Нав’язливе бажання президента Зеленського усунути Дмитра Разумкова з поста голови Верховної Ради та несподівані труднощі, пов’язані з цим, ущент перекроїли плани «Слуг народу» на осінь. Анонсований раніше наступ на олігархів застопорився ще на стадії підписання спікером законопроєкту, ухваленого за скороченою процедурою («через коліно» та з помилками), а до кадрових змін в уряді навіть не дійшли руки. Поки президент у Трускавці переконував підопічних у необхідності повалення Разумкова, на його голову з неба посипалися нові неприємності під назвою Pandora Papers. Міжнародний консорціум журналістів-розслідувачів оприлюднив документи, які свідчать про офшорні транзакції Володимира Зеленського та його колег і олігарха Ігоря Коломойського. Поки що не надто зрозуміло, наскільки це вдарить по репутації та рейтингу глави держави. Вочевидь, без наслідків історія не пройде, тим паче наразі, найімовірніше, оприлюднена лише частина наявної в розслідувачів інформації й незабаром слід очікувати продовження шоу.
Це, звісно, не означає, що неефективні міністри, яких в офісі президента планували замінити на ефективних, так і залишаться сидіти в теплих кріслах. Однак спершу президенту та його оточенню все ж доведеться розібратися з нагальними проблемами: довести до логічного кінця розпочату війну з колишнім соратником Разумковим, спробувати мінімізувати наслідки офшорного скандалу та у якийсь спосіб, якщо вдасться, після всього пережитого ще й реанімувати свій іміджевий антиолігархічний проєкт. Лише після цього можна братися за переформатування уряду. Принаймні до цього часу всі крапки над «і» вже мали б бути розставлені: команда очищена, олігархи поборені й стане остаточно зрозуміло, хто є «ху» в команді та чи є з ким узагалі завзято кидатися у вирішальний бій для виконання передвиборчих обіцянок (про що президент досі мріє).
А втім, є ще одна опція, яка може суттєво підкоригувати плани влади. У цьому політичному сезоні її іменують «Дельта», хоча насправді йдеться про вже знайомий COVID-19, лише іншої модифікації, який другий рік поспіль ставить Зеленському палки в колеса в його прагненні змінити країну. З початку осені пандемічна ситуація знову загострюється. В останні дні вересня Україна опинилася на другому місці в Європі за добовою смертністю від COVID-19 та на п’ятому за кількістю нових інфікувань, і перспектив змінити цю тенденцію навіть не спостерігається. Навпаки: за два тижні в країні більш ніж удвічі зросла смертність від COVID-19. Однак епідеміологи кажуть, що піку пандемії ще не досягнули й ситуація буде лише загострюватися. З 23 вересня уряд запровадив «жовту» зону карантину ― обмежувальні протиепідемічні заходи посилено. Станом на 5 жовтня епідеміологічні показники у восьми регіонах України дозволяють вводити «помаранчеву» зону або навіть «червону». Скажімо, мер Львова Андрій Садовий 4 жовтня заявив, що місту не вдасться уникнути «червоної» зони. «Ми вже до неї входимо, ― сказав Садовий. ― Думаю, за кілька днів питання стоятиме жорсткіше, бо є зростання захворюваності».
Читайте також: Перед цунамі
Чи готова влада в разі загострення ситуації, як і минулого року, ввести жорсткий локдаун у країні ― наразі не зрозуміло. Найімовірніше, ні. Хоча згаданий Садовий такої можливості не виключає, принаймні у Львові, але на рівні країни уряд, пам’ятаючи, із яким спротивом йому довелося зіткнутися з боку місцевих громад у 2020 році, тепер усіляко уникатиме запровадження жорсткого карантину. Зробивши ставку на так званий адаптивний карантин, який передбачає можливість не припиняти роботи закладів різного типу, якщо більшість персоналу вакцинована, чиновники сподіваються прошмигнути поміж краплями й не вбивати остаточно економіку, яка від попередніх локдаунів не оговталася. А ще таким способом вони хочуть стимулювати українців до активної вакцинації, хоча, як показує практика, стимулювати наразі вдалося лише до підвищення рівня корупції. Значна частина громадян навідріз відмовляється вакцинуватися та воліє платити чималі гроші за фальшиві сертифікати, попит на які росте чи не щодня. Убогі спроби боротися із цим явищем та залякування з боку чиновників поки що не дають бажаного результату. Схоже, навіть значним закручуванням гайок подолати антивакцинаторські ідеї не вдасться. Сьогодні вони живі в суспільстві як ніколи.
Міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко переконує, що за таких обставин потреби запровадити локдаун в Україні немає. «Тенденції зростання є, але ні про жорсткий карантин, ні про локдаун сьогодні не йдеться», ― зауважив чиновник. Він навіть прогнозує, що карантин в Україні цілком може завершитися навесні 2022 року, якщо вдасться до Нового року вакцинувати більшість українців. Утім, ще в серпні Ляшко запевняв, що українська система охорони здоров’я готова реагувати на нову хвилю COVID-19, спричинену штамом «Дельта», а сьогодні виявляється, що приводів для оптимізму з кожним днем усе менше. Якщо вірити головному санітарному лікарю Ігорю Кузіну, Україна рухається за помірним сценарієм пандемії COVID-19, але ситуація може швидко змінюватися. Станом на сьогодні в закладах охорони здоров’я країни розгорнули приблизно 40 тис. ліжок, та в разі погіршення ситуації можна розгорнути й до 70 тис., а з урахуванням резервних ― до 90 тис. ліжок. Секретар РНБО Олексій Данілов каже, що станом на 5 жовтня заповненість складає понад 20 тис. ліжок, але до кінця місяця прогнозується 50–55 тис. Тим часом Кузін стверджує, що в разі навантаження в 70 тис. система охорони здоров’я не зможе адекватно надавати невідкладну медичну допомогу, можуть виникнути проблеми з плановими операціями, з лікуванням інфарктів, інсультів та інших хвороб. Але це не найстрашніше.
Олександр Лінчевський, колишній заступник міністра охорони здоров’я Уляни Супрун, стверджує, що уряд Дениса Шмигаля фактично провалив підготовку до нового витка пандемії, не закупивши вчасно та в достатній кількості кисневі станції для всіх опорних лікарень. Про це йшлося ще з травня. Відповідний законопроєкт зареєстрували в парламенті, але лише на початку вересня в МОЗ згадали про таку потребу та попросили в уряду 1,1 млрд грн. За місяць Кабмін таки виділив третину ― 395 млн грн на кисневі станції для хворих на COVID-19, тільки допомогти більшості тих, хто потребує, цей жест милосердя навряд чи зможе. На закупівлю та встановлення однієї станції, як твердить Лінчевський, потрібен не один місяць, а «нова хвиля корони — вже зараз. І кисень потрібен на вчора…»
Читайте також: Die Welt: Наскільки заразні вакциновані?
Скільком людям така халатність чиновників буде коштувати життя, ми навряд чи колись дізнаємося, але можна не сумніватися, що саме від того, як країна підготувалася до чергового витка пандемії та як зуміє його пройти, значно залежатиме доля не лише окремих міністрів, а й цілого уряду Дениса Шмигаля. Хоча над деякими гравцями на урядовому полі дамоклів меч висить ще з початку літа, та саме боротьба з «Дельтою» в країні остаточно визначатиме долю Кабміну. Зважаючи на спалах чергової політичної кризи та загострення відносин у владі, ситуація може розвиватися за найсміливішим сценарієм, безвідносно до того, що спочатку йшлося переважно про точкові ротації в уряді, а не про його повне перезавантаження.
