І знову відчуття дежавю: надворі майже весна, а на валютному ринку курс долара поки що повільно, але вже досить упевнено повзе вгору. Так було два роки тому, але тоді все списали на Революцію гідності. Так було рік тому, одначе все пояснювали війною. Революція завершилася, війна перейшла в тліючу фазу, а валютний ринок знову лихоманить. Цього разу владі не вдасться знайти жодних відмовок, адже причина одна й очевидна для багатьох: безвідповідальність і корупційна корозія політичної верхівки. І хоча її вплив на валютний ринок не є безпосереднім, саме вона стала каталізатором низки процесів, які призводять до падіння курсу гривні й тримають людей у напруженні.
Іще кілька тижнів тому нічого не віщувало біди. Так, на валютному ринку був певний ажотаж, але він бачився цілковито сезонним фактором. На початку січня, після ухвалення нашвидкуруч наприкінці минулого року державного бюджету, міністр фінансів Наталія Яресько заявила, що Міжнародний валютний фонд (МВФ) не має значних зауважень до головного фінансового документа країни, які, нагадаю, були основним каменем спотикання на шляху до успішного другого перегляду виконання Програми розширеного фінансування (EFF) та виділення Фондом третього траншу кредиту. У Давосі президент Порошенко провів із директором-розпорядником МВФ Крістін Лаґард зустріч, котру обоє оцінили за підсумками як продуктивну й висловили позитивні очікування стосовно досягнення нових домовленостей та виділення чергового траншу в межах EFF. Здавалося, гроші фонду надійдуть уже незабаром і ситуація на валютному ринку стабілізується.
Та не так сталося, як гадалося. В Україні почалися розмови про перезавантаження уряду.
Читайте також: Як жити з гнучким курсом гривні
Намагання переформатувати Кабмін під «любих друзів», а водночас захопити ключові позиції в міністерствах іще до змін в уряді призвело до невдоволення міністрів-технократів. Останньою краплею стала відставка Абромавичуса, якого відповідно до його справ реформатором вважають не тільки багато українців, а й, як виявилося, всі міжнародні донори. Останні вирішили втрутитися й дати урок нашій політичній верхівці, котра явно загралася.
Після цього в неї почалися справжні проблеми. Спочатку зустріч президента з послами країн Великої сімки, на якій Порошенко, мабуть, довго запевняв партнерів у тому, що радикальних змін в уряді, котрі розвернули б курс країни на 180°, не буде. Потім заява Крістін Лаґард, у якій ішлося про те, що гальмування реформ (читай: відставка реформаторів на кшталт Абромавичуса) й боротьби з корупцією (читай: нестриманість «любих друзів») заважають продовжити співпрацю (читай: виділити третій транш кредиту). На думку пані Лаґард, життєво важливо, щоб нині дії лідерів України знову наставили країну на обнадійливий шлях реформ (читай: інакше програму EFF буде припинено). Після цього Порошенко мусив телефонувати директорові-розпоряднику МВФ, запевняючи її, що все буде гаразд. Власне, всі ці питання автоматично трансформувалися в напруженість на валютному ринку, що особливо чутливий тепер до політичних негараздів, передусім такого масштабу.
