Суперечки з приводу того, яка модель правлиння республікою – президентська чи парламентська – має бути в Україні, не вщухають. Автори кожного з наявних проектів Конституції мають свою відповідь на це запитання – відповідно й своє бачення способу обрання глави держави. За спостереженнями політологів, прези-
дента обирає народ передусім у посткомуністичному світі, тоді як чимало країн Євросоюзу віддають перевагу виборам президента в парламенті. Мовляв, прагнення розчинити одноосібну владу в знеособленому парламентаризмі є захисною реакцією Західної Європи проти тоталітаризму. Утім, події, зокрема, в сусідній Молдові свідчать про те, що не всі парламентські республіки однаково корисні.
дента обирає народ передусім у посткомуністичному світі, тоді як чимало країн Євросоюзу віддають перевагу виборам президента в парламенті. Мовляв, прагнення розчинити одноосібну владу в знеособленому парламентаризмі є захисною реакцією Західної Європи проти тоталітаризму. Утім, події, зокрема, в сусідній Молдові свідчать про те, що не всі парламентські республіки однаково корисні.
Камо грядеши
Ставши незалежною, Україна постійно перебуває у пошуку найкращого для себе державного устрою. Поки що спроби невдалі: ще жодні вибори не пройшли за тією самою виборчою системою. У відчайдушних спробах зробити все «як у людей» ми просто мавпуємо західні виборчі системи, без урахування вітчизняних особливостей. І раз за разом помиляємося.
Яскравий приклад – ідея проводити вибори за закритими партійними списками. У країнах Західної Європи до списків зазвичай потрапляють найдостойніші члени партії. У нас добре, якщо виборці знають в обличчя першу п’ятірку (десятку) виборчого списку. Тому не дивно, що депутатські значки надягають олігархи, які потім просто не з’являються на робочих місцях, чи обслуговуючий персонал партійних лідерів, який слухняно натискає на кнопки.
Ще кілька місяців тому такому парламенту деякі політики хотіли довірити обрання президента. В принципі, ідея не нова. Для багатьох європейських демократій це абсолютно прийнятна норма (див. нижче «Як у них» ). У парламентських республіках статус та обов’язки президента максимально обмежено, тому справді немає потреби витрачати гроші й час на всенародне голосування.
Проте в нас ця ідея виникла з інших причин: деякі політики, не впевнені у своїй перемозі на прямих президентських виборах, вирішили забезпечити собі політичне майбутнє в інший спосіб.
Демократія чи хаос?
Ідея конституційних змін, які наблизили б Україну до парламентської форми правління (з обранням президента у парламенті), виникла ще у 2003 році, напередодні президентських виборів-2004. Колишній глава держави Леонід Кучма мріяв увійти в історію як останній всенародно обраний президент. Відповідний законопроект було навіть направлено до Конституційного Суду, який дозволив парламенту змінювати спосіб обрання глави держави без референдуму. Щоправда, цей проект так і залишився на папері. За словами відомого юриста, колишнього представника Леоніда Кучми в парламенті Олександра Задорожнього, КС дав чітку відповідь: парламентарії можуть змінити порядок обрання президента без референдуму. І це не вважатиметься зміною державного ладу, як стверджують деякі юристи. На думку пана Задорожнього, можна довго сперечатися, який конституційний лад є найкращим для України: «Але реалії такі, що єдина модель Конституції, яка має шанси набрати 300 голосів у нинішній Верховній Раді, – та, що передбачає обрання президента в парламенті».
Будучи палким прихильником парламентської форми правління, Олександр Задорожній переконаний, що саме вона є найприроднішою формою демократії. Мовляв, у країнах, де президента обирає народ, глава держави має повноваження монарха.
Один з авторів чинної Конституції України Віктор Мусіяка вважає, що президента можна обирати в парламенті лише за умови суттєвого урізання його повноважень, зокрема, в частині його втручання в діяльність інших гілок влади. Щоб позбутися дуалізму влади, потрібно позбавити президента права формувати уряд, перешкоджати його діяльності, зупиняти дію постанов Кабміну, призначати голів облдержадміністрацій тощо. А для балансу важелів та противаг президент повинен обиратися у парламенті й водночас мати право його розпустити.
Іншої думки експерт Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України Олександр Палій: парламентська республіка, де Верховна Рада вирішує всі питання, зокрема й щодо обрання президента, – це шлях до втрати державного суверенітету. Парламент в Україні не відображає настроїв суспільства, як в інших парламентських республіках, а є закритим клубом. Відірваність вітчизняної законодавчої влади від людей підтверджує і той факт, що депутати намагалися внести до Конституції норму про обрання президента в парламенті, хоча 80% українських громадян, як свідчать соцопитування, виступають за прямі вибори.
На думку Олександра Палія, парламентська республіка в Україні означатиме узурпацію влади двома-трьома партіями, що призведе до паралічу зовнішньої та внутрішньої політики і, як наслідок, до втрати державної незалежності.
