Одна — про політику, друга — про природу, а третя — про Всесвіт. Отак, від вужчого до ширшого, поступово змінюються кут зору і фокус. Здається, ці видання найдоречніше так і читати: спершу — про людей та їхню діяльність у економічній царині, потім — про природу та її зовсім не оптимістичні новини, а насамкінець, піднявшись над Землею і достатньою мірою абстрагувавшись, — уже про сам час. Так і зробимо.
Д. Аджемоглу, Дж. Робінсон. Чому нації занепадають. Походження влади, багатства і бідності. — К.: Наш формат, 2016
Останнім часом у нас побільшало книжок на загальноекономічну тематику, автори яких намагаються популярно, зрозуміло й відносно просто пояснити читачам якісь базові речі про зростання, розвиток, інновації чи, приміром, економічний занепад: як на прикладі однієї чи кількох вибраних країн, так і розширивши аналіз до світових масштабів. 2014-го в українському перекладі з’явилася «Як багаті країни забагатіли… і чому бідні країни лишаються бідними» норвезького економіста Еріка Райнерта. 2016-го, через чотири роки після видання мовою оригіналу, ми отримали змогу прочитати ще одну працю на схожу тему. Турецько-американський економіст Дарон Аджемоглу (Массачусетський технологічний інститут) і британський політолог із Гарварда Джеймс Робінсон у 15 розділах намагаються відповісти на поставлене запитання й описати всі чинники, що можуть вплинути на економічний розвиток та його характер.
Послідовно наводячи приклади про клімат, географію, культуру, економіку, політику й релігію, залучаючи до аналізу нові й нові країни (як синхронно, так і діахронно, від найдавніших цивілізацій) автори доходять висновку: ніщо із зазначеного не торує шляху до занепаду. Вийшовши на вищий рівень узагальнень, автори починають міркувати про категорії економічної включеності, економічного зростання та ініціативності інституцій і держав (те саме роблять уже згаданий Райнерт і, скажімо, нобелівський лауреат Майкл Спенс у своїй книжці «Наступне зближення» («The Next Convergence»), називаючи основні умови зростання країн у економічному сенсі. Про цю книжку існує окремий сайт, де обидва автори 2010 року написали по кілька статей на дотичні теми й де є можливість обговорювати прочитане на форумі.
Читайте також: Три подорожі
Елізабет Колберт. Шосте вимирання. Неприродна історія. — К.: Наш формат, 2016
Американська журналістка й професор Вільямс-коледжу Елізабет Колберт пише до журналу The New Yorker на теми довкілля: цим вона найбільш знана в себе на батьківщині. Найвідоміша її книжка там (українською поки що не перекладена) — «Польові нотатки з місця катастрофи» («Field Notes from a Catastrophe»), присвячена темі взаємовпливів людини та природи й кліматичним змінам як їх наслідкові. Торік Елізабет отримала Пулітцерівську премію за «Шосте вимирання», а 2016-го український читач уже може купити його в перекладі.
Ця книжка, як заявлено в анотації, ніби одна велика науково-популярна журнальна стаття, розрахована на більш-менш масового читача й присвячена темі наближення шостого в історії людства великого вимирання видів. Вимирання, спричиненого і стимульованого людиною. Авторка починає з підкріпленого статистикою факту зникнення жаб, далі заглиблюється в минувшину й веде до мамонтів, потім звертає увагу на пінгвінів, відтак на море, ліси, острови й загалом на всі середовища та ситуації, де можна побачити ознаки близького зникнення видів. Помітно їх, як розуміє читач, усюди, бо результати людської діяльності надзвичайно масштабні й торкаються чи не кожної із царин природи. Мандруючи разом із авторкою, дізнаєшся багато цікавого не лише про статистику вимирання, а й про розвиток світової природи загалом. Надзвичайно корисна й пізнавальна лектура.
Читайте також: Три фестивальні новинки
Стівен Гокінґ, Леонард Млодінов. Найкоротша історія часу. – К. С. Д., 2016
Через 17 років після написання «Короткої історії часу» (1988, український колективний переклад відбувався на сайті r2u.org.ua, книжка вийшла торік у видавництві «К. І. С.» і поширюється в мережі безкоштовно з дозволу правовласників), де Стівен Гокінґ доступно пояснює читачам про Великий вибух, чорні діри й світлові конуси, 2005-го з’являється змінена, доповнена й оновлена її версія, котру Гокінґ створив разом із американським фізиком Леонардом Млодіновим.
У новій версії автори, користуючись новими знаннями в царині астрономії та фізики частинок, намагаються ще раз відповісти, звідки взявся й куди прямує Всесвіт.
Темна матерія, теорія струн (галузь, де за останні 20 років було досліджено дуже багато нового), можливість існування машини часу — все для адептів фізики й просто аматорів, яким часом хочеться більше дізнатися про довколишній світ і його закони.