Нагнітання не допоможе, радше — рішення і жертви
Європейці опинилися між молотом і ковадлом. Путінська Росія атакує не лише Україну, а цілу систему, яка забезпечує (більш-менш) понад 500 мільйонам осіб свободу, безпеку і добробут. Смертоносна тактика «розділяй і володарюй» виявляється потужнішою за брудні гроші, пропаганду, саботаж і підривну діяльність. Утіленням результатів цієї тактики став нещодавній розкол в Північноатлантичному альянсі. Якщо безпековий гегемон Європи стає тепер на бік Росії, то приречена не лише Україна. Що ж робити європейцям?
Один із варіантів: заціпеніння з переляку. Може, минеться. Може, Дональд Трамп зрозуміє, що Сполученим Штатам потрібна Європа. Може, Путін вийде за рамки чи помре. Може, єдинороги зістрибнуть із веселки і почнуть гасати Червоною площею.
А може, ми нічого не вдіємо. Нашу долю вирішено. Європа заледве захистить себе без американської військової підтримки, а якщо США займуть відверто ворожу позицію, то й поготів. Отже, лишається домовитися про капітуляцію. Дати Путіну і Трампу те, чого вони хочуть, і сподіватися, що вони не завдадуть нам надто великої шкоди. Краще червоний, ніж мертвий, як казали за часів Холодної війни.
Європейські лідери думок повинні докладати зусиль, щоб громадськість так не мислила. Ми маємо правильно зображувати загрозу як неминучу й екзистенційну, але водночас пояснювати, що з нею робити.
Пам’ятаймо цифри. Сполучені Штати — не єдина економічна наддержава. Європейський Союз теж не відстає. Якщо президент Трамп хоче суто транзакційних відносин з Європою, програють обидві сторони, а не лише європейці. Європейці не можуть змусити США їх захищати. Але можуть дати зрозуміти, що атаки (тарифи, істерики чи будь-що інше) обійдуться дорогою ціною. Важке торгування дає важкі уроки.
Із Росією має бути легше. Її населення становить третину населення ЄС, а економіка трохи менша за італійську. Тож Європа, за бажання, завиграшки нагадала б Путіну, за ким справжня сила: непоганим першим кроком міг би стати арешт заморожених активів Центрального банку Росії або їх використання для підтримки кредитів для України.
Одне слово, Європа не є гігантською версією Польщі у вересні 1939 року. На поляків напали набагато більші вороги зі сходу і заходу. Європа має сили — людей і гроші — для визначення власного майбутнього. Щоправда, часу обмаль, а політичні рішення приймаються повільно. Але й це можна виправити. Ми не бачимо російських танків на вулицях Брюсселя, Парижа, Берліна і Рима. Європейську правлячу еліту ніхто не схопив уночі й не депортував рубати дерева в концтабори. Кремлівські комісари не встановили контроль над публічними дискусіями, засобами масової інформації й науковим середовищем. Люди не ризикують втратити роботу, виступаючи за єдність і рішучість у протистоянні загрозам з боку Вашингтона й Москви. Отож, ніщо не заважає європейським лідерам лідирувати, причому ефективно, — за винятком самих європейських лідерів.
Слід визнати, що зараз є чимало зрушень. Білі книги Європейської комісії з питань оборони — це промовистий крок уперед. Банк переозброєння (план за мого співавторства) набуває підтримки. За лаштунками точаться бурхливі дискусії на різні теми: про мобілізацію, обмін розвідданими, ядерну зброю, тощо.
Політики повинні говорити зі своїми виборцями чітко і твердо. Вони мають бути смиренними. Нині зміни у сфері оборони, стримування, витривалості й безпеки будуть для нас набагато дорожчими, ризикованішими і дошкульнішими.
Але послання лишається простим. Не сидіть, скиглячи на ковадлі, в очікуванні ударів молота. Стрибайте, біжіть, кричіть, шукайте допомоги — протидійте. Особливо, якщо ви принаймні не менші й не слабші за ваших нападників.