Якщо вже навіть така терпляча і прагматична людина, як спеціальний посланець ООН у Сирії Лахдар Брагімі, на межі відчаю, то становище дуже серйозне. Ніхто особливо не сподівався на успіх женевських переговорів, що проводилися для політичного врегулювання громадянської війни в Сирії. Але коли 15 лютого друге засідання закінчилося затятою суперечкою без жодних планів на продовження, розпач відчувався майже фізично. І в той час як пригнічений Брагімі просив вибачення в сирійського народу, бо ж не вдалося домовитися бодай про доправлення до найбільш постраждалих районів гуманітарної допомоги, активізувалися розмови про те, що Адміністрації Обами час переглянути свою мінімалістичну стратегію щодо Сирії.
Відмова відрядженої на переговори режимом Асада команди почати дискусії про створення перехідного уряду (що було, вочевидь, головною метою конференції) вкупі з підтримкою такої безкомпромісності з боку РФ підтвердила найгірші сподівання держсекретаря США Джона Керрі. Американська політика обмеженого втручання в сирійську кризу позбавила Вашингтон важелів впливу. Башар Асад вважає, що може вижити за підтримки Ірану та Росії, тим більше що сили повстанців роздроблені і їхня репутація підмочена.
17 лютого Керрі не приховував, що розчарований: «Режим заблокував вирішення цього питання. Вони нічого не робили, лише скидали й надалі на свій народ бочкові бомби та нищили власну країну. І мені прикро, що в цьому їм дедалі більше допомагають Іран, «Хезболла» й Росія».
Читайте також: Чи може Асад маніпулювати Заходом?
За підтримки ліванського шиїтського руху «Хезболла» армія Асада посилила наступ у районах Каламун і Ябруд біля кордону з Ліваном. Бочкові бомби стали в режиму улюбленою зброєю для залякування. Це старі каністри або баки з-під мастила, начинені вибухівкою, пальним і залізяччям, які скидають зі (зроблених у Росії) гелікоптерів на захоплені повстанцями цивільні райони. Ці примітивні снаряди вибухають від удару, знищуючи будівлі, вбиваючи й калічачи людей на великій площі. 18 лютого одна така бомба впала неподалік школи в селі Мзайриб на південь від Дамаска. Загинули 18 осіб, 15 із яких палестинські біженці. А в найбільшому місті Сирії Алеппо цією зброєю було спустошено цілі райони.
Представники гуманітарної служби ООН кажуть, що за останні тижні з Алеппо втекли 500 тис. охоплених розпачем людей, які заполонили містечка в сусідніх сільських районах та по той бік турецького чи ліванського кордону. Схоже, що стратегія Асада – повернути собі контроль над територією, просто зачищаючи її від населення.
Асад намагається також позиціонувати себе в очах Заходу як життєво необхідну для майбутнього країни постать. Дипломати підозрюють, що він затягує вивезення хімічної зброї всупереч вересневій домовленості, адже це одна з гарантій його важливості. Окрім того, лідер Дамаска хоче переконати Захід, що його режим – єдиний партнер, здатний протидіяти сирійським бойовикам, пов’язаним із «Аль-Каїдою».
Читайте також: Що робити Заходу із Сирією
Але Захід уже не так просто обдурити. Очевидній рішучості Керрі переконати Барака Обаму активізуватися в сирійському питанні посприяла зустріч у Вашингтоні минулого тижня, на якій були присутні керівники розвідувальних служб неформальної коаліції 11 держав, відомої під назвою «Друзі Сирії», які чекають не дочекаються, коли Асад піде. Представники розвідок Франції, Британії, Саудівської Аравії, Туреччини, Катару, Об’єднаних Арабських Еміратів та інших країн дійшли висновку, що дипломатія буде недієвою, доки впевненість Башара у сприятливому результаті воєнних дій не похитнеться.
А для цього, кажуть, багато обмірковували, як збільшити допомогу повстанцям зброєю, зокрема важкою та переносними зенітними ракетами (ПЗРК). ПЗРК потрібні, щоб збивати армійські гелікоптери, але Америка не погоджувалася постачати їх до Сирії, аби вони не потрапили в руки бойовиків, пов’язують з «Аль-Каїдою». Щоб переконати США, що цього не станеться, Вільна сирійська армія, яку підтримує Захід, 16 лютого зняла свого командира, генерала Саліма Ідріса – як припускають, через його неспроможність об’єднати різноманітні повстанські групи й забезпечити надійний канал розподілу зброї.
Чи справді Обама наважився б, зрештою, провести інтервенцію, яка змінила б баланс сил і переконала Асада та його прихильників, що вони в небезпеці? Колишні обіцянки нічого особливого не дали. Але після дипломатичного провалу в Женеві глава Білого дому нібито хоче, щоб Керрі та його військові радники вигадали щось сміливіше. Можливо, жалюгідна невдача в політиці допоможе їм зосередитися.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com