Без прив’язки до персоналій
Знайти українського політика, який міг би об’єктивно проаналізувати плюси й мінуси парламентської республіки, майже неможливо: кожен із представників політичних сил робитиме аналіз, озираючись на сьогоднішню ситуацію та персоналії, – хто домовлятиметься і хто, зрештою, претендуватиме на цю посаду. Коли БЮТ і ПР дружили й підписання угоди між ними було начебто справою часу, представники обох таборів обережно готували українських громадян до того, що вони більше не обиратимуть президента. Як аргументи звучали тези про суттєве зменшення президентських повноважень, зведення їх до суто представницьких функцій, заощадження бюджетних грошей тощо. Щойно коаліційні переговори провалилися, і з БЮТ, і з ПР залунали обурені вигуки: про що ви говорите, яке обрання президента в парламенті? Тільки прямі вибори!
Незалежні політологи підходять до питання стриманіше й одностайні в одному: нинішнє двовладдя в країні однозначно треба ліквідувати. Або зменшити повноваження і вплив президента (а в такому разі прямі вибори справді будуть зайвими), або, навпаки, дати йому достатньо повноважень для одноосібного керування (тоді це вже буде монархія).
Очевидно одне: хоч би як нам хотілося скуштувати парламентської демократії, ми до неї ще не доросли. У найкращому разі нас очікує молдовський варіант: жодна з політичних сил не має більшості, домовленості ні до чого не приводять, як наслідок – усі гілки влади паралізовані. Але, найімовірніше, БЮТ і ПР винайшли б свій, «український» варіант. Як повідомив Тижню політик, близький до коаліційних перемовин між регіоналами і бютівцями, якби між цими партіями все склалося, за новою Конституцією президент, обраний у парламенті, мав би майже ті самі повноваження, що й нинішній. Цей варіант ніяк не узгоджується з принципами парламентської республіки. Але якщо на кону політична доцільність, то кого це цікавить?
[1518]
ЯК У НИХ
Парламентська ще не означає демократична
Президентів обирають парламенти Чехії, Австрії, Естонії, Латвії, Литви, Угорщини, Німеччини, Молдови та інших країн (див. таблицю).
Зокрема, у Чехії глава держави обирається парламентом на 5-річний термін і вважається обраним, якщо отримав більшість у кожній із палат парламенту. Він виконує представницькі функції, хоча має право призначати Раду Центрального банку, а також суддів та голів Верховного і Конституційного судів.
У німецького президента, обраного Федеральним зібранням, функцій не набагато більше: він має право підписувати закони, призначає та звільняє федеральних міністрів і суддів, а також вносить кандидатуру федерального канцлера та звільняє його з посади.
А ось у Латвії глава держави, обраний не менше ніж 51 голосом депутатів Сейму, практично не несе політичної відповідальності за свої дії. Усі його розпорядження має підписувати прем’єр-міністр або відповідні урядовці. Натомість президент представляє державу під час міжнародних візитів, призначає дипломатичних представників і приймає рішення про амністію. Перш ніж розпустити Сейм, він має заручитися підтримкою співгромадян.
Молдова виявилася неготовою до парламентсько-президентської форми правління. Спочатку в комуністів, які останніми роками тримають владу в республіці, забракло одного голосу, щоб обрати в парламенті президента. Після повторних виборів опозиція хоч і здобула незначну перевагу над комуністами, але теж не має необхідної більшості для обрання президента. Отже, опонентам знову доведеться домовлятися.
Утім, прямого зв’язку між державним устроєм і тяжінням держави до авторитаризму немає. Американська неурядова організація Freedom House у своєму звіті «Підрив демократії: Авторитарні країни XXI століття» назвала такими Росію, Китай, Іран і Венесуелу. З цих чотирьох країн президентів обирають всенародно у Росії та Венесуелі. У Китаї главу держави обирає парламент. В Ірані повноваження керівника держави розподілені між Верховним лідером, який обирається з вищих духовних осіб, і президентом республіки, обраним всенародно (див. стор. 36). Спільним, на думку американських експертів, є те, що «правлячі сили в цих чотирьох країнах підтримують свій контроль жорстким обмеженнями на засоби масової інформації та інтернет, тиском на опозицію, поширенням націоналістичних версій історії в шкільних підручниках і використанням багатств країни у власних інтересах».
За іншою класифікацією Freedom House, на пострадянському просторі за рівнем демократизації політичні устрої Естонії, Литви і Латвії є консолідованими демократіями, Грузії, України і Молдови – гібридними формами правління, Вірменії, Росії, Азербайджану, Киргизстану і Таджикистану – напівконсолідованими авторитарними, Казахстану, Узбекистану, Білорусі, Туркменистану – консолідованими авторитарними режимами.
До речі, з огляду на нинішню розстановку політичних сил Україні, схоже, найбільше пасувала б модель …карликової держави Сан-Марино: нею керують двоє рівноправних капітанів-регентів, які обираються з членів Великої генеральної ради (парламенту країни) щороку терміном на шість місяців: з 1 квітня по 30 вересня і з 1 жовтня по 31 березня…
.jpg)
Різна кількість парламентських республік і країн, де главу держави обирає парламент, пояснюється тим, що обрання президента за парламентської форми правління – парламентом, а за президентської – народом є не обов’язковим, але домінуючим.