Однак що довше діятимуть коронавірусні заходи, то вища загроза, що вони спричинять не лише сталі економічні, а і психосоціальні наслідки. Утім, зумовлений пандемією надзвичайний стан дає сучасним західним суспільствам шанс наново відкрити й цінувати значення дистанції між індивідами для цивілізованого співжиття.
Артур Шопенгауер писав у відомій притчі 1851 року: «Холодного зимового дня товариство дикобразів збилося в купу, щоб разом зігрітися й не замерзнути. Однак вони швидко відчули колючки одне одного й це віддалило їх. Але щойно потреба зігрітися знову збирала їх у купу, повторювалася друга неприємність, і так вони металися між двох бід, аж доки обрали помірну відстань, на якій могли протриматися якнайкраще».
Читайте також: Активний песиміст
Тут філософ визначає той необхідний цивілізаційний вимір дистанції, якого має дотримуватися суспільство, щоб люди «могли жити у спільноті». Люди хочуть і повинні звертатися одне до одного й підтримувати. І саме в час актуальної кризи вони доводять, що готовність дбати і зважати одне на одного не зникла.
Але надмірна близькість, за Шопенгауером, виявляє ті «огидні риси й нестерпні хиби», які нищать «увічливість і звичаї». Однак сучасні західні суспільства значної мірою втратили відчуття «середньої відстані», яку рекомендує Шопенгауер.
Якнайбільша близькість між людьми сьогодні є синонімом «соціального тепла», а отже, й гуманного ідеального стану. Однак заклик якнайтісніше зближуватися зводить нанівець усі запобіжники та спонукає надто наближатися до інших і втручатися в їхні справи. Це драматично мінімізує здатність визнавати «ввічливість і добрі звичаї» за правила міжлюдської поведінки.
Інтернет і соцмережі значно пришвидшили танення соціальної дистанції. Це парадоксально, адже культурні критики постійно застерігали, що мережа сприяє соціальній дистанції. Насправді ж спостерігаємо протилежне: залученістю в мережу користувачі цифрових медіа відкриваються не лише збиранню їхніх даних державними інституціями і приватними підприємствами, а й постійному спостереженню за ними громадськості.
Цифровий мобінг, хейтспічі, погрози та лайка — лише екстремальні приклади доступності одних та осуду інших. Оскільки від «френдів» очікують визнання та схвалення і не хочуть нариватися на потік лайки та образ, активність у соцмережах вимагає конформізму й запопадливої прихильності до «спільноти», до якої відчувають належність. Тут, звичайно, і виявляється новочасна взаємодія близькості та дистанції, яку не міг передбачити Шопенгауер. Адже той, хто атакує інших у цифровому полі, психічно просторово віддалений від своєї жертви й убезпечений від її безпосередніх реакцій.
Соціальні мережі, звісно, не самі створюють, а лише підсилюють панівну тенденцію сучасності: повноцінними індивідами суспільства вважають тільки тих, хто своє життя і свій внутрішній світ відкриває для всіх. Натомість тих, хто приватне життя і власні думки тримає для себе, підозрюють у приховуванні якихось загроз для спільноти. Тому в деяких підприємствах уже вважають недоліком, що працівники чи кандидати на посаду не активні в соцмережах.
Така «тиранія інтимності», як говорив іще в 1970‑х соціолог Річард Сеннетт, давно визначає сприйняття політики. Те, що сьогодні політики, інституції та публічні люди перебувають під сильнішим контролем громадськості, ніж у минулі десятиліття, є безумовним прогресом. Так можна швидше й частіше виявляти зловживання владою та корупцію, а також злочини, як-от сексуальне насильство.
Однак збільшення прозорості має і тіньовий бік: вона створює простір для поширення брехливих чи не доведених звинувачень і чуток для громадського осуду та руйнування репутації. Тепер приватне життя політиків публічно обговорюють так само інтенсивно, як і зірок шоу-бізнесу. Як наслідок, про політиків часто судять не за їхніми об’єктивними досягненнями та здібностями, а за тим, чи видаються вони громаді «гідними довіри», чи викликають достатньо симпатії й чи радо громадяни «товаришували» б із ними. А це натомість вимагає популістичного типу політика, за яким прихильники сліпо слідують не через його аргументи, а на підставі гаданої автентичності.
Отже, Шопенгауерові «дикобрази» знову надто зблизилися. Але зараз через пандемію коронавірусної хвороби громадяни знову вчаться дистанції та стриманості з іншими. І якщо вони пам’ятатимуть про це й винесуть із цього правильні уроки, у час, коли суспільне життя повернеться до «нормальності», це стане цивілізаційним здобутком.