамікою, тільки погані хлопці цього разу виставили не лише пострегіоналів із «тим-кого-гидко-називати» біля керма, а й того ж штибу випадкових шмендриків для потенційної молодшої аудиторії. Шмендрики пролетіли, повернувши нас до зворушливої стабільності у вподобаннях виборців: ти можеш вливати скільки завгодно грошей, будь-які медіаресурси, а на виході отримаєш статистичну похибку.
Ну й другий прояв електоральної стабільності — це заспокійливий консерватизм у ставленні до звичного зла (ну, гаразд, звичної недосконалості) чинних мерів. Ось тут на бабусю біля під’їзду — нагадаю, середній вік тих, хто в неділю доплентався до урн, 50+ — ніяка ідеологія вже не діє, а міські лідери саме нею не зловживають. Так, десь повернуть вулиці ім’я маршала Жукова, але так прямо «Путін, прійді» не волають, а дехто навпаки демонструє взірцевий патріотизм, кореляції геть жодної. Чемпіон тут, звісно, Геннадій Адольфович Кернес, який підтвердив свій мандат у першому турі. Я тут днями прокатався до Харкова, побачив на власні очі знаменитий новий фонтан із мавпами в парку Шевченка за 50 мільйонів… Ну фонтан, ну мавпи, ну рухаються, ну блимає, ну кітч, загалом у добу лазерів і віртуальної реальності розвага на рівні середньовічного ярмарку. Проте виявляється, патріоти міста ним пишаються, ба більше, народ спеціально автобусами приїздить з інших міст помилуватися. Усміхніться, вас знімають! Кличко в Києві й Вілкул у Кривому Розі, Садовий у Львові й Труханов в Одесі, Філатов у Дніпрі й Бойченко в Маріуполі, Бондаренко в Черкасах і Сенкевич у Миколаєві — усі вони впевнено проходять у другий тур із переважними шансами зберегти за собою крісло. Тобто ані ідеологія, ані чисті руки, ані стан міської інфраструктури, ані корки, ані МАФи, ані повітря на вибір бабусі не впливають ніяк.
Про казус Лозінського всі вже написали, а як ні, то напишуть, але я все одно нагадаю: Віктор Лозінський, будучи народним депутатом і магнатом регіонального масштабу, 11 років тому в товаристві прокурора й міліцейського начальника влаштував у своїх угіддях полювання на місцевого божевільного. П’ять вогнепальних поранень, переломи, забої: бідолаха помер через три години. Мисливець отримав 15 років, потім пом’якшення до 14, потім до 10, потім вийшов на волю, відсидівши 4 роки й 36 днів, потім добився зняття судимості. Ну й ось, нарешті обрання головою ОТГ у себе на Кіровоградщині.
Так, децентралізація — безумовне благо, але демократія теж благо, диявол у мавпах.