1000 км– саме такою є протяжність королівського маршруту. 700 років – таку кількість років налічує його історія. Маршрут створили наприкінці ХІІІ століття шведські монархи, які володарювали Фінляндією. Спочатку це був поштовий тракт від Виборга (нині російського) до тодішньої столиці Фінляндії – Турку. І далі до Стокгольма. Взимку цю відстань доволі швидко долали через Балтику, по кризі, а ось улітку… 1555 року королю Швеції Густаву І Вазі довелося протягом шести тижнів йти цим грузьким і диким шляхом. Це спонукало його спорудити тракт із корчмами та заїжджими дворами. Нимпочали курсувати державні кур’єри, купецькі хури, дворянські та королівські карети.
Нині «Королівський шлях» набагато комфортніший. Автостради та залізниці лише додають позитивного враження від спокійної північної природи. По хвилястій рівнині дорога простягається, прорізуючи пагорби з фінського граніту. Варто звернути з шосе – і перед вами палацик ХVІІІ століття чи старовинна сільська садиба. Маєте нагоду заночувати в пенатах коронованих осіб.
Порвоо
Містечко Порвоо, засноване в середині ХІІІ століття, – колишній центр морської торгівлі. Про це нині нагадують червоні дерев’яні склади на березі річки. Вони збереглися дивом, адже місто потерпало від пожеж. Одного разу королю набридли збитки, тому він дозволив погорільцям якийсь час не сплачувати податків та зводити цегляні будівлі. Тепер це крамниці, майстерні, сауни й оригінальні кав’ярні.
Певно, найвизначніший в історії Порвоо рік – це 1809-й. Тоді тут у кафедральному соборі російський цар Олександр І уперше проголосив фінів нацією, а Фінляндію – князівством у складі Російської імперії. Так окупанти прислужилися національній самосвідомості.
Художники – невід’ємна риса місцевого пейзажу, саме завдяки їм місто можна побачити у багатьох галереях Європи.
Гельсінкі
Гельсінкі справило враження дещо сонного міста. На диво теплої літньої днини городяни повисипали на газони грітися на сонці. Вразила надмірна свобода моралі: цілком тверезий хлопець пісяв на клумбу в центрі міста, відвернувшись від дівчини, з якою при цьому не припиняв розмови. Й це ознака не так розпусності, як індиферентності – такий уже тут «відморожений» люд.
Гельсінкі значно молодше за «Королівський шлях». Шведи заснували його 1550 року. Власне, містом його можна було назвати лише через два з половиною століття, коли російські самодержці зробили його столицею фінів. Тоді із Санкт-Петербурга сюди виписали архітектора Карла Енгеля, тож Гельсінкі часом дуже нагадує Санкт-Петербург.
Найвідоміше творіння Енгеля – лютеранський кафедральний собор. Колись царя Миколу І обурив той факт, що в Гельсінкі немає православного собору. Серед заможних городян швидко зібрали кошти і звели високий і ставний Успенський собор, найбільший храм православ`я у західному світі.
Від собору йде Софійська вулиця (імені російської цариці), та й прилеглі до неї вулички також названі іменами царів і царенят. Неподалік, у порту, височіє колона з двоголовим орлом, споруджена «вдячними фінами» на згадку про візит російського імператора Олександра І.
Цікавини в Гельсінкі розташовані компактно, транспортна мережа продумана. Наприклад, трамваєм № 3T можна не лише пересуватися містом, а й здійснювати екскурсії. Його маршрут охоплює все найцікавіше: Національний музей, парламент, обидва згадані собори, залізничний вокзал у стилі модерн, Олімпійський стадіон, пам’ятники композитору Сибеліусу та маршалу Маннергейму, порт…
Якщо ж хочете поринути в атмосферу Гельсінкі, вирушайте на Еспланаду – прогулянковий бульвар.
Суоменлінна
Це все ще Гельсінкі, але тут постає зовсім інше обличчя столиці. Коли катер причалював біля суворих стін фортеці Суоменлінна, було якось не до жартів…
Десь тут Петро І прорубував оте завойовницьке «вікно в Європу». В 1713-му російські війська зайняли Гельсінкі, й сюди ж завітав сам цар – гер Пітер. Та згодом шведи повернули собі ці місця. Й збудували на Вовчих островах цю потужну фортецю. Головною її окрасою була й залишається церква, колись православна, нині – лютеранська, а за сумісництвом – морський маяк.