Серед кандидатів на виліт переважно звучали прізвища міністра оборони Андрія Тарана, віцепрем’єра та міністра стратегічних галузей промисловості Олега Уруського й очільниці Міністерства соціальної політики Марини Лазебної. Іноді цей список доповнювався прізвищами міністра юстиції Дениса Малюськи й міністра культури та інформаційної політики Олександра Ткаченка (див. Тиждень, № 36/2021). «Слуга народу» Олег Дунда, коментуючи можливі ротації в Кабміні, ще на початку вересня заявив, що в жовтні відбудеться відставка всього уряду Шмигаля, хоча деякі міністри можуть зберегти свої посади. Потребу такої глобальної ротації Дунда аргументував новими завданнями та новими цілями. Денис Шмигаль, мовляв, займався питаннями розвитку економіки під час коронакризи, але сьогодні є інше завдання: вихід із коронакризи, що передбачає інші інструменти та інше бачення.
У будь-якому разі до реальних кроків влада тоді так і не вдавалася, бо нібито бракувало кандидатів на заміну, а оптимістичні прогнози нардепа про «вихід із коронакризи» виявилися явно передчасними. Однак, щодо можливої відставки цілого Кабміну він, схоже, мав рацію, тим паче, що причин для здійснення такого жертвоприношення, Володимиру Зеленському особливо шукати й не доведеться. Урешті, обговорити можливі ротації «слуги» обіцяли саме на виїзному засіданні в Трускавці, щоб на початку жовтня вийти на конкретні голосування. Проте вдалося лише зібрати підписи за відставку Разумкова та потанцювати.
Читайте також: Reuters: Антивакцинатори зірвали стратегію Байдена щодо COVID-19
Після доволі слизької історії з усуненням Разумкова й особливо за наслідками офшорного скандалу президент все ж буде змушений якось латати свою легітимність. Одним із варіантів може стати повне перезавантаження Кабміну та списання на його адресу всіх гріхів за минулі провали та майбутні проблеми, пов’язані зі зростанням тарифів, наслідками пандемії тощо. Можна, звісно, обійтися й вибірковими ротаціями міністрів, які найбільше провалили свою роботу (такий варіант видається найімовірнішим), але, знов-таки, все залежатиме від розвитку ситуації. Якщо потрібно буде влаштувати великий землетрус, щоб заглушити суспільне невдоволення, його організують не вагаючись. Приводом може послужити навіть непорозуміння в команді президента через відставку спікера.
В ОП нібито дуже невдоволені підтримкою Голови ВРУ з боку олігарха Ріната Ахметова та просять його (доволі ультимативно) надалі припинити її та припинити фінансувати майбутню партію Разумкова. В іншому разі він не лише потрапить в офіційний список олігархів, а й позбудеться своєї людини на чолі уряду. Щоб не здаватися голослівними, «слуги» обіцяють влаштувати показову розправу над близькою до Ахметова депутаткою Людмилою Буймістер. Її збираються вигнати з фракції за те, що вона проголосувала проти антиолігархічного закону, чим, на думку голови партії «Слуга Народу» Олександра Корнієнка, перейшла червону лінію.
Звичайно, продемонструвавши таким способом, що чекає бунтарів, керівництво політсили спробує дисциплінувати нардепів, але ця спроба може мати й зворотний ефект ― не лише через те, що Ахметов може образитися на шантаж та завдати удару у відповідь. Змушуючи депутатів погрозами та залякуваннями вдовольнити чергову забаганку президента, ОП стискає й до того затиснуту пружину. Наразі не зрозуміло, як монобільшість узагалі переживе цю кризу. Якщо суперечності в партії влади серйозно загостряться й частина «слуг» відчує, що час втікати з корабля, який тоне, їх не стримають жодні показові розправи, тим паче втікати, схоже, буде куди. Опальний Разумков уже пообіцяв, що візьме до себе в прохідну частину списку всіх, хто постраждає, не проголосувавши за його відставку. Відставка Кабміну без належного обґрунтування її потреби може навіть пришвидшити цей процес, і тоді Зеленському доведеться не те що думати, як та з ким формувати нову коаліцію (розпрощавшись із привидом «великої фракції»), узагалі забути про можливі дострокові президентські вибори та про другий термін, а й почати ділитися привласненими повноваженнями, виторговуючи посади в коаліційному Кабміні, щоб хоч якось дотягнути до кінця каденції.