Наприкінці серпня генії української дипломатії жбурлялися необдуманими словами у спину посла ЄС в Україні Жозе Мануела Пінту Тейшейри, бо перш ніж вирушити з дипломатичною місією до Республіки Кабо-Верде в Африці, він дав інтерв’ю, в якому доволі критично висловився про те, що нині діється в Україні. У відповідь МЗС із неприхованою іронією зазначило: «За великим рахунком, на даний момент для нас пан Тейшейра вже не є послом Європейського Союзу в Україні, тому його думка скоріше має хвилювати Республіку Острови Зеленого Мису (Кабо-Верде), ніж громадян та представників влади в Україні».
Малося на увазі: «…та вали вже звідси, тобі тепер місце хіба що на африканських архіпелагах». Але нікому в МЗС і на думку не спало, що за багатьма показниками Україні до тієї тропічної республіки ще далеко: за рівнем подолання корупції вони на 41-му місці у світі (ми на 152-му); за індексом демократії – на 23-му (проти нашого 79-го); за показником економічної свободи – на 66-му
(ми 163-ті). Не минуло й місяця, як МЗС поставив новий дистанційний діагноз. Тепер Сенатові США щодо його резолюції: «Важко серйозно сприймати документ, прийнятий минулої ночі за процедурою, яку з усією дипломатичною стриманістю можна назвати як мінімум сумнівною», – заявили в прес-службі МЗС держави, де словосполучення «дотримання процедур» наша влада давно вже перетворила на фантастику. Складається враження, що останнім часом функції МЗС зводяться до того, щоб вигідним для Банкової чином трактувати заяви світових лідерів стосовно нашої держави й «відгавкуватись» від критики Заходу.
Чи здатна наша дипломатія стати ще більш базарною? Аякже! Меж у досконалості немає. Зрештою, нинішня влада наслідує радянську дипломатичну культуру, тож може й «кузькіну мать» згадати, й черевика зняти, й постукати ним погрозливо перед зловісним Заходом. Однак, незалежно від глибини подальшого падіння, вже й на сьогодні зроблено аж задосить, щоб світ вважав Україну плем’ям мумба-юмба.