Urban exploration. Радикальні краєзнавчі прогулянки

Подорожі
15 Вересня 2012, 10:47

Підземні води

Що більше місто, то легше в ньо­­му знайти цікаве: безліч закинутих будинків, лабіринти старих дворів. Основна маса екстремалів, які захоплюються такими дослідженнями, – фотографи. Задля унікальних світлин вони нехтують почуттям страху, проникають у найцікавіші місця, які бачив аж ніяк не кожен. Є думка, що це чудовий спосіб розвіятися, помилуватись урбаністичною красою або поринути в карколомні пригоди. До того ж не потрібно нікуди їхати: вилізши з підземелля, можна відразу прямувати додому під душ.

Крім того, таке захоплення відкриває нові горизонти пізнання улюбленого міста. Наприклад, мало хто з киян знає, що в столиці налічується близь­­ко 60 підземних річок, відомих іще з літописних часів. Колись місцина, де розташований сучасний мегаполіс, мала вигляд порізаних глибокими ровами лісистих пагорбів, дном яких тек­­ли численні малі річки та струмки. Поступово місто розрослось, перетворило ці чис­­ті води на стічні канави, а згодом і повністю сховало під землю. Оскільки це сталося доволі дав­­но, часто тунелі підземних колекторів відрізняються цікавою старовинною будовою або акуратною цегляною кладкою. Найпривабливіші в цьому плані підземні русла річок Клов, Глибочиця та Неводничі.

Клов, Хрещатик та стрімка Кловиця нині дзюркочуть в одному колекторі – Прозоровському. Струмок Хрещатик біжить під головною вулицею столиці у старовинному цегляному тунелі. Будівництво ос­­таннього почали в 1888-му, а доти місцина просто йшла під воду в час раптових літніх злив. Кажуть, що на Хрещатику тоді топилися люди та коні.

Назви вулиць Верхній та Нижній Вал походять від насипів, якими обклали річку Глибочицю, що тече нині попід бульваром між ними. У першій половині XIX століття її русло випрямили, а згодом повністю загнали під землю. Наймення вулиці Глибочицької також походить від струмка під нею.

Річечка Кадетський Гай, яка протікає під Залізничним масивом, оточена могутніми му­­рами. Це вже сучасна сорочка із заліза та бетону, тут просторо. Оскільки в багатьох місцях вода струменить під коліями, інженери вдалися до незвичних рішень під час проектування цього колектора.

Готуючись до подорожі в підземелля, слід взяти гумові чоботи, каску, старий одяг, яко­­го не шкода забруднити, і обо­­в’язково ліхтарики – основ­­ний та запасний. Зауважу: така прогулянка може стати смертельно небезпечною, бо під час дощу тунелі вщерть заповнюються водою. Вони слугують для відведення атмосферних опадів у Дніпро, виконуючи роль дощової каналізації. Так, у Прозоровському колекторі під час злив уже загинуло четверо дослідників. Щоб уникнути біди, варто дотримуватися певних правил (див. «Правила безпеки»).

Дослідження різноманітних цікавих об’єктів іноді зіштовхує дослідників із охороною. У нашій країні всюди, де цікаво, туди «ніззя», а куди можна, там натовп людей і хаотично розкинуті розкладки з шаурмою та сувенірами. Урбан-експлорери завжди обирають перший варіант – і неважливо, що за це буде. Як казав Марк Твен, через 20 років ви більше жалкуватимете не за тим, що зробили, а за тим, чого не зробили.

Романтика поруч

Як знайти найромантичніше міс­­це? Потрібно лишень піднятися на дах! Так, усе надзвичайно просто – рукою сягнути. Можна милуватися заходом сонця з дівчиною або медитувати самотою. Найпростіший спосіб потрапити нагору – пожежною драбиною, однак зважиться на таке не кожен. Навіть руфери це вважають екстремальним методом проникнен­­ня. Найлегше знайти десь у центрі або на пагорбі будинок, який споруджують, і просто попросити дозволу піднятись на дах в охорони. Підходьте у вихідний, коли будівельники відпочивають, і за 50 грн ви зможете сидіти там хоч цілий день. Багато виходів на верхотуру просто незачинені, досить лише ретельно пошукати. Години, проведені на даху, в загальний час життя не зараховуються!

На окрему увагу заслуговують покинуті будинки. Скарбів там, звісно, не знайдеш, проте насолодитись атмосферою мож­­на досхочу. Цікаве усе: запах на горищі, порожні кімнати з височенними стелями, підвали, які іноді налічують не один ярус углиб. Більшість покинутих при­­міщень охороняють, бо зазвичай вони мають якого-небудь власника, котрому абсолютно начхати на саму будівлю. Тому об’єк­­ти, котрі є пам’ятками архітектури, самі собою руйнуються. Потім їх зносять – і спра­­ву зроблено. А охорона там – аби, боронь Боже, не завелися сквотери (сквот – будинок, самочинно захоплений для житла). Поблукати такими кімнатами й коридорами, звісно, можна, але щоб ніхто не бачив. Водночас будівлі без охорони швидко стають вигрібними ямами, адже їх обживають ненайохайніші безпритульні. До того ж там можна натрапити на мародерів та мисливців за металом, зустріч із цими особами може бути навіть небезпечною.

Долати бар’єри

В інтернеті є багацько тематичних сайтів, де урбан-екс­­пло­­рери діляться враженнями що­­до цікавих об’єктів, організовують походи й просто обговорюють дотичні питання. Там є свої довідники та своєрідний етикет для поведінки на локаціях, а також правила техніки безпеки під час прогулянок. Приміром, заборонено виносити речі із покинутих будинків, смітити, «дестроїти» (від англ. to dest­­roy – знищувати). Взагалі ця «тусовка» має всі ознаки субкультури. Є тематична творчість, у незвичних місцях влаштовують концерти, вистав­­ки, частенько приїжджають у гості екстремали з інших країн.

Щодо законності цього хобі, то в нашій країні можна лізти всюди, де не висить замок. Питання із правоохоронцями вирішують на місці, зазвичай вони просто крутять пальцем біля скроні й відпускають дослідників, яким не пощастило прослизнути непоміт­­но. Оскільки зразу видно, що злочинних намірів ті не мають і нічого поганого чинити не збираються.