Як і під час попередніх криз, цього тижня погляди Європи були звернені до Анґели Меркель. Усі очікували сигналів того, як саме канцлер Німеччини планує вберегти її від розколу. На тлі всієї непевності, що запанувала на континенті після британського референдуму, чітко зрозуміло одне: після виходу Сполученого Королівства з Європейського Союзу (або поки Лондон думатиме, як це зробити) і без того непристойна вага Німеччини в клубі позосталих 27 зросте ще більше. Приписуване Генрі Кіссінджеру запитання про те, кому телефонувати, коли треба порозмовляти з Європою, більше ставити й не потрібно: звісно, слід набирати Берлін. Декого це, схоже, заспокоює, але багатьом здається нестерпним. Відтепер Франція, Італія та Іспанія «дістають вказівки прямісінько від Анґели Меркель, оминаючи Брюссель», — кепкує головний євроскептик Франції Марін Ле Пен.
Тим часом Меркель, попри весь несподіваний інтерес до її думок, ділитися ними не квапиться. Повільний, розмірений стиль очільниці уряду ФРН став першою запорукою зосередження нею у своїх руках такої влади. Німці на її честь вигадали навіть дієслово «меркелювати» (merkeln), тобто зволікати з прийняттям рішення, доки проблема з часом більш-менш «розсмокчеться», а опоненти нароблять помилок, якими можна скористатися. Тож після референдуму 23 червня вона одночасно зайняла і сувору позицію стосовно Британії (під час перемовин не буде жодних поступок, як пообіцяла вона в Бундестазі), і поблажливу (бо «немає причини особливо присікуватися»). Якби її воля, більше поки що вона нічого й не казала б.
Проте внутрішня політика змусить її перервати мовчанку швидше, ніж їй хотілося б. Наступні федеральні вибори в Німеччині відбудуться не раніше ніж у вересні 2017 року. Але молодша партнерка у великій коаліції Меркель лівоцентристська Соціал-демократична партія (СДП) сприйняла голосування за Brexit як сигнал: час достроково почати свою кампанію проти Меркель, використовуючи європейське питання як спосіб вирізнитися.
Тепер, коли ті прикрі британці більше не можуть грати свою звичну обструкціоністську роль, есдеки хочуть, щоб ЄС-27 активно вимагав поглиблення євроінтеграції та централізації. У спільному документі лідер партії Зіґмар Ґабріель (віце-канцлер в уряді Меркель та її імовірний суперник на виборах) і Мартін Шульц, голова Європейського парламенту (ще один потенційний кандидат від СДП проти фрау Анґели), закликають до «перезаснування Європи». Європейська комісія в Брюсселі, яку так ненавидять усі євроскептики, мусить стати «справжнім європейським урядом», як пояснює Шульц. Автори стверджують, що цей новий і покращений Євросоюз повинен робити величезні інвестиції в дороги, електричні мережі та кабельні системи передачі даних у південних країнах-членах, щоб зменшити там безробіття серед молоді й стимулювати зростання. Це та форма німецької гегемонії, від якої в захваті були б Італія, Франція і Греція.
Читайте також: Жан-Сільвестр Монґреньє: «Європа має визнати існування євразійського фронту поряд із середземноморським та близькосхідним»
Але по-їхньому не вийде. Есдеки — лише молодші партнери в німецькій урядовій коаліції, а християнські демократи Меркель тягнуть у протилежний бік. Наразі погляд політсили озвучує міністр фінансів Вольфґанґ Шойбле. Останній спочатку був єврофедералістом і прихильником іще тіснішого союзу, але нині дійшов висновку: референдум подав сигнал, що європейці не погодяться на посилення централізації. Про це він розповів німецькій газеті Welt am Sonntag. Політик уїдливо запитує: а що взагалі означає це «перезаснування Європи»? Розірвати договори й почати все спочатку? На це потрібен час, якого ЄС не має. І в будь-якому разі «зараз не той момент, щоб мріяти».
На його думку, ЄС повинен натомість обрати кілька великих проблем і довести своїм розчарованим громадянам, що спроможний їх вирішити: наприклад, контроль потоків біженців і безпека на зовнішніх кордонах блоку або об’єднання національних енергетичних мереж. А «якщо комісія виявиться неспроможною діяти, ми просто візьмемо контроль у свої руки й вирішуватимемо проблеми між нашими урядами», — додає він. Жаргоном євробюрократів ця погроза «міжурядового» підходу — пряма протилежність «наднаціонального» шляху, який так підтримують федералісти. Такий підхід передбачає передачу влади від комісії — центрального виконавчого органу й державної служби ЄС — Європейській раді, що складається з лідерів держав-членів.
Як і єврокриза, така зміна підіймає градус уваги до цих лідерів, особливо до Меркель. Німецька політична еліта розуміє (і навіть побоюється), що її домінантна позиція викличе негативну зворотну реакцію. Якщо інші лідери об’єднаються, щоб збалансувати її владу, це розбудить давні страхи Берліна з приводу ізоляції. Франк-Вальтер Штайнмайєр, міністр закордонних справ та один із лідерів соціал-демократів, називає це «надією на Німеччину, але й страхом, що вона в Європі стане надто сильною».
Читайте також: Союзи згубні для Європи…
Південь тратить, Німеччина платить
Однак утаємничені кажуть, що після референдуму Анґелі Меркель дошкуляє інший, серйозніший страх: у ЄС починається така форма німецької гегемонії, за якої від Берліна чекають, що він візьме на себе всі тягарі й завдання Євросоюзу, тоді як решта лише вибиратиме собі привілеї на свій смак. Під час кризи євро німецькі гроші та гарантії підтримали спільну валюту. Під час кризи біженців ФРН зберігала свою «культуру гостинності», тоді як інші закривали кордони. Наближаються перемовини щодо Brexit, і Британія, можливо, вимагатиме доступу до єдиного ринку без надання свободи пересування жителям ЄС, тоді як Німеччина та її система соціального забезпечення залишаються доступними для всіх.
Тож у Європі, якій загрожує Brexit, Німеччина відчуває ту дилему гегемонії, що Америці відома вже сім десятиліть: спокуса застосовувати свою потугу у власних інтересах вступає в конфлікт з обов’язком використовувати її для сприяння світовому порядку. У Європі це означає стримування «відцентрових сил» ЄС, на чому Меркель не раз наголошувала після референдуму.
Читайте також: Гра зі свідомістю
Але порядок, який вона собі уявляє, більш схожий на ту вільнішу Європу, за яку колись ратували британці, ніж на ту, якої прагнуть федералісти. «Що таке «Союз»?» — таке риторичне запитання канцлерка поставила на конференції 28 червня під час європейського саміту. І відповіла: це рада, комісія і парламент, а німецькою мовою перше із цих слів чоловічого роду, друге — жіночого, а третє — середнього. Напевно, німецька «мутті» має намір стати Європі за батька.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com