Кілька тижнів тому Наталія Яресько казала, що цього року Україна чекає на $10 млрд зовнішніх надходжень від іноземних донорів, із яких $5,8 млрд (шість траншів, котрі ще треба отримати) — це кредити від МВФ, а решта — допомога інших міжнародних фінансових організацій та окремих 
країн. Зрозуміло, від цієї суми держава дуже залежить, адже на сьогодні лише наявність іноземної фінансової допомоги може зрівноважити наш платіжний баланс і створити фундаментальні передумови для стабілізації курсу гривні. Аналіз показує (див. «Фінансова залежність»): торік Україна отримала чистого зовнішнього фінансування (надходження мінус погашення) на $7,5 млрд, що дало змогу наростити золотовалютні резерви (ЗВР) на $6 млрд. Якби не було цих грошей, то за інших рівних умов ми мали б недостачу приблизно $1,5 млрд й закінчили рік із курсом долара не близько 24 грн, а орієнтовно 30 грн. І це лише в кращому разі, адже дефіцит валюти на ринку призвів би до нової хвилі відпливу капіталу, вилучення вкладниками депозитів із банків та низки інших проблем, що перевели б макроекономічну рівновагу на зовсім інший рівень із кардинально відмінним курсом долара. На щастя, торік зовнішнє фінансування надходило. І хоча ми отримали його в обсягах не таких великих, як було заплановано, і не змогли поповнити ЗВР так, як хотіли, курс гривні стабілізувався в більш-менш адекватному діапазоні.
Читайте також: Жертва валютних воєн. Чим небезпечна девальвація гривні
Цього року, якби все в країні було гладко, можна було б очікувати, що притік прямих іноземних інвестицій збільшиться, як і чисте залучення банками та корпораціями зовнішніх зобов’язань (див. «Фінансова залежність»). У такому разі з урахуванням того, що 2015-го уряд реструктуризував зовнішні приватні борги держави, можливо, нам і не знадобилося б тих $10 млрд, про які говорила пані Яресько. Але ж у нас зовсім не все гладко! Маємо повномасштабну політичну кризу, яка загрожує перспективою не отримати із заявленої суми ані цента. За такого сценарію іноземний капітал налаштується не на вхід, а на вихід, платіжний баланс матиме кількамільярдний дефіцит, що автоматично трансформується в дальшу й досить вагому девальвацію гривні.
Усі це прекрасно розуміють: передусім спекулянти (у нинішній ситуації так можна назвати мільйони українців, які інтуїтивно відчувають, що теперішня політична криза позначиться на валютному ринку), а також прем’єр, міністри, президент, ну і, звісно ж, зовнішні донори. Саме тому останні вирішили дати нашій політичній верхівці добрячий урок. Якщо вони припинять фінансування, гривня девальвує. Одним із тих, хто від цього постраждає найбільше, буде Петро Олексійович, чиї активи працюють переважно на внутрішньому ринку (телеканал, кондитерський бізнес, який до того ж залежить від імпортної сировини: какао, цукрові заводи, банк тощо), тож прив’язані до гривні, внутрішнього попиту й рівня доходів. Що нижчий курс національної грошової одиниці, то менший у президента капітал. Ця закономірність дуже тверда. Отже, урок іноземних донорів полягає в тому, що вони знайшли інструмент впливу на жадібність ключових українських політиків і вдало користаються ним, аби її приборкати. Як то мовиться, клин клином вибивають.
Читайте також: Заручниця світу
Виявляється, це працює. Коли «любі друзі» президента почали претендувати на численні місця в уряді й на зміщення міністрів-технократів, які практично єдині в Кабміні проводили реформи, м’яч опинився на половині поля міжнародних донорів. І якщо вони довго терпіли відсутність відставки Шокіна та низку інших антиреформаторських дій влади, то тепер зробили потужний хід у відповідь.
Поки що важко передбачити остаточну конфігурацію центральних органів влади після того, як донори дали урок політичній верхівці, однак про деякі зміни вже можна говорити. Збереження за Яценюком крісла прем’єр-міністра — двояка подія. З одного боку, завдяки цьому можемо розраховувати, що у 2016-му кілька мільярдів міжнародної фінансової допомоги таки отримаємо, бо принаймні до осені не буде ані парламентських виборів, ані інших пертурбацій. Контактні особи зберігаються, тож гроші нам даватимуть. І курс гривні невдовзі стабілізується, макроекономічна рівновага залишиться на досягнутих торік рівнях. Із другого — з Арсенієм Петровичем залишаться кланові інтереси в уряді. Будемо надалі свідками саботажу реформ.