Ошкірений гарматами фортечний архіпелаг забув похмурі часи. Нині це район Гельсінкі, який із берегом сполучає, крім катерів, ще й тунель. Тут влаштовуються «королівські» театралізовані екскурсії та військово-історичні шоу. Фортеця охороняється ЮНЕСКО, кожен її камінь пронумерований, і приватні особи, котрі мешкають у житлових будинках на цих островах, зобов’язані дбати про збереження пам’яток.
Мустіо
У XVI столітті вздовж «Королівського шляху» повиростали залізоробні підприємства. Для цього було все необхідне: вода з озер, болотяна руда, деревина для палива… Старовинні технології неспроможні були понівечити мальовничої природи, й тут виникали мальовничі дворянські садиби. Багатенько я їх побачив.
Садибу в Мустіо звели ще за шведів. В одній із вишуканих кімнат виставлено гаптований золотом мундир віце-генерал-губернатора Фінляндії – дідуся нинішньої господині будинку. Літня пані люб'язно супроводжує групу екскурсантів, що розглядають розкішні зали. Завела і до своєї спочивальні, де про сьогодення нагадують хіба що електролампочки й телефон.
Садиба оточена прекрасним парком зі скульптурами, альтанками та ресторанчиками. З мосту можна спостерігати гру сріблястих окунів у річці.
Хайкко
Було б дивно, якби я повернувся з Фінляндії, не пізнавши особливостей національної парильні. Усе відбувалося кілометрів за 70 від Гельсінкі, в садибі Хайкко.
Таким собі невеликим додатком до тілесних задоволень були апартаменти в ошатному будинку ХІХ століття з дворянськими портретами, антикварними меблями з карельської берези.У суперовому спа-центрі «Хайкко» я мужньо витримав п’ять раундів «сухої пари» навперемінку з купанням у крижаній воді, ніженням у гарячому та прохолодному джакузі та бовтанням у басейні з масажними струменями. Коли сидів за кухлем пива, потопаючи в білосніжному халаті, здавалося, на цьому мандрівку можна й завершувати… Але все лише починалося.
Додам лише одне: свого часу в Хайкко провів свою першу шлюбну ніч фаворит «Формули-1» Міка Хаккінен. Номер молодят нині показують усім охочим.
Турку
Маршрут привів мене до головного пункту часів заснування «Королівського шляху» Фінляндії – стародавнього Турку. Типова ситуація: перша столиця стала містом, другим за значущістю.
Образ Турку середньовічний. Його серцем є кафедральний собор, закладений ще на початку ХІІІ століття, головний храм лютеранської церкви Фінляндії. Тобто Турку, крім того, є і духовною столицею держави. При вході до храму відвідувачів зустрічають грандіозні макети вітрильників, що їх моряки дарували собору для щасливого повернення з походу. Всередині над вашою головою – зіркоподібні склепіння із восьмиповерховий будинок заввишки. Під підлогами – поховання близько 5000 небіжчиків, зокрема, королів. Панно над вівтарем зображує церемонію церковної реформації 1527 року, яку провели в цьому-таки соборі, – то була епохальна подія для Фінляндії та Швеції.
Якщо собор витворює аскетичну ауру міста, то річка Аура – більш вільну. Її береги обнизані кораблями-ресторанами. Можна замовити й окремий столик у човні. З берега на берег охочих переправляє столітній річковий трамвайчик.
Нарешті, лицарські часи уособлює замок Турку. Як і собор, він найдавніший у Фінляндії. Зведений 1280 року, він витримав чимало облог, але так і не був узятий штурмом. У ньому є похмурі середньовічні зали зі слідами кинджалів на столах і пишні ренесансні приміщення. Вузькими коридорами сновигають «служанки» та «пажі»… Однак бутафорії дуже мало, все справляє враження не штучно створеного, а справжнього. Як те пиво і в’ялена щука, якими завершився наш огляд замкової таверни.